Їхні щоденні оцінки про хід російського вторгнення формують новинні заголовки. Зміну ситуації на фронті можна прослідкувати з деталізацією до вулиць по інтерактивних картах, які вони готують щодня. Інститут вивчення війни (ISW) аналізує дані з відкритих джерел - супутникових знімків, кадрів з місць бойових дій, урядових звітів, повідомлень військових блогерів та місцевих органів влади. Джордж Баррос, керівник групи геопросторової розвідки ISW, провів розмову з Тетяною Гайдук, креативною директоркою Truman і ведучою українського проекту KYIV NOT KIEV. Про перспективи нового російського наступу та українського контрнаступу, проблеми в російській армії та еволюцію її командування, ситуацію в гарячих точках на лінії зіткнення, зокрема в Бахмуті та Авдіївці, а також чи стануть політичні міжусобиці в Кремлі підставою для послаблення російських позицій – далі в інтерв’ю.

KYIV NOT KIEV — англомовний новинний блог про Україну, створений командою Truman у 2020 році. Його мета — покращити комунікацію України з міжнародною спільнотою. Проєкт відомий серією інтерв’ю з послами іноземних держав в Україні. Нещодавно команда KYIV NOT KIEV запустила Changemakers Season, що включає інтерв’ю з українськими та іноземними посадовцями, бізнесменами, науковцями та лідерами думок.

Розкажіть про команду Інституту, що працює над щоденним апдейтом по російському вторгненню в Україну. Наскільки вона велика? Які джерела ви використовуєте для формування аналітики? Та скільки часу витрачаєте на щоденну оцінку зміни ситуації на фронті?

Якщо росіяни захоплять Бахмут, це буде завершенням російського весняного наступу - ISW

Наш інститут є неурядовою, некомерційною організацією в Сполучених Штатах. Ми не збираємо жодної секретної інформації та не маємо зв’язку з американською чи британською розвідками, як заявляли деякі люди в Україні. Ми – це група вчених, науковців, фахівців з національної безпеки, що збирає інформацію з відкритих джерел. У нас немає спеціальних людей на місцях в Україні, Росії чи Білорусі, з якими ми могли б спілкуватися та збирати особливу інсайдерську інформацію.

Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, команда нашого портфоліо з дослідження Росії складалася лише з 3 осіб. Зараз у нас приблизно 8-9 штатних працівників і ми створили окрему команду геопросторової розвідки, яка бере на себе відповідальність за створення карт, котрі ви бачите в новинах, а також за геопросторовий аналіз та збір даних за допомогою супутників і дистанційного зондування. В середньому наші робочі дні тривають від 10 до 12 годин.

Є певний зв’язок між заявами Інституту і публічною позицією росіян, які пишуть про війну – військових кореспондентів, людей типу Стрєлкова, Пригожина та інших. Але їхні заяви можуть бути інформаційними спецопераціями, щоб ввести українських військових в оману. Як ви відокремлюєте об'єктивну інформацію від ІПСО у відкритих російських джерелах?

Чудове питання. У рамках нашої власної методології ми визначаємо характеристики джерел. Кожного разу, коли ми збираємо інформацію з будь-якого джерела, ми знаємо, що воно має певну упередженість і певний рівень довіри. Ми часто робимо фактчекінг, оцінюємо джерела, коли зʼясовується, хибними були їх заяви чи правдивими. Такий підхід важливо підтримувати та постійно оновлювати, щоб, коли ми збираємо нову інформацію з цих джерел, ми знали, що вона може бути частиною інформаційної операції, оскільки відомо, що це джерело є менш надійним, ніж інше. Ми тримаємо це в голові. В наших апдейтах ви часто можете помітити фрази, які ISW використовує, щоб мінімізувати (потенційний – ред.) психологічний інформаційний вплив, типу: «ISW не може підтвердити твердження цієї особи». Ми також вносимо редагування та виправлення, коли виявляється, що щось не відповідає дійсності.

Наприкінці 2021 – на початку 2022 року, коли російські війська скупчувалися на кордонах з Україною, а західні спецслужби попереджали про небезпеку повномасштабного вторгнення Росії, ISW не підтримував прогнозу на вторгнення. В одному зі своїх публічних виступів ви казали, що Інститут помилився з прогнозом, оскільки російська військова діяльність на той момент не виглядала компетентним планом вторгнення. Надто помітними були прорахунки в матеріально-технічному забезпеченні, проблеми з командуванням тощо. Чи еволюціонувало російське командування за рік повномасштабної війни?

Так, вони еволюціонували. Але дякую, що підняли це питання. Ми були однією з останніх військових організацій, яка змінила свій прогноз, бо те, як росіяни забезпечували командування та контроль, не виглядало компетентним планом вторгнення. Ми казали собі: "Ми вважаємо Валерія Герасимова (начальника російського Генерального штабу) компетентною людиною та військовим професіоналом. Ми не думаємо, що Герасимов допустить подібне. Будь-яка кампанія, організована таким чином, пройде дуже погано". Як це, власне, й сталося під час битви за Київ.

Але якщо відповісти на запитання прямо, то так, росіяни еволюціонують та вирішують свої проблеми. Під час першої фази війни, починаючи з битви під Києвом, не було (з того, що ми можемо визначити) чіткого головнокомандувача театром бойових дій. Його не було аж до кількох місяців після початку війни. А тепер щоразу, коли відбувається серйозна зміна командування, це велика справа: Лапін, Суровікін, перепризначений Герасимов. Це продемонструвало, що росіяни справді дотримуються своєї командної структури і вчаться на своїх помилках, хоча й повільно.

Росіяни зараз виправляють помилки в тому, як вони розгортають підрозділи. Це особливо чітко видно з поточного російського наступу в Луганській області, де росіяни розгортають, здається, доктринально обґрунтовані підрозділи. Ми знаємо, що росіяни розгортають там елементи щонайменше п’яти різних дивізій. Раніше російський підхід полягав у тому, щоб просто взяти групу різних окремих непов’язаних батальйонів (тактичних груп), відправити їх разом, і очікувати, що вони виконуватимуть бойові завдання ефективно та результативно. Це було провалом. Тож той факт, що зараз росіяни подекуди висувають вперед повні полки з дивізійною структурою та командуванням — це для них покращення.

Російська кампанія за перший рік війни пройшла дуже погано; вони наробили багато помилок. Але росіяни не помилятимуться вічно. Вони вчаться та вдосконалюються. Вікно можливостей для українських сил скористатися з російських помилок зачиняється. Тому дуже важливо, щоб ми надіслали Україні якомога більше озброєнь, та якомога швидше, щоб перемогти росіян, поки вони ще вразливі.

Маю питання від українського військового кореспондента Андрія Цаплієнка. Які спільні риси в технології, тактиці та стратегії російських штурмових дій на різних ділянках фронту можна побачити, аналізуючи супутникові дані?

Одна з найбільш очевидних речей, які ми можемо побачити, це використання тактики людської хвилі десантними загонами в районі Бахмута. За допомогою супутників або навіть безпілотників легко побачити, що російські війська, зокрема сили групи Вагнера, які діють в районі Бахмута, по суті є піхотою. Вони часто діють без будь-якої збройної підтримки, що призводить до жахливих втрат – поле бою всіяне їхніми трупами. Мені здається, що росіяни навіть не проводять евакуацію своїх убитих і поранених. Вони вже давно цього не роблять, і ми це бачимо на супутникових знімках. Це важливо. Я також пам’ятаю різні епізоди з битви за Київ, коли ми отримали чіткі зображення MAXAR, на яких були російські підрозділи, що діяли в районі Києва, Гостомеля та Ірпеня. Я пам’ятаю, що бачив супутникові знімки нішевої механізованої техніки, яку застосовували російські сили ВДВ. Це була техніка 76-ї Псковської десантно-штурмової дивізії: ми фактично бачили парашути на верхній частині їхньої техніки.

Які проблеми залишаються системними для російської армії, і як Україні скористатися з її слабких місць?

Російська конвенційна армія зазнала поразки. Всі бойові частини, що мають значення, воювали в Україні і зазнали різних втрат та певною мірою перегрупувалися. Це означає, що у Путіна немає ефективного незайманого, чистого резерву, який він міг би використати будь-де в Україні. А це значить, що росіяни дуже вразливі. Формування збройних сил залишається (для них – ред.) системною проблемою.

Якби Путін хотів виграти війну і провести якісну воєнну кампанію, він би на початку війни провів загальну мобілізацію, повністю укомплектував всі російські частини та кинув їх у бій. Путін мав прийняти рішення (про мобілізацію – ред.) в травні 2022 року. Було цілком зрозуміло, що росіяни вичерпали бойову силу приблизно в травні. Натомість він обрав інший захід: створення так званих «добровольчих батальйонів», сформованих на базі різних суб'єктів Російської Федерації. Та ця спроба не створила ефективних сил. Різноманітні зусилля Росії з формування збройних сил, як-от спроби використати в’язнів для Групи Вагнера чи резервну систему BARS, не принесли достатніх результатів.

Ще одна системна проблема російської армії – це проблеми з командуванням та військовою культурою. Українці навчалися використовувати військову практику НАТО, що полягає у взятті на себе ініціативи. Тобто військовий командир, командир батальйону чи бригади, розуміє свою місію, має підтримку свого керівника, та діє з певним наміром. Йому не треба чекати вказівок з центру, щоб приймати рішення в разі непередбачуваної ситуації. Російські військові так не роблять. У них ще радянський військовий менталітет: все підпорядковано централізованій вертикалі влади, де ти не наважуєшся приймати самостійні рішення. Це сильно паралізує процес прийняття рішень і впливає на російську армію.

Українці успішно випотрошили російське офіцерське ядро. Ми вже маємо повідомлення про те, як у військових академіях студентів, курсантів достроково підвищують, достроково випускають, направляють у командні частини, до яких вони неготові. Це все дуже добр

Джерело