До соцпрацівників терцентру у Семенівку, яку обстрілюють росіяни, приїхала мобільна бригада волонтерів: психолог та соціальний працівник-консультант. Як пояснила Суспільному волонтерка Оксана Сергієнко, приїхали попрацювати із соцпрацівниками, бо вони мають вміти долати як свій страх, так і допомагати робити це іншим.

Психологиня Олена Чугай, щоб допомогти зрозуміти свої страхи присутнім показує асоціативні картинки. Як вона каже, кожен із людей живе в постійному стресі від початку повномасштабного вторгнення.

"Я рано їду на роботу. Я їду о пів на шосту. Зараз ще темно. І якщо стріляють, то вже страшно. Ти постійно в цьому страху знаходишся: ти їдеш – страх, ти приїхав сюди, боїшся, коли працюєш – ось стоїш біля плити, а там бабахає, то не знаєш, що робити, чи кидати роботу, чи бігти. Ну постійно в цьому страху", — каже соцпрацівниця Антоніна Героєва.

Наступна вправа від психологині: відшукати у своїх думках місце своєї сили.

Тетяна Сердюкова — переселенка. У прикордонному селі залишився її дім. Пригадує, коли тікала звідти через обстріли, не встигла взяти майже нічого. Зараз, каже жінка, її весь час супроводжує страх. Робота з людьми допомагає триматися і не втратити надію, що колись обов’язково повернеться додому. Зустріч з психологом допомогла відволіктися. Місцем сили уявила свій покинути дім.

"І хороше накотило, і тривога накотила, своє. От будинок – і стежечка, і ліс – все нагадує. Я там прожила понад сорок років… І та сама галявина, і та річка… Я хочу додому. Все добре, але дім, є дім. Щоб були онуки і діти зі мною, і спокій, і мир. Щоб все було як раніше. Нехай ми будемо жити не заможно, але ми будемо в спокої. Щоб це була наша земля, наша країна, і щоб нікому ми її не віддали, щоб не втратили. У мене відчуття, що ми повернемось туди".

Психологиня каже, саме в прикордонних громадах зустрілась з такими переселенцями, як Тетяна.

"Тут я побачила розпач, печаль, бо люди, дійсно, залишились без житла. Бо одна справа переїхати, бо тобі страшно, а друга справа – залишитись без нічого і почати все з нуля. От сьогодні у нас була така категорія людей. І працювати з ними доволі важко. З позитивного – нам страшно, ми переживаємо, але ми не здаємося, ми шукаємо позитив, люди доволі відкриті до спілкування".

За словами Олени Чугай, однієї психологічної зустрічі замало.

"Дещо вони скуті, коли говоримо, як зі своїм тілом працювати, відчувається скутість. І ми розуміємо, що, напевно, це робота не одного дня з людьми".

Семенівським соцпрацівникам також привезли гуманітарну допомогу та павербанки для тих, хто обслуговує стареньких в селах прикордоння — там часто через обстріли нема світла.

"Проєкт розрахований на два місяці. І ми покриваємо послугами: психолог працює зі мною, а я як соціальний працівник – ми консультуємо населення, надаємо їм як індивідуальні консультації, також групові консультації. І це проходить в Сумській області, Харківській області, а також в Чернігівській", — каже волонтерка Оксана Сергієнко.

В лютому ця мобільна бригада працює у прикордонних громадах Чернігівщини. Зараз, розповідає Оксана, вони налагоджують зв’язки і з’ясовують потреби жителів прикордоння.

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.

Джерело