Денис Гайдук — військовий лікар-хірург з Хмельницького. Чоловік був у полоні з 12 березня по 29 жовтня 2022 року.
Про операційні втручання під час обстрілів, про полон і свою хірургічну діяльність під час повномасштабного вторгнення — читайте у матеріалі Суспільного Хмельницький.
"Мрія дитинства. Я пам’ятаю, як мама до себе брала в шпиталь МВС, на чергування. Вона робила маніпуляції, вона була в білому халаті, тоді ще модно було ковпак крохмалити. В школі, вже в дев'ятому класі, я остаточно вибрав собі спеціалізацію, вирішив, що хочу бути хірургом", — так розпочав шлях військового лікаря-хірурга Денис Гайдук.
На початку повномасштабного вторгнення Денис знаходився у місті Волноваха.
"В нас в Маріупольському госпіталі є така практика, як відрядження по місяцю кожного лікаря-хірурга в складі лікарсько-сестринської бригади. Ми надаємо допомогу важко пораненим, до того часу, доки ми не зможемо їх відправити в Маріупольський шпиталь. 24 лютого, близько 4:30 ранку вже почалися авіа удари, обстріли потужні, сильні. Ми швидко прокинулись, спустились вниз і почали приймати рішення чого нам очікувати й що нам робити", — пригадує військовий лікар.
Тоді вирішили залишитися на позиціях, розповів Денис: "Ми об’їзним шляхом заїхали назад в Маріуполь, через Спорт Сіті, ми зробили певний круг. Такими дорогами їхали, знаєте, в ліс по гриби ходять ширшою дорогою, аніж та, якою водій наш вирулював. Заїжджаємо, блокпости вже пусті, поліції вже немає, місто вже таке — тиша, немає машин, люди практично не ходили. Це ж був третій день війни, а вже "зомбі апокаліпсис", можна сказати так".
Через велику кількість поранених військових та цивільних змушені були розгортати свою хірургічну діяльність на декількох базах, каже Денис Гайдук: "Командир прийняв рішення, щоб відправити мене в кардіоцентрі в Маріуполі в БСМП. Я приїхав туди, пройшовся по поверхах, все обдивився, які в нас можливості. Крім анальгіну і димедролу нічого немає, бо це вузькоспеціалізована лікарня, це кардіоцентр. Такі, операції, які нам треба, там не виконували. Але було обладнання, якісь інструменти й на тому дякую".
115 — така кількість операцій була виконана Денисом і його колегами за добу.
"В нас був один генератор, наш госпіталь трохи дизелю підвозив. В нас електрики вистачало буквально включити три рази вдень по годині часу, все решта часу ми оперували під налобним ліхтариком, це вже було постійно. Було два хірурги, був анестезіолог, взагалі інтерн, медсестри були також, які допомагали нам. Коли ти 24 на 7 під обстрілами, коли ти стоїш в операційній й прилітає "ФАБ" десь, Слава Богу, що поряд прилітали тисячні чи трьохтисячні, поки ти стоїш в операційній з хірургами, тебе хлоп і якісь долі секунди й тебе підіймає від землі. Ти в повітрі знаходишся. Просто бункер монолітний, і коли падає, то якесь таке відчуття, тебе підкидає всередині. В нас і пробиті бункери були, і в операційну попадання було, ми дивом вижили", — розповів Денис.
Від 12 березня по 16 травня Денис Гайдук продовжив свою хірургічну діяльність на Азовсталі.
"Операції були цілодобово, перев’язки, все підряд було. Постійні авіа удари, постійні артобстріли. Це було дуже важко: моральне й фізичне виснаження. В полоні вже своя історія, бо ти полонений, до тебе відношення відповідно буде зовсім інше. Ти — ворог для них", — сказав Денис Гайдук.
Після Азовсталі військового лікаря направили в Оленівку, де він пробув до 11 жовтня.
"Якраз свій день народження там зустрів і 12 жовтня мене вже відправили на Горлівку. В Горлівці я пробув десь до 25 жовтня, а потім вивезли нас на Таганрог. І десь два дні я там пробув. В Оленівці ще більш-менш ставилися, бо приїжджало їхнє телебачення, вони робили певну картинку, для того, щоб показувати, що в нас все добре. Наші полонені були на кухні й готували з того, що їм видавали", — каже лікар-хірург.
Чоловік розповів, що у полоні також намагався надавати медичну допомогу: "Постійно ходиш й знаходишся біля смерті. Там всюди було завалено пораненими, хочеш всім допомогти, хочеш прооперувати, зробити перев’язки. Там не вистачає антибіотиків, там не вистачає перев’язувального матеріалу, рани починали гнити. В нас були випадки, коли в ранах з’явилися черв’яки".
Росіяни намагалися зламати нас фізично й психологічно, каже лікар: "В них є така традиція, у всіх тюрмах, я так зрозумів. До нас, до військовополонених, як "прийомка" і в цей день тебе так нормально, сильно били. Як такого знущання немає, але перші три доби ти відходиш від цього. В Горлівці пощастило, бо виходив, а вони одразу кричать: "Яка посада?". Кажу: "Лікар-хірург". Вони: "А, лікаря чіпати не будем". Постійно співали гімн Російської Федерації: зранку, ввечері. В столову крокували під пісні Радянського Союзу, різної ідеології. І військові, і не військові. Але пісні співати знаєте, це таке".
Денис поділився думками, що в першу чергу зробить після закінчення війни: "Коли закінчиться воєнний час я зберу сім’ю і поїду. Думаю на місяць вже точно дадуть відпустку. Поїду за кордон на відпочинок. Жити потрібно сьогодні: потрібно подорожувати, читати книги, бачити світ, потрібно спілкуватися з цікавими людьми. Ось цим я буду займатися".
Читайте також "В Англії важливо бути "орen mind", і вони допоможуть". Інтерв'ю з вимушеною мігранткою, хмельничанкою Наталією Войтович Прикордонник прийняв бій на острові Зміїний та приїхав з полону до ХмельницькогоСлідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
Джерело
