За даними Генерального директорату з питань міграції та внутрішніх справ Європейської Комісії, станом на 25 жовтня 2022 року в шкільних системах країн Європейського Союзу було інтегровано 673 325 українських дітей.

Марта і Олег – одні з них. Олег – семикласник, а Марта цього року пішла до четвертого класу. Ділити кімнату брат із сестрою звикли, так само, як і ґаджети для дистанційного навчання. Допоміг рік віддаленого навчання під час карантину. Правда, зараз у кожного по дві школи одночасно – українська та німецька. На початку березня вони разом з батьками і півторарічним братиком переїхали до Штутгарта.

“Коли ми виїхали з України, я думала, що це на два тижні максимум, – згадує їхня мама Наталя Онищенко. – Поки облаштувалися на місці та отримали житло (а в Німеччині це ще той біг з перепонами), минуло майже два місяці. Весь цей час я тішила себе надією, що ось-ось і ми повернемося додому до Києва, і діти знову підуть у свою школу”. 

Врешті батькам Марти та Олега довелося подивитися правді в очі: повертатися додому до закінчення війни небезпечно. Тому вирішили налагоджувати навчальний процес у Німеччині.

“Батьки виходять з того, як вони уявляють своє майбутнє. Якщо настрій родини залишатися, для них природною є думка про те, що треба йти до місцевої школи якнайшвидше, вчити мову і так далі. Про українську освіту вони вже не думають. Але є й сім’ї, які планують повернутися до України. Вони основну увагу надають дистанційному навчанню за українською програмою”, – зазначає заступник директора з розвитку приватної дистанційної школи “Атмосферна школа” Захар Симчич. 

Наталя зізнається, що не знає, як бачить майбутнє своєї сім’ї, адже ніхто не може спрогнозувати, коли закінчиться війна. Готувати дітей до інтеграції в Європі чи до закінчення загальної освіти в Україні?

“Життя не зупиняється, тому ми порадилися з дітьми і вирішили готуватися до обох варіантів розвитку подій одночасно. Йти до німецької школи та паралельно навчатися дистанційно в українській”, – ділиться Наталя. 

Згідно з даними Служби освітнього омбудсмена, таке ж рішення ухвалили більшість українських сімей, діти в яких здобувають освіту за кордоном: “Значна частина опитаних батьків – 40,4% (3203 опитаних) щодо минулого навчального року повідомили, що дитина навчалася одночасно у двох закладах: очно в закордонному та дистанційно в українському. Більше третини опитаних батьків – 34,9% (2763) зазначили, що дитина навчалася дистанційно лише в українському закладі освіти. І лише 11% (871) зазначили, що дитина навчалася тільки в закордонному закладі освіти”.

Проте таке рішення лише додало завдань із зірочками сім’ї Онищенків. Виявилось, що в німецькій школі можна навчатися за трьома форматами: у класі, сформованому лише з українських дітей, у класі для всіх, для кого німецька не є рідною мовою, та у звичайному класі для німецьких дітей.  

“Влітку діти вивчали німецьку на інтенсивному мовному курсі, а потім ми ризикнули і віддали їх у звичайні класи. Мої Марта і Олег – єдині у своїх класах українці. Якщо ви хочете допомогти своїм дітям швидше адаптуватися за кордоном, раджу зробити так само. У наших дітей вже є друзі серед місцевих, вони чудово між собою розуміються. Я теж вчу німецьку, але син часто у мене за перекладача”, – ділиться Наталя. 

Складніше було організувати продовження навчання в українській школі. Адже в обох школах навчання зранку. 

“Молодша продовжила навчання у державній школі, у своєму класі. Завдання отримує електронною поштою. Вчителька пішла нам назустріч і раз на тиждень розповідає про все, що Марта пропустила”, – каже Наталя. 

“Продовжувати навчатися у своїй школі після всього, що ці сім’ї пережили, дуже важливий соціокультурний момент. От уявіть, дитина навчалася у школі в Маріуполі. Фізично цієї школи вже може не існувати. Вчителі та діти роз’їхалися по усьому світу. Але для вчителів і учнів важливо зберегти свій клас, зберегти зв'язок із дітьми. І хай вони говорять про математику 5 хвилин з 40-ка, ці розмови дуже важливі”, – підкреслює Захар Стримчич. 

Старшого сина родина Онищенків вирішила перевести з державної до приватної дистанційної школи.

“У нас дитина може навчатися з будь-якої точки планети в будь-який час. А батьки на спеціальному порталі можуть стежити за кожним кліком дитини. Скільки часу вона слухала лекцію з математики, скільки тестів склала. Батьки дітей, які навчаються у державній школі, не можуть цього зробити”, – розповідає Захар Стримчич.

"Єдиний недолік приватної школи – вона не безкоштовна, як державна, – ділиться Наталя. – Але це було виважене рішення після вивчення всіх можливих варіантів". Тому для тих, хто ще не визначився, можу дати кілька порад:

Продовжуйте навчатися у вашій українській школі, якщо у ній є дистанційна форма навчання. Дитині знадобиться табель, якщо ви вирішите повернутись в Україну та продовжити навчання.  

Якщо у вашій школі немає дистанційної форми навчання, ви маєте право перевестись до будь-якої іншої школи, де воно є. У вас попросять скан заяви, копії свідоцтва про народження дитини та документи про її успішність.

Також є такий варіант, як Міжнародна українська школа. Тут дають офіційні документи державного зразка. Але обирайте цю школу, якщо готові контролювати успіхи вашої дитини самостійно. Школа надає лише онлайн-консультації та роботи для перевірки. 

Марта і Олег зізнаються, що спочатку не дуже хотіли навчатися у двох школах одночасно, бо це вдвічі більше уроків. А зараз звикли і навіть почали ходити ще й до музичної школи. 

“Я граю на трубі, а сестра на саксофоні. Буває, що невивчені уроки в українській школі накопичуються, то я роблю їх на вихідних або на канікулах”, – розповідає Олег. 

“Я люблю ходити в німецьку школу, але українська – краща, – підхоплює Марта. Бо в німецькій всі більше граються. Я більше знаю, ніж мої однокласники, бо мені це вже розказали в моїй українській школі. І взагалі, я дуже хочу, щоб ми скоріше повернулись додому. Бо я дуже скучила за моїми однокласницями”.