У колишньому відділені терапії Магдалинівської лікарні облаштували прихисток для переселенців, які залишився без житла. За словами начальниці відділу соціального захисту населення Магдалинівської селищної ради Юлії Ліфер, нині там мешкає 66 людей. Серед них семеро дітей, 23 пенсіонери та 11 людей з інвалідністю.

Про окупацію, евакуацію та нове життя на Дніпропетровщині вони розповіли Суспільному.

“Хату не можемо дітям залишити, хоч вишивка буде на пам'ять”

Антоніна Дегаленко – переселенка з Мар'їнки. Жінка розповіла, місто нині в окупації, тож з сином вони переїхали на Дніпропетровщину.

“Ми не могли терпіти звуки війни. Там постійно, вибухи, постійно страшно. Зараз бойові дії проходять дуже близько до міста”, – каже жінка.

“Війна забрала дім”: історії переселенців, які живуть у Магдалинівці на Дніпропетровщині

За словами Антоніни, у Магдалинівці їх добре зустріли й всіляко допомагають. Проте, розповіла, звикнути до нового життя їй складно. Адаптуватися допомагає улюблене хобі.

“Починаю вишивати картину і думаю вишию і закінчиться війна, вишию і поїдемо додому. Чотири картини вишила, рушник вишила, а воно не закінчується. Мрію вишити повернення додому”, – каже Антоніна.

Жінка розповіла, спочатку чоловік лишився в окупованій Мар'їнці. Там приглядав за домом та песиком Річардом. Проте, три тижні тому він разом з чотирилапим теж переїхав у Магдалинівку. Пояснює, нині там дуже страшно. Жінка згадала, як одного разу снаряд влучив у город сусідів та вбив жінку.

Антоніна розказала, що повертатися їм нікуди. Дому немає, як і міста.

“Нас проживало до війни 10 тисяч осіб. З 2014 року багато евакуювалося і залишалось десь три тисячі. Все оживало, люди робили ремонти. Але зараз місто втрачене і, на мій погляд, відбудові не підлягає. Все погоріло: будинок культури, де я працювала, школа де навчалися діти, адміністрація горіла, наша квартира, в якій залишилися всі речі”, – розповідає жінка.

За словами Антоніни, на згадку про минуле життя має лише улюблене заняття.

“Хату не можемо дітям залишити, хоч вишивка буде на пам'ять”, – говорить Антоніна.

“Вижила під обстрілами”

Людмила Рєзнікова, переселенка з Соледару Донецької області. Жінка розповіла про евакуацію з міста.

“Дорога була дуже складною. Автобус, на якому нас вивозили обстріляли. Ми були змушені переховуватися у посадці, а звідки нас забирала машина по п'ять людей”, – каже Людмила.

Жінка розказала, що евакуацію організовували волонтери. Її привезли до Покровська, потім до Дніпра, де вона ночувала в церкві. Згодом Людмила приїхала до онука, той живе в Магдалинівці.

“У рідному місті стріляли з усіх сторін. Горіли навіть сольові шахти. Наші з онуком будинки розбиті. Онука теж лишилась без квартири”, – розповідає Людмила.

За словами жінки, усі рідні з міста виїхали. Онука в Німеччині. Сестри в Кам'янському та місті Глибоке. Людмила розповіла, що на Дніпропетровщину вона переїхала в серпні 2022 року. З собою мала лише паспорт та пенсійне. Усі речі лишила в погребі.

“Заїхала російська техніка на вулицю і нам дали лише годину, щоб ми поїхали”, – згадує жінка.

За словами Людмили, нині вона у відносній безпеці, проте планів на майбутнє не будує.

“Я працювала три місяці з психологом, бо дуже важко пережити все, що бачила. Складно змиритися з думкою, що втратила все нажите”, – каже Людмила.

Жінка розповіла, що сумує за рідними та з жахом згадує розстріляне місто.

“Одного разу я йшла в магазин і поруч прилетіла вже зірвана ракета. Я встигла впасти й закрити обличчя”, – згадує Людмила.

Переселенка розповіла, що через вибух у неї погіршився зір. Вже у Магдалинівці жінці замінили кришталик в оці.

“Мріємо повернутися додому, але вже нікуди”

Галина Гунько та Валентина Діденко, подруги та однокласниці з Мар'їнки. Жінки згадали як під час евакуації їхню машину обстріляли. Розповіли, що втекти неушкодженими їм допомогли українські військові.

“В Магдалинівці нам затишно, тепло, гаряча вода, є всі умови для нас: душові, туалети, кухня, гарні електроплити, холодильники. Є все що б жити”, – кажуть жінки.

Розказали, що мріють повернутися додому.

“Дуже хочемо додому, але домівок вже немає. Нікуди вертатися””, – кажуть переселенки.

“Війна забрала чоловіка”

Наталя Типортюк з Попасної евакуювалась до Бахмута, потім Дніпра. Зараз живе в Магдалинівці. За словами жінки, у рідному місті її будинок знаходився через дорогу від школи, яку захопити російські снайпери. Жінка розказала, що втратила чоловіка.

“В мене там чоловік помер чи вбили. Я навіть не змогла його поховати”, – каже жінка.

Жінка розповіла, що рідних у Попасній у не залишилося, а будинок зруйнований. За словами жінки, найважче – це залишитися в такому віці без нічого. Її донька та п'ятеро внуків виїхали закордон у березні 2022 року, і з того часу вони не бачилися. Старша онука мешкає у Львові. Наталя розповіла, що спілкується з родиною через інтернет та радіє, що усі в безпеці.

Автор – Юлія Киричок

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро

Джерело