Доктор історичних наук та журналіст Данило Яневський в Одесі провів лекцію про те, як російська війна проти України стала приводом переосмислити національну ідентичність та історію. Також науковець презентував одеситам та гостям міста книгу "За що воює Україна? Відомі історії нашої держави". Про історію України, її сучасність, імперську спадщину та постать Степана Бандери — в інтерв'ю Суспільного.

Коли мені кажуть: "Слава Україні", то я розумію, що це стало офіційним вітанням. Я завжди запитую: "А якій Україні?". Тій, що померла 23 лютого в ніч на 24 лютого? Я не хочу такої України. Я завжди, ну, м'яко кажучи, ставився з недовірою до політичного режиму, який на моїх очах проголосили 24 серпня 1991 року. Я був журналістом у Верховній Раді, я бачив це все. З моменту, коли ухвалили ту нічну Конституцію, я кажу всім, що це доведе країну до "цугундера", воно довело країну до розвалу.

Якби не три фактори: абсолютно фантастичний порив народу, його кращої частини, президент, який залишився в Києві, і він перший зі всіх президентів українських держав за всі часи їх існування: обидвох УНР, Скоропадського і ЗУНР, а також УРСР. Грушевський, Скоропадський, Петлюра, Петрушевич, Хрущов — при перших пострілах вони втекли зі столиці й це ознаменувало крах держави. Такі випадки — не рідкість в європейській історії. Польща в 1939, Франція в 40 році. Третій фактор – це принципова позиція того, що ми називаємо західними союзниками.

Ви в Одесі виступили з публічною лекцією "За що воює Україна?". В чому відповідь і суть бачення цього питання вам?

Це не моя відповідь, а спроба моя, як фахівця… Я фахівець з політичних систем, у мене дві дисертації на цю тему. Друга на 700 сторінок і я її 15 років писав. Порив народу показав, що у кожного своя відповідь, але якщо все звести до одного знаменника, то люди воюють за цінності, за право. Ми воюємо за справедливість, але це лише частина народу. Частина, очевидно, ніколи не буде воювати – це нормально. Частина буде чекати "старшого брата", але та, яка залишилась, віддає своє життя та підпирає фронт в тилу – вона за справедливість

Чим ця війна відрізняється від всіх інших, що були в українській історії? Чи є якась кардинальна відмінність?

Безумовно, ця війна середнього класу. У нас ніколи не було війн, коли середній клас, який навіть не говорить українською і не знає, хто такий Грушевський, нічого не чув про Донцова або про Степана Бандеру, взяв зброю в руки й пішов воювати. Чому? За цінності, за справедливість. Один з елементів цієї справедливості – це бути вільними і жити життя так, як хочеш, а не так, як хтось бажає.

В Одесі знесли пам’ятники імператриці Катерині II, думають над тим, як перейменувати площу та прибрати бюст Льва Толстого, також є дискусія про Пушкіна. Логічне питання виникає: чим має закінчитись процес декомунізації та деколонізації в Одесі й в Україні?

Це дуже складне питання і на нього є різні відповіді. Перше, якщо ми говоримо про процес декомунізації, то законна влада має скасувати акт незалежності України, бо державну незалежність проголосили хто? Правильна відповідь — компартія України. Хто їх навчив це робити? Їх навчили дві людини: член комуністичної партії Дмитро Павличко, член комуністичної партії України, генерал-лейтенант та ректор Харківської академії внутрішніх справ Бандурка, депутат Верховної Ради. Також вплинув на процес і страх комуністів. В них була можливість приватизувати 25% потенціалу економічного Радянського Союзу. Хлопці миттєво ситуацію зрозуміли.

Отже, ми живемо в посткомуністичній державі й треба скасувати акти державної незалежності. Якщо про деімперіалізацію, то треба сказати, що це абсурд, бо якщо ми хочемо позбутися імперського насліддя, то ми маємо викинути на смітник історію Великого Князівства Литовського – це 500 років історії, у межах якої ми розвивалися п'ять століть поспіль.

Якщо бути логічним, процес декомунізації… Скасуймо назву Івано-Франківськ. Ну який він мав стосунок до Станіслава? Ніякого. Він при комуністах був перейменований. І так далі, і так далі, і так далі … Це шлях в нікуди, це Радянський Союз, тільки навпаки. Ті ж яйця, тільки вигляд збоку.

В одному зі своїх нещодавніх інтерв’ю ви заявили, що постать Степана Бандери досі розділяє українців.

Це ж медичний факт. Що я можу з цим зробити? Я написав про це книжку, я її писати почав ще в Чикаго. Написав тоді дуже комплементарну роботу щодо Степана Андрійовича. Річ у тім, що наука починається там, де починається підрахунок, де визначаються поняття, що ми вивчаємо. Степан Андрійович Бандера – він хто? Він людина, його батько — греко-католицький священик і так далі, і так далі… Треба сказати, що він польський громадянин. Про це чомусь ніхто не говорить.

Коли говорять, що він боровся за Україну, то я питаю: "за яку Україну він боровся?". Через річку Збруч була Соціалістична Радянська Республіка. Він за неї боровся? Ні. В чому була його діяльність? Вся його діяльність полягала в організації терористичних актів. Я знову питаю, що як вбивство студента чи педагога такого-то, Івана Бабія, наприклад, чи вбивство поштових чиновників та поліцаїв – як це сприяло створенню незалежної, соборної Української держави?

Українська Радянська Соціалістична Республіка – це, зрозуміло, терористичний режим, який винищив тут 20 мільйонів людей за 30 років свого існування, між 18 та 48 роками. Ні, мені кажуть, що Бандера діяв на засновках інтегрального націоналізму. Щодо цього існують десятки праць науковців, які набагато розумніші, ніж я. Вони розібрали Дмитра Донцова на "атоми". Цей інтегральний націоналізм – це чистий фашизм, такий стерильний, дистильований. Правда, без отруєння євреїв газами та вбивства розстрілами й так далі.

З плином часу змінюється ставлення до Степана Бандери, як до історичної особи та героя України. Ми можемо побачити пам’ятник у Львові. Чи вважаєте ви можливим, що пам’ятники Степану Бандері можуть з’явитися, наприклад, в Одесі, Миколаєві, Херсоні та в цілому на сході України?

Я думаю, що ні. Скажімо правду, з чого почалася ця історія? Про нього ніхто не знав, хто він такий, а на території УРСР взагалі не мали про нього поняття. Люди про нього стали дізнаватися, в основному в західних областях, з передач "Радіо Свобода" української служби і "Голосу Америки" української служби. Вони, серед іншого, висвітлювали процес Богдана Сташинського і його вбивства. Існують оприлюднені доповіді резидентів МГБ, які слухали, що люди кажуть в себе на кухнях. Вони складали списки і відправляли нагору.

Загальний сенс думки такий: "яка це велика людина була, що весь Радянський Союз проти нього піднявся". Вже в 50-60 роках це була абсолютно табуйована тема і вона піднялася на поверхню завдяки указу Віктора Ющенка про надання Степану Бандері звання Героя України. Але даруйте, він не був героєм України – це кричуще порушення закону. Бандера воював за Україну. Скажіть мені, де він воював, в якому підрозділі, на яких фронтах, як називався підрозділ? З цього почнемо.

Давайте про те, що нас єднає. Чи вважаєте ви, що зараз українська політична нація максимально згуртована, зокрема, через російську загрозу? Згуртована більше, ніж вона була колись в цій історії?

Частина — безумовно, вся – ні. Це довгий процес. Політичною нацією стала та частина нашого народу, яка поставила вище всього ціннісні речі. Такі люди завжди становлять статистичну меншість, але їх вплив незрівнянно більший. Вони притягують до себе десятки, сотні й мільйони людей. Наприклад, вдови, які залишились і залишаться після цієї війни. Вони будуть виховувати своїх дітей абсолютно на інших засадах. Це довгий процес на десятки років, можливо на покоління, але процес пішов, точка повороту пройдена.

Після завершення цієї війни чи позбудеться Україна проблеми олігархів і еліт, які в першу чергу думають про себе, а не про державу та спільні інтереси?

Це питання на один мільйон доларів. Моя відповідь – "ні", станом на сьогодні. Лідер сьогоднішнього спротиву – президент, верховний головнокомандувач. Людина з його рівнем підтримки та популярності могла б цю проблему вирішити, але він політично не думає про це. Вони медійні люди, а не державники по своїй суті.

Умова перемоги нашої в цій війні – це отримати кращі умови ніж були до її початку. Це означає політичний устрій заснований на принципово інших засадах. Треба пояснити світу, навіщо існує ця держава, аби існувало криве правосуддя. Моя відповідь – "ні", я не хочу такої країни, але ці люди вже загинули і їхня кров кричить. Ми вимагаємо радикальних змін і ця влада має зробити кроки в цьому напрямку, але вона їх не зробити, бо в неї все добре. Я не про президента, або Залужного. Це трупні хробаки, які живляться тілом мертвої України. Ми маємо запропонувати нову модель принципово нової України. Крапка.

Як ви вважаєте, що нас чекає після закінчення повномасштабної війни, після перемоги України?

Вона буде надалі продовжуватись, ця війна, допоки ми не створимо абсолютно новий політичний устрій. Нам потрібно створити найсильнішу армію в Європі, створимо нову систему соціального забезпечення збройних сил. Треба ліквідувати цей радянський принцип, що держава має відповідати за всіх і таких старців, як я. Держава має відповідальність тільки за тих, хто проливав за неї кров і віддав своє життя. Ось тоді ми можемо говорити про те, що чекає на Україну.

Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області