Майже сто днів у російському полоні провів військовий з Полтавщини Сергій Слинько. Потрапив туди 10 січня до найманців з приватної компанії "Вагнер". Звільнили чоловіка 15 квітня. Своєю історією чоловік поділився з кореспондентами Суспільного.

Сергій Слинько з Лубенського району місяць тому повернувся з полону. Потрапив туди, каже, 10 січня у місті Соледар на Донеччині.

"Був наказ, фактично, одного з командирів — виходити на захід, на кінець міста, на лікарню. Там наші повинні бути, а якщо наших там не буде, виходити далі на захід. І ми вийшли на ту лікарню, там, виявилось, що вже були «вагнерівці». 2:46 Ми встрягли в бій, втратили одного (загинув - ред.) - Рома із нацгвардії. Скільки їх оцінити важко, звідкіля стріляють. А ми на відкритій місцевості. Їхні дві черги — а у нас одразу два «трьохсотих». Вже потім, коли вони почали збігатися, то вдвічі більше їх десь точно було", — каже військовий Сергій Слинько.

Майже 100 днів у полоні у

"3-го січня ввечері він подзвонив, сказав, що іде на завдання. Що може не бути зв'язку. Спочатку він так, на секунду включав телефон - "я живий", далі просто "плюсик" надсилав, щоб я бачила, що живий. А потім, 9 числа (січня - ред.) я подзвонила і зв'язок втратився. 0:37 Але ж, як ішов, сказав мені: "Дівчатам (донькам - ред.) не говори". 0:45 — дружина Сергія Слинька Світлана Слинько.

Сергію Слиньку – 56. Він воював у 46-тій окремій десантно-штурмовій бригаді. Потрапив у полон до найманців з приватної компанії "Вагнер".

"Щодо вагнерівців — як вони сказали, що нам просто пощастило, що ми потрапили 10-го (січня - ред.). Бо до 7-го (січня - ред.) знущання відбувались над кожним солдатом. І били, і перед тим, як ми прибули, помер один з відбитими внутрішніми органами. І молотком, кого бачив я, пальці розбивали. Але на 7-ме (січня – ред.) хтось дав наказ — чи Пригожин, чи Путін, я так і не зрозумів, щоб перестали знущатися над полоненими", — каже військовий Сергій Слинько.

У полоні рахували дні, розповідає Сергій, а який час доби — не знали, бо не бачили сонячного світла. В полоні був на двох локаціях на Луганщині.

"Потім, як нас перевезли на іншу локацію, де місця більше, приїжджали (росіяни і казали - ред.): "Фу, а почему ви так мочой воняєте?" Тому що такий об'єм (мала площа камери - ред.), і той бетон з туалетом. Ясно, що смерділо. Ми як одяглися, як виїхали, скинули з себе одяг цей тільки вже в Україні. Понад сто днів я особисто не переодягався", — каже військовий Сергій Слинько.

У полоні Сергій, каже, схуд на 17 кілограмів. Нині займається спортом і реабілітується вдома. Сам обмін відбувся 15 квітня.

"Ми їли, як гусінь. Ми їли все, все, що не кинуть, ми з’їдали одразу. Головне, що яблука були. Ми ж овочі і фрукти з часу полону більше не бачили", — каже Сергій Слинько.

"Він вийшов із воріт, з тієї лікарні і тримає у руці рюкзак, той, що їм волонтери дали – дівчата кинулись до нього обіймати, а я – рюкзак з рук виривати. Я думала, він його звалить. Я знала, що він худий, але такий...", — каже дружина Сергія Слинька Світлана Слинько.

Після відпочинку вдома та реабілітації Сергій збирається іти у військо знову.

"З усіх, хто там був (у полоні – ред.), із наших я один оптиміст такий, що в цьому році, я думаю, закінчиться (війна – ред.)", — каже військовий Сергій Слинько.

Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:

Telegram | Viber | Instagram| Twitter | YouTube | Facebook

Джерело