Георгій – десантник однієї із бригад ДШВ Збройних сил України. Повномасштабну війну зустрів на Донеччині. Потрапив до складу групи протитанкістів, яку озброїли системами "Джавелін". Про перші дні війни, навчання працювати з переносним протитанковим ракетним комплексом у бойових умовах та найважчі моменти на фронті Георгій розповів в інтерв’ю кореспондентам Суспільного Житомир.

Коли ви пішли служити? Де ви були 24 лютого і що відбувалось в ті дні?

Як я опинився на військовій службі? В далекому 2017 році я прийшов до війська, підписав свій перший контракт. А 24 лютого 2022 року я був у себе в казармі на території своєї військової частини. Прокинувся о п'ятій годині ранку. Як зараз пам'ятаю: о 5:08 я прокинувся від того, що ракета прилетіла по аеродрому. Ми всі прокинулися. Командир взводу зайшов і сказав: "Хлопці, все – почалася війна, збираємося". Зібралися. Зброю, БК – все зібрали, зайняли кругову оборону, чекали. Але звідти, звідки ми думали, не пішла атака. Сиділи-сиділи, чекали – не пішли. Пішли на Київську область, на Харківську, Чернігівську, Сумську... В Донецькій області нас оминуло. В сенсі, в тій частині Донецької області, де я був – не пішли. В підсумку – ми сиділи, чекали, а потім нам прилетіло завдання: створюється джавелінова група протитанкістів, які будуть працювати з "Джавеліном". Поставка прибула конкретно в нашу бригаду, і з мого батальйону, там, де я служив, в нас обрали людей і сказали: "Зараз у вас буде короткий інструктаж, як користуватися "Джавеліном", цією ПТРКашною установкою. І їдемо". Все зрозуміло, добре. Показали нам відео з Ютубу, тому що ніхто не знав, як користуватися. Товариш мій, він чимось цікавився, я ж зовсім не цікавився "Джавеліном". Мій товариш, який десь щось чув, десь щось читав, допоміг мені розібратися. Але загалом ми вдвох сиділи і думали: як ним користуватися? Купа кнопок, і ніхто не знає, що з ним робити.

Розібралися?

Звісно, розібралися, а що ж? За дві години до бою нам показали, що треба натискати, і все – поїхали працювати.

Як вперше відпрацювали?

Вдало. Для першого разу я цілком вдало відпрацював. І товариш мій цілком успішно відпрацював. Навіть з урахуванням того, що в нього була набагато гірше підготовлена і гірше обрана позиція, ніж моя. Він теж цілком вдало відпрацював. Найбільш пам'ятний бій був у Кам'янці – це населений пункт в Харківській області. Там, звісно, ми сиділи, грубо кажучи, як у ямі. З одного боку – гора, з іншого боку – гора, одна – наша, інша – не наша. І ми посередині. І все. Отак от: йшли бої, були штурми, намагалися нас вибити звідти. 24 березня рівно за місяць після початку повномасштабної війни нас звідти все ж вибили. Тому що просто посеред села заїхав батальйон танків. Хоча вони там, звісно, всі й залишилися.

Спалені?

Спалені. Але потім пішли бойові машини піхоти і піхота – вони почали вже нас просто витискати звідти, тому що їх було значно більше. Не було ні сили, ні можливості утримувати ці позиції. Села, як такого, вже фактично не було. Підвали... Дуже багато підвалів були зруйновані. Всі позиції теж були вже, так би мовити, виявлені. Всі вже знали, звідки буде бити той же АГС, ті ж ПТРК, навіть ті ж "Джавеліни". І ми звідти відійшли. Відходили полями, посадками. Нам услід летіла авіація та артилерія: і реактивна, і ствольна. Але звідти вийшли, і цілком вдало вийшли.

Розкажіть більше про " Джавеліни" . Як ця техніка працює, і скільки ви нею користувалися?

Я, в принципі, розумів, як ця техніка працює. Теоретично. Та на практиці в бойових умовах – це, звісно, ну, не знаю, як осяяння, так скажемо. Все згадалося якось. Все, що десь чув, читав, воно якось отак раз – і з'явилося в голові. У мене є товариш – зараз він у полоні – мій помічник, другий номер, помічник оператора. Він ніс дві ракети, я – одну ракету з установкою. І ми якось справлялися. Навіть не пам'ятаю, щоб була якась паніка. Не було паніки чи чогось такого. Був, напевно, просто один суцільний адреналін і все. Воно якось все саме під'єднувалося, закидалося на плече. Навіть при тому, що "Джавелін" важить 23 кілограми, він дуже легко "застрибнув" мені на плече, і я дуже легко відпрацював. Так, звісно, були складнощі, з того, що я запам'ятав, з прицілюванням. Оця задишка, швидке дихання, тремтіння рук – це ускладнювало завдання.

Росіяни боялися наших розрахунків " Джавелінів" ?

Я не зовсім впевнений, що вони їх навіть бачили, адже це відбувається дуже швидко. Від моменту виходу ракети з каналу тубуса у них лишається ще секунд п'ять. Я з однієї позиції зробив три спуски, і жоден ствол танка на мене не повернувся. Навіть в мій бік. Так, артилерія сипала, але артилерія сипала всюди. Вже потім, коли піхота почала відтискати нас із самого села і виганяти нас на поля та городи, ми вже почали відходити.

Розкажіть про свою службу у миротворчому контингенті в Африці. Чи можна порівняти той ваш бойовий досвід із тим, що відбувається зараз в Україні?

Взагалі не варто. Бо я служив в Африці у складі вертолітного загону, служив у взводі охорони. Моїм завданням була охорона бази і перших осіб загону. Так, там були певні сутички, але тут війна, і це взагалі не можна порівняти. В Африці населення не боїться зброї, вони бояться палиці, каміння, кийка. Тому що вони знають, що військовослужбовець, який іде в блакитному бронежилеті і в блакитній касці – тобто той, який тут з миротворчою місією, – якщо він вистрелить, то в нього буде набагато більше проблем, ніж у місцевого населення.

В бою за цей час змінилася поведінка росіян?

Та я не сказав би, що вона прямо так сильно вже змінилася. Мені здається, у них додалося більше відчаю. Тобто, типу, діватися вже нікуди, то яка різниця? Я так думаю.

Ви спілкувалися з ними? З полоненими?

Ні, жодного разу. Була можливість одного разу, але мені навіть не було цікаво з ними спілкуватися. Я не впевнений, що я себе стримав би в цей момент. Ось і все.

Що найважче у вашій службі?

Мабуть, спілкування з рідними. Але це більше морально важко. Тому що, коли ти не виходиш на зв'язок якийсь тиждень, тобі починають дзвонити всі в сльозах – ось це важко. Носити все це "добро" на собі теж важко, але важко фізично. Морально-психологічно теж важко. Іноді просто сидиш, мовчиш, і не завжди хороші думки в голову приходять.

Що плануєте після перемоги?

Мабуть, полетіти відпочити кудись. У мене на цей рік було дуже багато планів, але мені їх "трішки" підкоригували.

Море, гори?

Мабуть, гори все ж таки.

В Карпатах наших були?

В Карпатах не був. Мабуть, гори або десь ближче до океану – на сонечку погрітися.

Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир: "Стійкі фізично та психологічно", – інструктор ЗСУ про підготовку українських військових в Британії. "Ми вже зараз мусимо думати про контури перемоги" – історик Ярослав Грицак. "Маємо пам’ятати ціну майбутньої перемоги", – житомирянин, ветеран АТО Олександр Швецов. "Після перемоги залишуся працювати в ЗСУ", – Коля Сєрга під час відвідин Житомира. "Воюватимемо, доки не відвоюємо усі наші землі і людей", – житомирський військовий Захар Маковський. "Не вірила, допоки його не обійняла", – мама звільненого з полону Дмитра Козацького з Житомирщини. "Підготовка, яку я мав, допомогла мені вижити", – десантник, житомирський пластун Ігор Макарчук. "З росіянами можна говорити лише мовою зброї", – шахіст із Житомира Артем Сачук, який воює у ЗСУ.

Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber

Джерело