Старість лякає не лише зморшками, але й бідністю. Українців усе частіше закликають не сподіватися на допомогу від держави, а самостійно подбати про гідну пенсію. Варіантів, як це зробити, начебто вистачає, але жоден з них не виключає ризиків.    

Бюджет не витримає

Пенсійна реформа в Україні відбувається в геть невтішних умовах: старіюче населення, погана демографічна ситуація, значна частка тіньової економіки, масова міграція працівників за кордон, фінансові обмеження. Навантаження на працюючу частину населення зростає, і ця тенденція лише посилюється.

Наразі основним джерелом доходу більшості українських пенсіонерів є перший рівень накопичувальної системи – солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Тобто пенсії видають із тих грошей, які працюючі українці зараз сплачують до пенсійного фонду.

Але пенсійний фонд не в змозі покрити всі пенсії, тому частину вже тягнуть з бюджету. Однак із часом ця система таки впаде, переконаний кандидат економічних наук Сергій Васильченко, – бюджет просто не витримає цього навантаження. У майбутніх українських пенсіонерів не залишиться іншого вибору, окрім як працювати довше, витрачати менше та заощаджувати більше.

Все більше країн спонукають своїх громадян самостійно дбати про гідний рівень життя після виходу на пенсію. Це робиться за допомогою добровільної або обов’язкової накопичувальної пенсійної системи з визначеними внесками.

Фінансистка Олександра Грудзевич каже, що у Європі прийнято відкладати собі на пенсію ще замолоду. Ті безтурботні дідусі і бабусі, які на пенсії подорожують по світу, – не просто заможні щасливчики, вони ретельно заощаджували й інвестували протягом усього свого життя.

Ще в 2004 році набрав чинності Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Він дав змогу одержувати додатковий пенсійний дохід за рахунок накопичень у недержавних пенсійних фондах (НПФ). Але замість цілковитої перебудови системи уряд намагається проводити косметичний ремонт солідарного рівня.

Сергій Васильченко впевнений, що вже найближчими роками в Україні таки запрацює другий рівень накопичувальної системи, тобто кожна людина на законодавчому рівні буде змушена робити регулярні внески на власний рахунок, аби накопичити на свою майбутню пенсію. Бо ж нинішні податки до пенсійного фонду – це лише обслуговування теперішніх пенсіонерів.

Не сподіватися на мільйони

Наразі основними інструментами створення недержавної пенсії є НПФ і компанії страхування життя. Перші існують в Україні з 2005 року. Це окремі юридичні особи зі статусом неприбуткових організацій.

Як розповідає Олександра Грудзевич, кожен фонд пропонує різні умови, але схема роботи загалом така: людина протягом певної кількості років платить внески до фонду, а фонд інвестує ці гроші, щоб вони приносили дохід. Коли настає обумовлений термін, НПФ починає виплачувати людині пенсію.

Скільки ви накопичите на пенсію, залежить від того, наскільки вдало компанія інвестуватиме гроші. НПФ не гарантує своїм учасникам конкретний дохід. Інвестиційний результат може бути і негативним. Однак більшість НПФ в Україні сьогодні дотримуються консервативних стратегій інвестування, які не є надто ризикованими.

«Але людина має оцінювати ситуацію реально, – каже фінансистка. – Якщо ви вносите на рахунок по сто гривень, то не варто через кілька років сподіватися на мільйони». 

На сайтах багатьох фондів є калькулятори, які допомагають визначити майбутню додаткову пенсію. Наприклад, за результатом одного із них, щоб після виходу на пенсію отримувати щомісяця 10 тисяч гривень протягом 20 років, треба зараз почати вносити в НПФ по 1250 гривень щомісяця, і так протягом 18 років. Але цей розрахунок діє за умови, що фонд щорічно буде заробляти не менше 10% річних.

До речі, НПФ не може бути проголошений банкрутом. Для нього передбачена спеціальна процедура ліквідації, під час якої учасники переводять свої накопичення до інших НПФ на власний вибір.

Достроково отримати кошти можна у двох випадках: критичний стан здоров’я або виїзд за кордон на постійне проживання. У разі смерті учасника НПФ належні йому пенсійні накопичення можуть перейти до його спадкоємців, причому спадкоємцем учасник НФП може вказати будь-кого, не обов’язково родича.

А ось накопичувальне пенсійне страхування – це щось на кшталт депозиту разом зі страхуванням життя. Платежі клієнтів страхові компанії вкладають в акції, цінні папери й таким чином заробляють гроші. Однак страхові брокери працюють за принципом мережевого маркетингу, їхній дохід залежить від залучення у страхування нових учасників. Це багатьох людей трохи лякає, бо певною мірою мережевий маркетинг має деякі спільні риси з «пірамідами».

Олександра Грудзевич каже, що страхова компанія заздалегідь закладає меншу дохідність, ніж може заробити НПФ, оскільки повинна мати люфт для виплати у разі настання страхового випадку.

Також на накопичувальному пенсійному страхуванні мусить бути хоча б мінімальний гарантований прибуток – 4%, тоді як у недержавних пенсійних фондах такого гарантованого доходу нема. Тобто теоретично НПФ може невдало інвестувати гроші й не отримати жодного прибутку. При цьому, відповідно до закону, діяльність і одних, і інших дуже регламентується і контролюється власне з метою захисту коштів вкладників.

«У цивілізованому світі жорстко регулюються активи і ринки, куди можуть інвестувати недержавні пенсійні фонди, – розповідає заступник голови правління «КомІнБанку» Юрій Друк. – Так держава нібито захищає майбутніх пенсіонерів від втрати заощаджень. Але все одно навіть у найрозвинутіших країнах щороку є скандальні історії про банкрутства і втрати пенсійних накопичень. Як підстрахуватися? Хто обіцяє золоті гори і дуже швидко, найімовірніше аферист. У компанії мають бути надійні, зрозумілі правила гри, хороша ділова репутація, прозорі активи й фінансова звітність. Просто запам’ятайте: між дохідністю компанії і ризиками завжди є прямо пропорційний зв’язок. Хоча високий ризик – це не завжди погано, просто у нього треба йти усвідомлено».

 

Хочеться і заробити

У 2019-му проєкт USAID «Трансформація фінансового сектора» презентував звіт «Недержавне пенсійне забезпечення в Україні: оцінка та рекомендації», в якому підбили підсумки п’ятнадцятирічного періоду розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення.

У звіті зазначалося, що низькі показники діяльності НПФ зумовлені багатьма причинами: несприятливою макроекономічною ситуацією, низьким рівнем доходів населення та нерозумінням необхідності заощаджувати на пенсію, поганою обізнаністю населення у фінансових питаннях, а також недостатнім пропагуванням важливості недержавних пенсійних схем.

Також люди часто переконані, що накопичувальний пенсійний рахунок можуть собі дозволити лише багатії, хоча насправді є безліч схем з дуже різними умовами.

І одна з найголовніших проблем недержавної пенсійної системи – на українському ринку недостатній вибір інвестиційних інструментів. «Пенсійні активи фонди розміщують здебільшого в державних облігаціях і на депозитних банківських рахунках, – пояснює Юрій Друк. – А розмістити пенсійні активи в такі прості консервативні інструменти фінансового ринку можна й без дорогого посередництва фондів».

Банкір також радить орієнтуватися на заощадження у твердій валюті, такі пропонують закордонні НПФ, причому, аби відкрити там рахунок, не обов’язково перетинати кордон. Економічна і правова системи України поки що не дають впевненості у стабільності гривні у перспективі.

«Українські фонди інвестують, захищаючи накопичення клієнтів від девальвації, але дохідність має бути справді високою, аби покрити знецінення гривні. Адже людина хоче не тільки зберегти купівельну спроможність своїх заощаджень, але і щось заробити на них», – пояснює Юрій Друк.  

Ризики є завжди

Статистика каже, що більшість українців переконані – якщо зараз вони мають хорошу зарплату, то і про пенсію нема чого хвилюватися. Лише кілька відсотків роблять щось у напрямку інвестування в майбутню старість. З іншого боку, в Україні люди не готові просто «кудись» віддавати гроші протягом 20-30 років. Багатьом здається, що більш надійним варіантом для пенсії є здавання в оренду квартир і комерційних приміщень, бізнес.

Ще один варіант – тримати гроші в цінних паперах. Якщо геть не тямиш у тому і не хочеш вникати, можна скористатися послугами професійного брокера. Депозит у банку – не найприбутковіший варіант, як пояснює Сергій Васильченко, ставки нині падають катастрофічно, депозит у довгостроковому періоді ледь покриватиме інфляцію. Крім того, відсотки за депозитами оподатковуються.

«Ризики є всюди і завжди, але заощаджувати й інвестувати потрібно, бо особисто я не хочу, аби за мою старість відповідав будь-який український чиновник, – додає Юрій Друк. – Важливо принаймні вміти аналізувати, куди краще вкласти власні гроші. Знаєте, яке у фінансистів є залізне правило? Якщо ти чогось не розумієш, то обов’язково втратиш на цьому гроші».

Наталя МОСТОВА

Джерело