До цього допису хотілося підібрати епіграф. Красномовний, афористичний, щоб увібрав в одному-двох реченнях усю суть питання. Зупинився на записаних далекого 1974 року відомих словах багаторічного очільника радянської/російської дипломатії Молотова: «Свою задачу як міністр закордонних справ я бачив у тому, щоб якнайбільше розширити межі нашої вітчизни. І здається, ми зі Сталіним непогано впоралися з цією задачею».

10 лютого в Росії відзначається день дипломатичного працівника. Це день першої, датованої 1549 роком, згадки про Посольський приказ - зовнішньополітичне відомство Московії, утворене за наказом Івана Грозного. Першим очільником приказу, тодішнім Молотовим, був думний дяк Іван Вісковатий. Перебував Вісковатий на посаді 21 рік (трохи більше, ніж нинішній міністр Лавров), після чого (цікаво, чи відома Лаврову його доля) був страчений на Красній площі у Москві.

Але я про день сьогоднішній. Чим зустрічають професійне свято російські дипломати, якими здобутками?

Світ довго пам'ятатиме вульгарність Лаврова, цинізм Небензі, брехню їх обох і Захарової, і російських послів на всіх континентах, і їхню людиноненависницьку риторику, еталоном якої став заклик посольства РФ у Великій Британії стратити бійців «Азову», які – цитую: «заслуговують смерті, але не розстрілу, а повішання».

Що відзначатимуть 10 лютого 2023 нащадки Вісковатого? Чим похваляться?

Тим, що після вторгнення в Україну 550 з них у різних державах були оголошені небажаними особами через шпигунську та пропагандистську діяльність, несумісну з дипломатичною?

Чи недавньою адресованою країнам ЄС пропозицією міністра закордонних справ Литви Габріелюса Ландсбергіса вигнати всіх російських послів, які сіють ненависть до демократичних цінностей і виправдовують агресію проти України?

Чи сотнями представників різних гілок російської влади різного рівня, які (і серед них міністр закордонних справ Лавров) потрапили до санкційних списків?

Чи тим, що замість самітів поважних міжнародних організацій та візитів до провідних столиць світу президент, міністр закордонних справ та інші офіційні особи Росії змушені вдовольнятися тими країнами так званого «третього світу», де їх іще приймають? Тобто, якщо вжити спортивну термінологію, переходом з вищої ліги до третьої. От і переддень свята Лавров зустрічає в Судані – країні з дуже сумнівною репутацією.

Нічого не вдієш. «Нравітся – нє нравітся...»

Джерело