Богдан Романчук – з рогатинського села Потік. Захисник рахував дні до 15 грудня, щоб за ці довгі місяці війни нарешті побачити вагітну дружину. Дуже хотів приїхати на хрестини свого первістка. Навіть ім’я малечі обрав – Марко або Меланія. Старовинне, адже такі дуже любив.

 

Але напередодні, 7 грудня, зв’язок з Богданом раптово обірвався.

Довго мовчав телефон, та рідні не втрачали надію. Днями безмовну тишу стривожив дзвінок. Близьких захисника кличуть в Одесу «на впізнання».

 

Богданові було 33 роки. Фахову освіту здобув у Львівській філії Дніпровського національного університету залізничного транспорту. Певний час працював на «львівській залізниці».

Від студентських років також був частинкою «Спільноти Благословення» УГКЦ (першим лідером МСБ), де активно займався з молоддю.

 

Знайомі й друзі згадують, що за життя Богдан “завжди був унікальним, у дечому бунтівним, безвідмовним, правдолюбним, гіпервідповідальним в тому, за що брався”. 

 

Богдан був учасником Революції гідності. А коли РФ вдерлася в Україну, активно долучився до волонтерського руху. Возив найнеобхідніше військовим у напрямку Маріуполя.

 

Згодом Богдан Романчук чітко вирішує захищати Батьківщину у складі добровольчих формувань. Рік провів у зоні АТО.

 

Повернувшись додому, мріяв долучитися до пожежної дружини у Рогатині, хотів пов’язати своє життя із захистом людей від стихії. Але доля розпорядилася інакше. Спочатку захисник їздив з братом на заробітки за кордон, потім знайшов своє кохання. У місті Лева познайомився з дружиною Яриною й у вересня 2020 року побралися.

 

Коли 24 лютого вся Україна прокинулися від звуків вибухів, у хаосі великого міста Богдан шукав транспорт, щоб дістатися на Рогатинщину.

 

26 лютого у формі, з рюкзаком, він прямував додому, щоб піти у військкомат.

 

28 лютого Богдан знову добровольцем попрямував на фронт. Був у найгарячіших точках. 

 

Про чин похорону Богдана Романчука повідомлять невдовзі.