Наші союзники кажуть, що завдання максимум на 2024 рік – це втримати нинішню лінію фронту. Проте, за підрахунками західних аналітиків, для ефективної оборони українським захисникам треба мінімум 75-90 тис. артилерійських снарядів на місяць, не кажучи вже про наступальні операції – 200-250 тис. боєприпасів. Наразі через відсутність західних поставок Україна змушена економити використання боєприпасів: у середньому по 2 тис. на день проти близько 12 тис. із російського боку.

Європейські та інші союзники України, без врахування США, можуть надати необхідну кількість боєприпасів лише для оборонної кампанії, в той час як для наступальної потрібна американська підтримка, яка застрягла в Конгресі через Дональда Трампа. Й виглядає це доволі дивно, адже на Заході склався консенсус, що в разі програшу України, Росія не зупиниться й піде далі. Хоча ще до осені минулого року доводилося чути, що НАТО нічого не загрожує, адже за роки повномасштабної війни українці розбили професійну російську армію.

Проте, впевненість у тому, що Росія може напасти на Молдову чи країни Балтії автоматично не трансформується у ще більшу західну допомогу Україні, щоб зупинити Москву тут і зараз. Про те, чого боїться Захід, та які розмови про подальшу долю України там точаться за закритими дверима, читайте в тексті програмної директорки з безпекових студій Центру оборонних стратегій Вікторії Вдовиченко спеціально для ТСН.ua.

Нова

Друга річниця повномасштабного вторгнення Росії змушує Україну та її союзників бути в ситуації, яка все більше виглядає, як війна на виснаження. Але дискусії про те, що Україна має робити для повернення своїх територій, і, що найважливіше, - коли, - чи "мирного" плану, набувають різних форм обговорень у ЗМІ. Це вимагає ретельно вивіреного підходу та політичної рішучості всіх партнерів, щоб забезпечити перемогу України та майбутнє справедливого миру й стабільності в Європі.

Похмурі часи: в Європі не вірять у перемогу України

Під час експертних і політичних дискусій, що відбувалися в лютому 2024 року, серед учасників у різних європейських столицях відлунням звучали настрої побоювань і поганих передчуттів. Два роки тому я переживала щось подібне, мимоволі проспавши російське вторгнення 24 лютого 2022 року. Проте відчуття мовчазної покори, схоже на нічний кошмар, який повторюється знову й знову, тепер пронизує й західну свідомість.

Зокрема, дискусії, що відбулися після Мюнхенської конференції з безпеки, дали зрозуміти наступне: небажання західних держав завдати Росії військової поразки призвело до непередбачуваних наслідків, коли Росія використовує триваючу війну проти України як можливість, щоб навчатися на полі бою, обходити санкційний режим та дезінформаційно ще більше "атакувати" Захід. Крім того, Росія швидко пристосовується до мінливого ландшафту міжнародних відносин, плекаючи впевненість у досягненні своїх стратегічних цілей через острах західних демократій ескалювати відносини з Москвою. 

Згадка президента Зеленського про ситуацію в Авдіївці в промові на Мюнхенській безпековій конференції, де він публічно сказав, що захоплення росіянами Авдіївки сталася через брак в України боєприпасів і зброї, підкреслює недостатню підтримку України з боку міжнародних партнерів.

Деякі експерти навіть вважають, що цілком ймовірно настане час "другої залізної завіси", на кшталт протистояння СРСР та США, кордон якої пройде по території України.

Крім того, на горизонті вимальовуються переорієнтації та суттєві злами на геоекономічній вісі. Це вже відбулося на нафтовому ринку, який російське вторгнення в Україну кардинально перекроїло. Трьома найбільшими покупцями російської нафти наразі є Китай, Індія та Туреччина. Ба більше, через те, що запроваджені західні санкції не працюють, зокрема цінова стеля на російську нафту в $60, яку запровадили в грудні 2022 року, європейські країни теж продовжують її купувати.

Коли уряди чи політичні лідери західних країн вагаються, логічно, що з’являються сумніви чи неправильне сприйняття тих чи інших процесів у суспільствах цих країн. За даними свіжого опитування Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR), у середньому лише 10% жителів 12-ти європейських країн вірять у перемогу України (найбільш оптимістичними є Польща, Португалія та Швеція, проте навіть там лише 17% опитаних вірять у перемогу України). Ще 20% вірять у перемогу Росії, а 37% більше схиляються до досягнення якогось компромісу.

Хоч останнє й трактується, як поразка України, водночас 41% опитаних виступає за підштовхування України до переговорів, а 33% вважають, що підтримку України слід припинити, якщо Дональд Трамп, у разі перемоги на президентських виборах у США в листопаді цього року, її припинить. Проте, тут треба також зазначити, що водночас 20% європейців із 12-ти країн виступають за посилення підтримки України, якщо Трамп її посилить. Тож, тут бачимо чітку залежність настроїв європейців від дій США, хоч політична присутність Америки в Європі вже почала зменшуватися.

Результати цього соцопитування підкреслюють змішані настрої в європейських суспільствах, що закономірно впливає на цілі зовнішньої політики тих чи інших держав. Однак деякі політики побачать у цьому опитуванні те, що хочуть побачити. Тому настав час "перепакувати" пояснення "що таке перемога України" в нову "обгортку", бо наративи, які звучали раніше, на жаль, більше не працюють.

Скринька Пандори: як забезпечити стримування Росії

Напад Росії на Україну підриває довіру до міжнародного права, демократичних цінностей та гідності, але цього ще недостатньо, щоб говорити про потужне європейське стримування Росії. Саме по собі стримування – це створення таких умов, за яких дії певних держав, надто військові агресії, стануть просто неможливими. І це знову стало головною темою на різних європейських майданчиках. Проте кардинальні зміни в цьому напрямку – надання реальних гарантій безпеки Україні, які й стануть надійним інструментом стримування Росії від подальших військових агресій, - можливі лише за умови кардинальної зміни підходів країн G7 і НАТО в цілому.

Росія теж думає про стримування, але робить це за допомогою залякування. Взагалі, принцип стримування наразі є парадоксальною загадкою. Хоч російська агресія й підриває регіональну стабільність, надійні європейські механізми стримування залишаються недосяжними. Ефективне стримування успішне тоді, коли є комбінація вчасно наданої зброї й фінансування, яке здійснюється за допомогою тренування військового персоналу, й до того ж присутня мотивація до дій (європейських солдатів воювати проти Росії – ред.). Якраз останній пункт – точно не підлягає навіть сумніву.

На Мюнхенській конференції з безпеки відомий американський історик Тімоті Снайдер сказав: "Це дуже дивна війна, в якій воює народ лише однієї країни. Це в якомусь сенсі світова війна, але, в якій чинить опір лише одна країна".

Треба, щоб на Заході нарешті зрозуміли, що це наша спільна війна, що це загроза для всіх нас прямо тут і зараз. Поки що в багатьох країнах, на жаль, вважають, що ця війна десь там далеко. Так, ми в Україні розуміємо, що не можемо претендувати на розповсюдження на нас статті 5 Вашингтонського договору про колективну оборону, чи навіть статті 10, яка передбачає, що за колективної згоди, країни-члени можуть запросити будь-яку іншу європейську державу, яка здатна сприяти безпеці в Північноатлантичному регіоні, приєднатися до Договору (проте, як бачимо, повномасштабна війна Росії проти України такою умовою не стала – ред.). Єдиний спосіб досягти основних політичних цілей, як України, так і наших союзників, – це здійснити успішну військову кампанію, зосереджену на деокупації всіх українських територій та позбавленні Росії спроможності здійснювати майбутні військові агресії.

Як цього досягти? Україна та наші західні партнери мають розробити відповідний поетапний план, який передбачатиме чітку мету – перемога України й ефективне стримування Москви, яке унеможливить майбутні російські військові агресії як проти України, так й інших європейських держав.

Нещодавно укладені Києвом Угоди з Великобританією, Німеччиною, Францією, Італією та Данією щодо продовження фінансової й військової підтримки України, стали значним кроком вперед у цьому напрямку. Однак, разом із тим, ми не бачимо, щоб європейські ОПК поспішали з виконанням довгострокових оборонних потреб України, посилаючись на проблеми в економіці та неможливість відкласти виконання контрактів із третіми країнами, де війни немає.

Рух до перемоги: світова війна вже почалася

На Заході не розуміють, що таке "стратегія перемога України". Саме тому в експертних та політичних колах наших союзників наразі так поширене обговорення різних стратегій подальшого розвитку війни, які зазвичай виграються за оптимального поєднання ресурсів, людської сили (мобілізаційного ресурсу, а в Росії він значно більший – ред.) та політичної рішучості. В нашому випадку, брак політичної рішучості на Заході та залежність України від західних поставок зброї, має вирішальне значення.

Майже всі європейські лідери наголошують на критичній необхідності швидкого нарощування військового виробництва в Європі та більш тісній інтеграції різних європейських підприємств ОПК. Очільник європейської дипломатії Жозеп Боррель заявив, що Європейське оборонне агентство уклало 60 рамкових угод для країн-членів, щоб вони могли звертатися до промисловості та розміщувати замовлення на боєприпаси, які критично необхід

Джерело