Прихильників вивчати історію Івано-Франківська налічується більше тисячі небайдужих містян.

У травні 2007 року краєзнавці, музейники, митці, науковці  обʼєдналися довкола видавництва «Лілея НВ» в історико-краєзнавче об’єднання під назвою «Моє місто», аби почати видавати нову краєзнавчу літературу про історію Івано-Франківська. Серед учасників – краєзнавці Іван Бондарев та Михайло Головатий (нині, на жаль, покійний), історики Зеновій Федунків, Іван Монолатій, видавець Василь Іваночко, колекціонер Зеновій Жеребецький, архітектори і мистецтвознавці Зеновій Соколовський, Ігор Панчишин і Василь Романець.

Видання стали рідкістю

Станом на сьогодні таких книг вийшло уже 49, і готується до друку ювілейна, 50-та книга. А ще у доробку цих заповзятих неформалів – хрестоматія з історії Івано-Франківська «Моє місто» та альбом «Станиславів на давніх поштівках» Зеновія Жеребецького. Обидва видання вже давно стали бібліографічною рідкістю, але їх можна знайти у місцевих бібліотеках.

Як розповідає «Галицькому кореспонденту» Іван Монолатій, історик, науковий редактор серії «Моє місто»,  а також співзасновник (разом із видавцем Василем Іваночком і колекціонером Зеновієм Жеребецьким) об’єднання, ідея зібратися і почати видавати книги полягала у тому, аби продемонструвати франківцям та усім охочим справжню, а не кимось замовчувану чи крадену, полікультурну історію міста.

Показувати тіні міської історії

Що мається на увазі під словом полікультурну? З початку заснування міста, а це з 1662 року, його заселяли українці, поляки, вірмени, євреї, трохи згодом – німці, які й формували історію тодішнього Станіславова. Пам’ять про це, переконаний історик, мусимо не лише зберігати, а й активно пропагувати, показуючи світла і тіні нашої міської історії.

«У нас є щонайменше тисяча прихильників історії Івано-Франківська, це пересічні франківці, яким цікаво дізнатись цю давню історію міста. Ми зберігаємо полікультурний підхід до історії міста, а праці містять переклади тодішніх істориків, написаних німецькою, польською та іншими мовами. І аби описати людям, що відбувалось тоді, ми віднаходили праці тих істориків, вчених, перекладали їх і формували у книгу. Тож головний висновок з нашої 16-літньої діяльності – ми не загублене периферійне містечко. Івано-Франківськ  мав в собі багато європейських мотивів: у культурі, політичній діяльності, повсякденному житті, тощо. До прикладу, європейське самоврядування міста. Станиславів отримав магдебурзьке право 7 травня 1662 р. не просто так, підстави для цього були, фактично, місто вже існувало до цієї дати», – переконаний історик.

Працюють, аби зацікавити

За словами краєзнавця, були видані книги і про загальноісторичні події, такі як діяльність ЗУНР і ЗОУНР, реакцію містян на Голодомор на Наддніпрянщині. Також «Моє місто» видалоокремі книжки про формування Дивізії Галичина у Станіславі 1943 р., про Пласт у Станиславові та Івано-Франківську упродовж ХХ – на поч. ХХІ ст. та багато інших вартісних публікацій.

«Ми не маємо повноцінної історії міста, яка написана цікаво, не нудно. Яка, скажімо, мала б корпус: від початків міста і аж до незалежності. І ми працюємо над цим, аби ознайомлювати і зацікавити все більше франківців з багатою історією міста», – каже Іван Монолатій. Слово за нашими сучасниками – авторами цікавих дописів і краєзнавчих розвідок.

Уляна ПИЛИПЕЦЬ

 

Джерело