Художник та скульптор Петро Антип з Горлівки створює у Луцьку найбільшу картину у світі. Проєкт, який назвали "Космогонія" відбувається у музеї сучасного мистецтва Корсаків у Луцьку.

Суспільне розпитало в художника, про новий мистецький рекорд та як війна змінила його життя.

– Це буде найбільша картина у світі і найдовший перформанс. Розкажіть: як працюється і з якими думками?

– Працюється воно дуже-дуже цікаво, із задоволенням. Для мене немає питання – велика картина чи маленька, головне – малювати і все.

Ось це слово "рекорд" – мені дуже подобається! Можна зробити маленьку картину, вона буде шедевр, можна зробити велику. Я знаю 100%, щоб робити українське мистецтво у світі, треба зробити великий, потужний проєкт, щоб стати брендом, треба про себе класно заявити.

Як мистецького бренду, на жаль, в Україні немає. Україна знаходиться у "сірій зоні", вона була колись в Російській імперії, а потім була у Радянському союзі. Зараз уже, як 30 років Україна виходить з російського світу, але ще у європейський і світовий, на жаль, так і не зайшла.

Ті художники, яких ми знаємо, світового рівня: Архіпенко, Малевич, Татлін, Єрмілов, Екстер і тих українців, яких ми бачимо у світових музеях, а їх там набагато більше, як росіян, вони усі записані як росіяни.

– У Луцьку стартував проєкт "Космогонія", була мистецька імпреза, прийшли люди, могли бачити, як ви почали роботу. Які у вас були відчуття та емоції?

– У мене немає там такого натхнення, що от муза прилетіла. Це – казка! Я просто приходжу переодягаюся, працюю. Я дуже радий, що людям сподобалося.

У мене до 20, до 30 тисяч малюнків. Я щодня малюю по 3-5 малюнків. От множте на рік, а малюю я уже понад 20 років.

Зараз йде війна, у нас є держава, візьміть і скажіть: "Дайте нам на 3-4 місяці, оперний театр в Парижі, щоб наші співаки співали у цьому оперному". Щоб тисячі людей прийшли і нехай вони побачать наших українських оперних співаків.

Треба у величезну виставку українських художників, і тоді побачить світ, які українські художники сильні!

Була у мене дуже велика виставка в Українському домі – 2 500 тисячі метрів квадратних, і до мене теж прийшла дипломатія культурна, з міністерства там і кажуть: "Там виділили гроші і ми зробили 30 проєктів". Я кажу: "Не треба 30, робіть 2, але щоб нас побачили у світі!"

– Ви родом з Горлівки Донецької області, ви відчули, що таке втратити дім, бо втратили його двічі, уперше після 2014-го року, а потім після 24-го лютого на Київщині, біля Іванково. Чи Вам вдалося евакуювати щось і врятувати?

– Це міф і казка, що донецькі люди плескали і зустрічали з квітами російський світ. Це брехня повна. В Донбасі люди прокинулися і туди зайшли російські війська, Стрєлков і Бєздлєр та інші… і такі ж були концтабори, там був такий же геноцид, що вбивали за вишиванку .

Я фінансував і допомагав, у нас були мітинги по 10 тисяч людей, і ми кричали, що Донецьк – це Україна, але, на жаль, ось ця хутірська ментальність, яка розповідає, що на заході України – фашисти, на Донбасі – бандити.

Що стосується мого дому, так як я повністю фінансував програми, вони ( окупанти – ред.) знали, чим я займаюся, я знав, що до мене прийдуть. У мене брат був замкомандира батальйону "Карпатська січ", був у полоні і там усе розбомбили, у мене там нічого не залишилося. Живопис я встиг вивезти, а скульптури так і лишилися.

– Що зробити, аби ось цей виток, який буде після перемоги, після війни пішов вгору?

– Україна повинна бути модерною, це дуже важливо. У нас має бути потужна школа, наука. От, розумієте, у вас таке слово є на Волині "шляхетна людина" – показує шлях, дорогу.

Повинна сформувати влада еліту, яка буде і в Миколаєві, і на Донеччині, і в Харкові, і на Волині, і у Львові.

У мене брали інтерв’ю німці тиждень тому і задали так питання: "А що ви думаєте, що буде між Україною і Росією після війни? Які будуть відносини? Ми – за вас, розуміємо, що ви переможете, але…"

– Чи можливий зв'язок і контакт?

– Я кажу: "Ви знаєте, тут питання, чи залишиться Росія, як Росія? Бо не буде з ким вести розмову, там калмики відійдуть, чеченці, татари.

От зараз вивезли з Херсона 15 тисяч картин москалі. Кажуть, що заберемо. Треба забрати усе, що вони вкрали за 350 років. Усе! Золото скіфів і ви подивитеся, який у них буде Ермітаж.

– Оскільки ви кажете, що частково у Луцьку живете, частково у Німеччині, чи пропонували ваші колеги виїхати і залишитися там?

– І зараз запрошують, пропонують знайти роботу, для художника питання мови навіть не так важливо. Я дуже люблю Україну, я вважаю, що за Україною буде дуже велике майбутнє.

– Після 2014-го року спілкувалися з російськими музейниками, скульпторами, чи є якийсь зв’язок, освіту ви здобули теж в Росії?

– Я освіту отримав в Росії, до незалежності України, я був стипендіатом СРСР, мені пропонували або у Пензі залишитися, або у Москві, але у 88 чи 89-му зустрівся з Левком Лук’яненком і він дуже на мене вплинув.

Потім була Українська гельсінська спілка і ми організовували Рух на Донеччині, і я жодного разу не був у Росії. Після 91-го року, ні разу не був.

Я навіть сварився із київськими художниками, харківськими, які постійно все одно на Москву їздили до 2000-го року, я постійно з ними сварився.

А потім мене знайшов мій одногрупник у 21-му році, сам українець, а лишився у Петербурзі, знайшов мене і став "лікувати", що ми тут фашисти, а сам він українець.

І я вам скажу, що, на жаль, зараз в Росії живе 10 мільйонів українців і 90% – проти України. А українці, які виїхали чи у Польщу, чи Канаду, Францію, Німеччину, вони – 90% стоять за незалежну Україну.

– Вас вважали до війни одним з найбагатших художників України? У Горлівці у вас був завод, де виготовляли скульптури, пам’ятники?

– Так, це правда. У мене був архітектурно-будівельний комбінат, у мене були ресторани, магазини, газета, букмекерська контора, де працювали до 300 людей у різні періоди.

– Якось десь свій бізнес вивезти і відновити вам вдається?

– Ні, за великим рахунком, я зараз роблю архітектурні проєкти. Ми там будуємо капличку, але зараз стати на рівень того комбінату, що був до 2014-го року я не можу стати.

– Я й зараз заробляю добре. Ми у Львові зробили волонтерський рух з художниками, і я допомагаю художникам, які постраждали від війни. От, я, наприклад, продаю картини за кордоном і 50% віддаю на волонтерський рух.

– Так само віддають харківські художники, київські, які у нашому колі. Так само на аптечки перечислили суми нормальні, потім 28 тонн гуманітарки із Франції, високої якості, там були ліки, харчування.

Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.