Проходять пішки по 60 кілометрів, знаходять позиції окупантів, вираховують кількість техніки та особового складу — підрозділи розвідки завжди йдуть попереду, часто викликають вогонь на себе, аби виявити позиції російської армії, розповідають військовослужбовці 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Олексій та Дмитро. Вони боронять країну на Донецькому напрямку. Обидва — досвідчені військовослужбовці, мають досвід війни до повномасштабного вторгнення російських військ до України. Про те, як змінились бойові дій і власне розвідка, про роботу на Донецькому напрямку і про те, як взяли полонених в тилу окупантів на Харківщині, — розмова із бійцями 95 ОДШБр.

Військовослужбовцю Олексію — 36 років. Чоловік підписав контракт у 2020 році.

"З дитинства мріяв стати військовим. З різних причин не виходило це зробити. Потім почалося АТО, але за сімейними обставинами не міг підписати в той момент контракт. У 2000 році настав момент, коли я зміг", — розповідає чоловік.

"Мене постійно душило в душі, що я в цьому не беру участь. Мої ровесники б'ються за незалежність країни, а я сиджу осторонь. І у 2000 році я підписав контракт зі Збройними силами".

Повномасштабне російське вторгнення зустрів неподалік Горлівки на Донеччині.

"Початок запам'ятався дуже добре. Я був на спостережному посту й о четвертій ранку я побачив два спалахи, почув вибухи в тилу. Із цього почалась моя війна. Потім вже нам доповіли по радіостанції, що повна бойова готовність. Ми перетягнули на позицію всі вогневі протитанкові засоби, які тільки мали, і вже готові були зустрічати окупанта", — згадує Олексій.

Побратим Олексія Дмитро боронив країну під час війни до 2020 року, потім звільнився: народилась донька і дружина взяла слово з чоловіка, що він не піде воювати.

"Я дав слово дружині, що більше не піду воювати. Вона часто переживала за ті пару років, як я служив, був в ООС. Вона хвилювалася. Зустрів повномасштабне вторгнення у Києві. Як почув вибухи, сказав дружині, що йду до себе в роту. Дружина плакала. Зібрався і поїхав. І з першого березня.

"Я міг би там ховатися, але є якийсь борг, обов'язок, як кажуть. Хотілося б захищати Батьківщину, щоб сім'я була в безпеці". Втримати Слов'янськ: літо 2022 року

Влітку 2022 року 95-та окрема десантно-штурмова бригада тримала трасу Ізюм-Слов'янськ. Тоді наступав російський армійський корпус — сорок тисяч військових РФ. Олексій називає це — найстрашнішим періодом під час своєї служби.

"Коли на нас наступав армійський корпус, але ми все-таки втримали цей напрямок. Там це було найстрашніше", — згадує Олексій.

"Ми боронили свою землю і не віддавали ні на метр. Все було на моральному дусі".

Тоді вдалось втримати місто Слов'янськ на Донеччині:

"Я думаю, якби ми не втримали Слов'янськ, то вся Донецька область була б окупована. Це був ключовий пункт в планах окупанта для завершення оточення всієї групи, яка обороняла Донецьку область".

Зайшли в тил та взяли полонених під час харківського контрнаступу

Одними з перших бійці заходили до Ізюма, після його звільнення від російських окупантів.

Розвідник Олексій згадує, як під час Харківського контрнаступу група потрапила в тил російських військ, тоді вдалося не тільки врятуватися, а й взяти полонених.

"Завдання групи розвідувальної в кількості восьми чоловік було провести дозор. Ми мали пройти деякі точки, тому що координація між суміжними підрозділами тоді була погана: підрозділи рухалися і ніхто не знав, де хто знаходиться. Всього точок було п'ять. На четвертій точці ми побачили рух, нам сказали по радіостанції, що це наші дружні сили, наші війська. Ми пішли назустріч і спіймали двох росіян, які йшли до своєї позиції, несли радіостанцію. Потім з'ясувалося, що ми зайшли їм в тил на стику двох ротних опорних пунктів, забрали цих двох російських військовослужбовців і повернулися", — розповів розвідник. Як змінилась розвідка від початку повномасштабного вторгнення

"Ми йдемо попереду десантно-штурмових рот, десантно-штурмових батальйонів. Це виявлення противника за допомогою технічних засобів розвідки, коригування артилерії. Були у нас і засідки, і нальоти, і весь спектр розвідувальних задач", — описує Олексій роботу розвідки.

Побратим Олексія Дмитро розповідає: під час виконання бойових задач — пошуку російських позицій, доводиться проходити і по 60 кілометрів на день.

"Йти шукати контакт, напоролися на контакт, дивитися скільки там засобів ведення вогню, які засоби ведення вогню, скільки людей. Це розвідка боєм. Витягували противника, потім йшли, — туди завдавали артилерійські удари або йшли зачищали штурмові групи", — описує дії розвідгрупи Дмитро.

Олексій констатує російську армію недооцінювати не можна, а війна та ведення бойових дій постійно змінюються. Позвідники це відчувають по тому, як на їхню роботу впливають БпЛА.

"Вони постійно вчаться. Наприклад, ті ж самі FPV-дрони. Тільки в нас з'явилися FPV-дрони, російська армія ними наводнилася повністю. І зараз у ворога така кількість FPV-дронів, звичайних дронів, розвідувальних — війна абсолютно змінилася. Сама розвідка, як фізична, тобто ніжками, як ми кажемо, вона вже відмирає. Через те, що неможливо рухатись непоміченим абсолютно", — пояснює розвідник.

Його побратим Дмитро переконаний: в умовах переваги російських сил утримувати й повертати свої позиції, вдається завдяки і навченості, і мотивації.

"У нас є ідея, своя земля, за що воюємо. Є підтекст — мотивація, вміння. Навчитися, вдосконалюватися. А в них? Я не знаю, що їх мотивує. Вони живою силою, технікою намагаються задавити нас. В них нічого не виходить, несуть втрати. А пацани стоять. Зрозуміло, що гинуть, дістають тяжкі поранення, але стоять", — каже Дмитро.

На питання про мрії — Дмитро каже: "Хочу бачити, як ростуть мої діти".

Олексій додає: "І щоб це все закінчилось скоріше. Щоб ворог покинув наші території, більше не гинули мирні, більше не гинули наші товариші. Це моя найбільша мрія".

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram

Джерело