Воїн з Івано-Франківщини Олександр Гошилик двічі “тікав від смерті”: один раз — немовлям, вдруге — коли виходив з Іловайська у 2014. З осені 2022 року він — офіційно “зниклий безвісти”. Проте імовірно, Олександр Гошилик загинув у бою з російськими військовими поблизу Бахмута 7 жовтня, розповідає його батько Віктор.

Про це пише Суспільне.

Бійцю було 27 років. У цивільному житті він був IT-розробником, шахістом першого розряду, писав поезію під псевдо Клятий Мольфар. Україну ж відстоював ще зі студентських часів — пройшов Майдан, звідки добровольцем пішов захищати Батьківщину.

“Знайти живим чи мертвим”. Історія воїна Олександра Гошилика, який вийшов з Іловайська, але зник біля Бахмута

Олександр міг би розробляти програми для армії в тилу, проте обрав шлях воїна. Як 18-річний юнак став досвідченим військовим, про одруження перед останнім боєм та світогляд воїна Суспільному розповіли його рідні та близькі.

Немовлям пережив клінічну смерть

Олександр Гошилик народився 10 вересня 1995 року в Долині на Франківщині. Хлопчик був третьою дитиною в родині Гошиликів та єдиним сином. В однорічному віці він пережив клінічну смерть.

“Йому був один рочок. Ніхто не міг зрозуміти, що із сином. Місцеві лікарі сказали їхати терміново у Франківськ в обласну лікарню. Слава Богу, там він прийшов до тями, але у реанімації занесли сальмонельоз. Коли його виписували з палати, то він фактично завмирав у мами на руках, пережив тимчасову смерть. Його реанімували. Бог так дав, що він вижив”, — пригадує батько Віктор Гошилик.

З його слів, після цього син майже не хворів. Лише під час проходження медкомісії у підлітковому віці рідні дізналися, що могло спричинити такі труднощі зі здоров’ям — в Олександра була тільки одна нирка.

“Коли дізналися, що в нього нема однієї нирки, відповідно наша увага до нього, як до брата, ще більше загострилася. Стежили, щоб він не їв зайвого. А Саша все казав: “Наталю, не шкодуй мене! Я не можу, коли мене жаліють”. І це показувало наскільки він сильний”, — розповідає сестра Наталя.

Шкільні роки: від літератури до шахової стратегії

До школи Олександр пішов у шість років, як і старші сестри. Усі вони йшли підготовленими, вміли читати. Улюбленою розвагою у сім’ї була гра у шахи. У неї вміли грати навіть навмання, уявляючи шахову дошку, пригадує середуща сестра Наталя.

“У нас завжди були якісь цікаві ігри. Нам було весело втрьох. Сашко ще дуже любив читати, як і сестра. А я – не дуже. Й хоч Саша був на два роки молодший, але він через мене перечитав усі книги з програми старших класів, а потім переказував мені, – каже Наталія. — Завдяки йому я із зарубіжної літератури маю 11 балів. Пізніше, коли брат вступив в університет Шевченка, допомагав мені вчити філософію”.

У всіх трьох дітей був перший розряд із шахів, каже Віктор Гошилик. Олександр часто займав призові місця на обласних турнірах, а сестри Оксана та Наталія ставали чемпіонками Івано-Франківської області.

“Це — дуже хороший вид спорту, це — мистецтво, яке розвиває пам’ять, мислення, логіку, витривалість. Попри це, ми надзвичайно любили природу. Коли була якась нагода, то завжди їздили на гриби. Саша дуже захоплювався горами, у нього там були свої місця сили”, — пригадує батько.

Ще хлопчиком Олександр багато читав і бачив себе воїном, який бореться зі злом. Вже тоді хлопчик почав писати вірші.

У підлітковому віці померла матір

У 13 років померла матір Сашка. Сестри взяли під опіку молодшого брата та намагалися стати підтримкою батькові.

“Коли наша мама померла, Саша моментально став для нас не братом, а сином, — пригадує сестра Наталя. — Бабуся також допомагала нам, але ми одразу стали дорослими. А маленький 13-літній Сашка теж багато допомагав нам у побуті. Коли він поїхав вчитися в ліцей у Київ, то казав: “Наталю, хлопці бідкаються, що треба раз у тиждень замітати кімнату. А я думаю, яка це “ляфа”. Бо він звик, що потрібно багато в чому допомагати”.

“Допоможемо Сашкові полюбити фізику”

Талант Сашка до наук запримітив учитель фізики Долинського ліцею “Інтелект” Мирослав Гаразд. Він сам запропонував батькові додатково позайматися з обдарованим хлопцем, щоб “допомогти Сашкові полюбити фізику”.

“Я йому вдячний, бо завдяки вчителю син, який не любив фізику, у грудні став призером районної олімпіади з фізики, у січні — призером обласної олімпіади, у березні — призером всеукраїнської олімпіади з фізики. Тобто Мирослав Гаразд — він фактично відкрив у ньому ці здібності до фізики. Сашко відтоді полюбив цю науку”, — каже батько.

Учитель фізики та астрономії Мирослав Гаразд так пригадує своє знайомство із Сашком: “Він був скромним хлопчиком, невисокого зросту, з великими оченятами, дуже чемний. Його талант розкривався день за днем. Ми перемогли на обласному рівні та сформували велику команду для участі у всеукраїнській олімпіаді, що проходила в українському Севастополі. Там Сашко здобув диплом третього ступеня. Це була велика подія”, — говорить Мирослав Гаразд.

Після закінчення восьмого класу Саша Гошилик отримав запрошення на навчання до Українського фізико-математичного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У Києві також навчалася його старша сестра Оксана, а згодом — і середуща Наталя. Тож Олександр продовжив навчання в столиці. Після ліцею вступив на фізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Жахіття припинилися з початком Революції гідності

Олександру з дитинства снилися жахіття, каже Наталія. Про це хлопець признався вже дорослим. Ці сни припинилися, коли почалася Революція гідності. На Майдані студент-другокурсник був з першого до останнього дня, хоч на початках сестра намагалася стримати брата. У той час Сашко створив групу “Майдан — дій!” Вона згодом увійшла до складу “Чорного Комітету”.

“Він завжди казав: “Наталю, Україна важливіша”. Під час Революції гідності брат розповів мені, що записався в добровольці. Після того він носив паспорт із собою, щоб я не сховала. Я просто в цей момент не думала як українка, а хотіла захистити молодшого брата”, — розповідає сестра.

Арешт Олександра на Майдані та позивний 109

Під час революції Сашка арештували та інкримінували йому 109 статтю Кримінального кодексу України — про насильницький заклик до повалення конституційного ладу. Після цього він й отримав свій позивний 109.

“Під час революції син отримав і кульові поранення, але гумовими кулями. Він там був отруєний газом, тому два дні залишався вдома, але знову повертався і далі йшов на Майдан”, — каже Віктор Гошилик.

Батько Олександра з 2006 року є депутутом Долинської міської ради та працює на посаді секретаря. Чоловік каже: боляче, коли говорять, що сини депутатів не воюють, адже так зробив саме його син.

Хлопець, якого ніхто не хотів брати у батальйон

З Майдану Олександр вирушив добровольцем на війну. Першим погодився взяти його у свої лави добровольчий батальйон “Донбас” Нацгвардії (згодом — батальйон ЗСУ “Донбас-Україна”). Проте мало хто з командирів хотів брати у свою батарею 18-річного бійця без військової підготовки.

Своє перше знайомство з Олександром Гошиликом командир батареї 46 батальйону “Донбас-Україна” ЗСУ на позивний Ахмет пригадує так: “109” з’явився у тренувальній базі добровольчого батальйону “Донбас” десь у травні 2014 року. Я тоді подумав, це, певно, чийсь “син полку”. Він здавався молодшим за свій вік. Виявилося, Сашкові — 18. Хлопець попросився до мене в батальйон після того, як йому відмовили інші командири. Чи легко бути командиром, коли у тебе підлеглий — вундеркінд? Це — важко. А в мене такий був – “109”, — розповідає військовий на позивний Ахмет.

Після перших загиблих під Карлівкою Олександр зрозумів, що потрібно більше вчитися, як вести оборону. Якраз перед Іловайськом боєць пройшов навчання та став артилеристом-розвідником.

Олександр “проявив себе як герой” в Іловайську

Сашко — один з тих, хто вийшов з Іловайська. У серпні 2014 року розгорнулася одна з найстрашніших битв для української армії на Донбасі під час АТО/ООС. Бої тривали майже місяць, з 6 по 29 серпня, і увійшли в історію під назвою “Іловайський котел”.

Рідні Олександр

Джерело

Схожі статті