Наближається визначна дата для всіх українців ­– 3 грудня відзначатимемо 300 років від дня народження Григорія Сковороди. Як сформувався образ Сковороди у масовій свідомості та де у нашому житті сьогодні проявляється Григорій Савич – про це в ефірі Радіо Культура міркувала мистецтвознавиця, лекторка та есеїстка Діана Клочко.

Звідки взялося панібратське Савич, якщо батька Григорія звали Варсава?

Деякі речі химерним чином приклеїлися до Сковороди. Наприклад, 500-гривнева купюра, де він зображений із фонтаном. Так і Савич – це ніби його друге ім'я, неначе він для всіх є товаришем.

Мистецтвознавиця Діана Клочко:

І винен у цьому скульптор Іван Кавалерідзе. Він першим поставив пам'ятник Сковороді 1922 року в Лохвиці, а потім у 1976-му в Києві навпроти корпусу Могилянської академії, де на той час була філія наукової бібліотеки. І поставили пам'ятник так, ніби він знову заходить у Могилянку. Саме Кавалерідзе упродовж свого життя творив образ Сковороди. І тепер у дуже багатьох місцях, навіть у зруйнованій Сковородинівці той обгорілий монумент – це те, що створив Іван Кавалерідзе.

До того ж він зробив і фільм "Григорій Сковорода" – це режисерська робота. Скульптор підбирав актора, і саме у фільмі фігурував Савич. Тобто це продукт радянської епохи. Кавалерідзе посприяв, що образ Сковороди став рухомим, мандрівним – він прийшов до неіснуючої Могилянки з наплічником і босоніж, а потім його взули в личаки.

Радянська епоха зробила його бідним мандрівним студентом-бурсаком. Тож Варсавича спростили до бідного Савича, який вештається по землі, аби сходити Україну ногами.

На відміну від "батька нації" Шевченка, який сприймається старшим чоловіком у свої 47 років, Сковорода залишається у нашій свідомості стриженим під горщик молодим студентом у свої 71. Це теж робота Кавалерідзе?

Ні. Це пов'язано з першим етапом міфологізації Сковороди. У радянські часи була інформація, фактично міф, що десь у Москві існував прижиттєвий портрет Сковороди. І перші харківські видання початку ХІХ століття посилалися на існування гравюри з нібито прижиттєвого портрета.

Сковорода з книжечкою та білим комірцем, бо він вічний студент. Міфічного оригіналу ніхто ніколи не бачив, але всі скрізь посилались, що він кимось колись був завезений у Москву. Чому саме в Москву, а не в Пітер, який тоді був столицею? Сковорода міг виглядати абсолютно інакше, ніж ця копія з міфічного оригіналу.

Але з цих зображень початку ХІХ століття робили абсолютно всі графічні портрети Сковороди. Кавалерідзе спробував йому наростити тіло, надати орлиного профілю. Це унікальний випадок, коли з міфологічної гравюри буквально витворили фізичний стрій Сковороди. Це не Шевченко, який сам себе малював, і ми маємо його обміри, зроблені медиками.

Щодо Сковороди – немає нічого, але українці змогли його сфантазувати аж до того, що Іван Миколайчук використовує образ Сковороди для зображення мандрівного філософа Фабіяна у фільмі "Вавилон ХХ".

Про міф Сковороди як народного вчителя

Сковорода не ходив по хатах і не вчив селянських дітей. Це черговий міф. Він відмовився від шляху вчителя. У нього навіть був конфлікт, коли навчав сина одного поміщика й обізвав цього учня нехорошими словами, тож його вигнали. І Сковорода відмовився від викладання взагалі.

Він був тим, кого запрошували для бесід люди, які були здатні з ним комунікувати й розуміли, що таке мати у себе вдома запрошену людину для бесіди. Бесіда – це особливий стан. У ХVIII столітті інтернету, телебачення, радіо не було, а ця людина, запрошена для бесіди, бачила Європу, майже 12 років навчалась у Могилянці, відмовилась від Петербурга, хоча його запрошувала сама імператриця лишитися при дворі співаком.

Як Шевченко долучився до творення міфу Сковороди?

Шевченко хотів бути послідовником Сковороди. І сам писав: "Беру книжечку і читаю Сковороду". Але де він дитиною міг читати Сковороду? Йдеться вочевидь про згадані харківські видання 1820-х років, які могли опинитися в Моринцях у маєтку Енгельгардта. Тобто Сковорода поширювався через високу культуру, а не по сільських хатах. Знову ж таки, якщо Шевченко не фантазував і не став тут міфологом, який собі придумує минуле.

Тому Сковороду і Шевченка треба розщепити.

І побачити Сковороду в контексті всієї культури бароко, рококо, класицизму, адже ми так до кінця й не розуміємо, в якому ж стилі він писав. Що це була за форма писання? Це форма листів до якогось друга.

Листування – дуже модна форма у ХVIII столітті, багато енциклопедистів нею послуговувалися. Але якщо згадати ще листи Сенеки, тоді у Сковороди – це класицизм. Але нам дуже хочеться, щоб Сковорода був бароковим, хоча нам складно уявити, що ж було в його часі справді модним. Тобто Сковорода був значно модернішим, а ми його намагаємося вписати у такий любий для нас міф бароко.

Про фонтан як образ Сковороди

Це дивовижно, як філософ міг думати про ідею фонтану. Сьогодні в нашому житті безліч фонтанів, але у ХVIII столітті один із перших Російської імперії був витворений тут, у Києві, на Контрактовій площі.

Його зробив могилянець Григорович-Барський на тому місці, де зараз стоїть фонтан "Самсон". Той називався "Феліціан", вода бігла з гори Уздихальниці вниз. А в ідеї фонтану у Сковороди не зрозуміло, де береться вода, звідки вона струменить, яка її природа.

І тут постає нова грань особистості ­– Сковорода-містик. Якщо уважно роздивитися 500-гривневу банкноту, то побачимо, що у фонтані в'ються кручені паничі. Цей фонтан пов'язаний з ідеєю краси: вода береться нізвідки, підіймається вгору, наповнює чаші й дає силу квітнути квітам. Кручені паничі тоді росли біля кожної хати. Квіти – барокова ідея.

Чи був Сковорода християнином?

Сковорода – повноцінна людина. Він здобув освіту, мандрував, повернувся додому, залишив по собі духовний спадок. А потім абсолютно містично взяв і помер.

І при цьому ми не знаємо достеменно, чи вірив він у Бога. Звісно, у його творах Бог присутній, але чи був Сковорода християнином, чи сповідував це вчення – невідомо.

І в цьому є певна інтрига, особливо коли йдеться про дуже складних особистостей ХVIII століття з їхніми приватними стратегіями – від Казанови до графа Каліостро. Отже, постать Сковороди багато в чому залишається для нас загадковою".

Про Сковороду в окулярах і навушниках

Сучасні молоді люди ще більше омолоджують Сковороду, роблять 20-річним студентом, своїм ровесником. Дуже активно його переодягають у різні пальта й куртки, прагнуть візуально помістити поміж себе, забравши риси бідаки й зробивши людиною ХХІ століття.

Хома Брут у радянському фільмі також був зроблений зі Сковороди, але зараз цей образ хочуть зробити веселішим, не таким задумливим. Зробити його людиною, переодягнувши: то додати синього, то перев'язати слуцьким поясом.

Але переодягань уже достатньо, треба почати думати, як він міг виглядати у 70.

Завантажте у спеціальну програму зображення Сковороди – яким він міг бути у старості? Його психологічне життя у портреті не відображено абсолютно.

Якщо мислити божественною тріадою, то у нас є Сковорода, Котляревський і Шевченко. Як вони співпрацюють – треба думати. Але ця трійця надзвичайно важлива.

Щодо Сковороди – ми справді не можемо нічого спіймати, а можемо вловити лише певні моменти, і навряд чи з цієї мозаїки вдасться відтворити справжній прототип. Сковорода приречений залишатися дуже міфологізованим образом. Це пустка, яку можна наповнювати чим завгодно. Це той фонтан, який все одно буде наповнений.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!

Джерело