Дизайнерка інтер'єру з Черкас Олена Салтанова пережила вимушене біженство. Вона із двома дітьми кілька місяців провела у Швеції. Паралельно працювала над своєю книгою про секрети домашнього щастя для українців.

Розповіла: спочатку книга мала бути про щасливе життя у власних стінах, однак повномасштабна війна, яка позбавила домівок тисячі українців, внесла свої корективи.

За словами авторки книги, українці — нація, яким важливо мати власний дім:

"Як створити, придбати, збудувати власний дім – цими питаннями найчастіше переймаються саме українці. Нам, українцям, як нації важливо мати власний дім, фортецю. В орендованій оселі українці часто не відчувають психологічного комфорту. Хоча, в багатьох країнах Європи це вважається нормою", — розповіла Олена.

Не маючи надійного місця, багато з українців досі перебувають у стані невизначеності. Наче зависали в повітрі, втратили коріння, опору.

Чому "вдома стіни гріють і допомагають"

"Українці активно наголошують на стійкому відчутті емоційної прихильності до місця, де народилися; до осель, на тлі інтер’єрів котрих обертаються щасливі спогади життя; переживають сум і тугу за домом, де б не знаходились; прагнуть повертатись туди, де відчуватимуть себе у фізичній та емоційній безпеці. Їм важливо хоча б знати, що таке місце існує", — розповіла Олена.

Особливу емоційну прив'язаність українців до своїх будинків підтверджують численні народні приказки: в гостях добре, а вдома краще; добре тому, хто в своєму дому; вдома своя віра і своя правда.

"Під час війни ми чули безліч історій людей, які залишилися без дому. Вони втратили не просто стіни, меблі, речі, а звичне середовище, де не треба адаптуватись; надійне місце, куди можна було повернутись щовечора з роботи, з заробітків, з навчання, з відрядження і бути собою. В українській історії було стільки буремних подій, що важливість наявності свого дому, як острівця стабільності, тільки посилювалась пропорційно до тривоги з приводу його відсутності. Попри негаразди і хвороби, пройшовши тисячі доріг, вертаєшся з вірою, що все обов’язково налагодиться, бо вдома стіни гріють і допомагають. Ця приказка стала назвою моєї книги", — пояснила авторка.

За чаєм з жінкою з Бучі зрозуміла: дім — місце, де безпечно

Олена пригадала: коли розпочалися широкомасштабні бойові дії, обрати приналежність до свого дому чи безпеку було надзвичайно складно:

"У березні 2022 року мені довелося вибирати безпеку. По дорозі до державного кордону, ми ночували в школі одного з селищ десь в Чернівецькій області. Тоді ми зустрілись з біженцями з Бучі, будинки яких були розтрощені вщент. Вони пили чай поруч зі мною в шкільному коридорі, оздобленому під кухню, тримаючи чашку тремтячими руками. Мовчки. Вони були в тому одязі, в якому тікали, з невеличкими торбинками, документами, переносками з домашніми тваринами. На обличчі повна розгубленість, в очах — чорна прірва. Ця ніч перевернула мою картину світу. Я зрозуміла: добре, коли вибір є".

Додала: на той момент вона могла обирати: залишитись вдома, чи везти дітей в безпечне місце. А в людей, що були поруч, такої альтернативи вже не було.

"Книга, яка спочатку мала характер легкої історії про буденне щастя, набула нових, але важливих глав. Про війну і те, що вона в нас змінила, про ставлення до свого дому і своєї країни", — розповіла Салтанова.

У ніч від'їзду з України відчула, що повинна розповісти про все, що бачила і відчувала.

"Люди, які виїхали, в багатьох випадках стали провідниками між Україною та іншим світом. Створювали проєкти, акції, організовували мітинги, готували європейцям борщ і вареники. Люди, які залишились, ставали корінням, залізною арматурою нашої землі — вели посівну під завивання сирен, саджали картоплю та квіти", — пригадала Олена.

Відчуття дому, якщо реального дому немає — таке можливе

Людина потребує простору, до якого хотілось би повертатись, де можна убезпечитись, відновити сили.

"Під час війни українці, яких я бачила поруч, вимушено перебуваючи за кордоном, категорично відмовлялись визнавати тимчасове житло домом, навіть так його називати. Всі думали: це ненадовго, максимум тиждень-два. Деякі з них згодом так і залишились на своїх позиціях, але більшість почали обживатись. Купували речі до душі — квіти на підвіконня, цікаві чашки, декоративні подушки, пледи. Потім почали отримувати посилки з дому. В них, крім необхідних речей було щось домашнє, цінне, що гріє душу", — сказала дизайнерка інтер'єрів.

Біженці-українці розповідали Олені, як отримували фоторамки, альбоми, блокноти.

"Я зібрала в книзі багато історій про речі, які назвала "предмети-хранителі душі дому", без яких уявити затишок неможливо. Вони наділені певною енергетикою. Люди писали: скільки б разів не переїжджали — беруть це з собою. Фікус, книга, іграшка дитинства, картина, вишита мамою, настільна лампа, металевий кухлик для чаю", — розповіла Салтанова.

Щоб зробити житло "своїм", потрібно надати приміщенню своє обличчя та характер. Простір потрібно заповнити речами, які мають відгук, викликають приємні емоції.

Приміщення може стати домом лише за певних умов, каже Олена Салтанова. На питання, як створювати відчуття власного дому, відповіла: цеглинка за цеглинкою, наповнюючи власними цінностями.

"Перебуваючи у Швеції, я зрозуміла, чому у світі люблять скандинавський стиль хюґе. Скандинави знаються на домашньому затишку і комфорті. Затишок створюють прості речі, які викликають певні емоції, асоціації. Близькі люди поряд, спілкування, смачна їжа. До речі, про їжу: якщо в оселі не готують їжу, не створюють родинне вогнище, святість, яку ми відчуваємо під час приготування трапези і споживання її з родиною. Якщо вогнище не горить в приміщенні, в ньому немає життя. Спочатку заносимо в хату вогонь, все інше підтягнеться. Тому кухня для нас — сакральна традиція", — пояснила дизайнерка.

У своїй роботі дизайнера інтер'єрів, і в книзі Олена приділяє цій темі багато уваги.

Приватний простір для українців та хата-студія у наших пращурів

"Для України жити в одній хаті декільком поколінням — звична історія. Згадаймо класику літератури — твір "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького. Та і планування традиційної хати нагадує сучасну квартиру-студію з відкритими функціональними зонами. Попит на такі планувальні рішення суттєво скоротився після пандемії коронавірусу, коли люди закрилися по домівках. Тоді ми зрозуміли, наскільки важко емоційно, коли немає приватного простору. Наприклад, я проводила онлайн консультації, перебуваючи в гардеробній кімнаті, щоб усамітнись", — сказала Олена.

Коли приватного простору не вистачає, дизайнерка інтер'єрів радить:

"Потрібно створити затишні куточки для всіх у родині. По-перше, навести лад і викинути мотлох з балконів. Там можна зробити домашній офіс, місце для тренувань, читання, ігор, спілкування з друзями тощо. У кімнатах можна зробити зонування ширмами, стелажами. За ними розмістити крісло, наприклад. Поруч — столик, на який можна поставити ноут, смартфон, горнятко з кавою і кошик з печивом. Якщо маєте широке підвіконня, є можливість використати з користю навіть його, влаштувавши затишний куточок. Накидати подушок, запалити свічки. Закритись шторою і дивитись, як за вікном падає сніг. 5 хвилин такого релаксу, і можна повертатись до родини", — розповіла Салтанова.

До створення книги Олена залучила 14 дизайнерських студій, близько 30 людей, які активно коментували її дописи. 8 співавторок надавали експертні правки в певні глави. Люди, з якими вона перетиналася у Швеції, розповідали про свої переживання і відчуття. Також історії клієнтів з періоду 16 літньої практики роботи дизайнером інтер'єрів.

Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди

Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України

Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України

Джерело