Житомирянин Володимир Ободзінський пережив жахливу втрату. На його приватний будинок росіяни скинули одразу дві авіабомби. На місці затишного дому нині 12-метрова вирва. 

“Пятисоткілограмова бомба впала якраз на кут будинку. Будинок був двоповерховий. Тут я жив, моя дружина, на момент загибелі їй було 40 років. Мій син, 14 років, моя донька і моїх двоє онуків, двійнята. Їм було рік і два місяці… Онучка вже трішки навіть розмовляти починала: “Де діда? Де діда?”. Дєніска, онук – я його навчив їжачка робить. Казав, зроби діду їжачка. Він: “Ф-ф-ф”. І правду кажуть, що онуків любиш більше, чим дітей. З роботи завжди бігом додому, бо там сім’я була. Знаєш, що ти приїдеш, і там маленькі діточки”, – витирає сльози Володимир. 

Від трагедії минуло дев'ять місяців, але чоловік досі не знаходить собі місця і щодня оплакує близьких.

“Чи є нормальним стан гострого горя, коли людина постійно плаче? Ми не можемо сказати, що це є категорія норми, але ми часто стикаємося з такою проблемою”, – зазначає психотерапевт, медичний психолог Спартак Суббота. 

На момент трагедії Володимир був у Києві, де працював охоронцем. У перші дні війни його колеги залишили роботу, і чоловікові довелось працювати без вихідних.

“Восьмого березня в мене душа була не на місці, – згадує Володимир. – Відчував, що треба, треба додому. Дзвонить мені товариш, біля батьків живе. Каже: “Вова, там, де ваші, щось гепало”. Набираю батька – телефон вмикається, чую крик матері… Батько мені каже: “Вов, нема дому, немає нікого в живих”. 9 березня вже приїхав на похорони своїх рідних. Отак в один момент – нема нікого і нічого. Життя обірвалося, в душі все обірвалося”. 

“Людина, яка втратила близьких, може довго до цього адаптуватися. Проблема в тому, що через відсутність допомоги у неї можуть з’явитися коморбідні розлади, що призведе до ізоляції і депресивних станів. Людина може піти на такий вчинок як суїцид”, – попереджає Спартак Суббота. 

На тлі втрати у Володимира похитнулося здоров'я, він кілька тижнів провів у лікарні. Коли чоловік зустрічає чужих дітлахів, йому ввижаються власні загиблі діти та онуки: “У сина були такі пасма вʼюнкі, він їх на бік зачісував. І коли йде такої ж статури підліток, гляну – і сльози починають котитися…”

“Ділитися емоціями в таких ситуаціях – це є нормально. Володимир молодець, що справляється з цією проблемою, але не треба ігнорувати можливість звертатися за допомогою до спеціаліста”, – попереджає психотерапевт. 

Сьогодні з психічними розладами стикаються мільйони українців, які переживають втрати – близьких, друзів, рідних домівок. 

“Я погано почувалася, в мене були постійні головні болі, дуже впав зір, – зізнається співачка Даша Астаф’єва. – Мені поставили  діагноз “депресія”. Є дуже велика схема, якої я дотримуюся – як лікуватися, як вести щоденник головних болей… В мене дуже нестабільний стан, я дуже агресивна, знервована. А ще тяжіють обставини, на які ти не можеш вплинути”.  

“Я після першого червня був контужений. У свої 28 я пережив на війні колосальні втрати друзів, і ще здоров’я втратив дуже багато, – розповідає військовослужбовець Олег Кириченко. – Я православна людина, я не хотів стріляти ні в кого. Але тут або ти, або тебе. І не тільки – є ще й твої побратими. Наразі в мене немає сну, тіпає, смикає, головні болі, нервова система розладнана повністю”. 

“Від 40 до 50% наших громадян мають ті чи інші скарги, які можна пов’язувати вже з ранніми психічними розладами, – зазначає заступниця Міністра охорони здоров’я Ірина Микичак. – Ми будемо мати тяжкі наслідки війни і після нашої перемоги. І за три роки, і за п’ять, і, можливо, за сім – так, ми матимемо прояви цих психічних розладів”.

Аби не пропустити момент, коли психіку виносить за межі норми, варто бути уважним до перших тривожних “дзвіночків”. Психотерапевт Спартак Суббота перелічує найбільш розповсюджені симптоми: "У першу чергу, це коли людина не може стримувати свої емоції. Або якщо вона втрачає їх – це так зване емоційне оніміння. Також погіршення якості сну. Кошмари, пов’язані з війною або з втратою. Погіршення апетиту. Інтрузивні, тобто болючі спогади, які людина не може зупинити, бо вони є нав’язливими. Панічни атаки – коли людина відчуває, що вона наче помирає або задихається. Апатія або ангедонія –  людина не отримує задоволення від життя, втрачає його сенс".

Володимир Ободзінський, який тяжко переживає втрату рідних, поки що не готовий нести свій біль до спеціалістів: "Ви шо думаєте, піду до психолога, і в мене щось всередині – клац!? І я такий: “Дійсно, спрацювало!”. Ну можливо, і допоможе, я просто досить консервативний в цьому питанні…"

“Треба врешті решт побороти ці пережитки радянського союзу, аби наше життя та його якість стали на перше місце, – наголошує Спартак Суббота. – В першу чергу спеціаліст в галузі психічного здоров’я може правильно діагностувати ваш стан, і вже тоді зробити висновки, чи потрібна вам допомога. І якщо потрібна, то яка саме”. 

Сьогодні у лікарнях і поліклініках уряд відкриває кабінети клінічних психологів. Їхня кількість зростатиме з кожним днем. “Міністерству охорони здоров'я у цьому надзвичайно допомогла ініціатива дружини президента Олени Зеленської, – каже заступниця міністра Ірина Микичак. – Пані Олена почала говорити дуже голосно про цю проблему. І ми намагаємося максимально поширювати психологічні рекомендації, практики щодо самодопомоги. Власне, вже є презентований дружиною президента “Довідник безбар’єрності”.

“Довідник безбар’єрності” – це сайт, створений для покращення психологічного здоров'я українців. Також ви можете звертатися по допомогу за телефоном гарячої лінії психологічної підтримки в рамках всеукраїнського кол-центру «Варто жити»: 55-22. Дзвінки з номерів усіх мобільних операторів безкоштовні.