Єфросинія Малиновська на псевдо Розетка із села Рунґури на Прикарпатті у дитинстві та юності допомагала воїнам Української повстанської армії. За це енкаведисти арештували її, утримували у в'язницях, допитували, а суд виніс вирок — 10 років заслання в таборах ГУЛАГу.

Попри залякування та репресії Єфросинія не втратила віри в ідеї, за які боролася, і нітрохи шкодує, що стільки років молодості провела в ув'язненні. Після звільнення з табору жінка створила сім'ю, якій досі передає свою любов до країни.

Про допомогу повстанцям, останню рунґурську криївку, арешт і те, за що вона, її побратими й посестри готові були віддати життя, Єфросинія Малиновська розповіла Суспільному.

Штафети, харчі, лікувальні трави

Єфросинія Малиновська народилася у 1929 році. Батько працював лісником, мама — на полі. Фрося мала сестру Марію і двох братів — Івана і Василя. Найстарший брат Василь був у повстанцях у сотні Різуна на Волині. Після поранення повернувся в Рунґури.

Допомагати воїнам УПА Єфросинія почала в 14-15 років, ще за часів німецької окупації. Тоді вона носила штафети — письмові зашифровані повідомлення.

"Повстанці мені зав'язували у листочки з лопуха, завивали в і казали: "Ти маєш туди й туди віднести". Я йшла. Як бачила, що попереду є якась людина, то непомітно згиналася, робила ямочку, пригрібала, прикрила листочком і йшла далі. Коли минала ту людину і бачила, що це не моск*лі, поверталася і забирала", — пригадує Єфросинія.

Після закінчення Другої світової війни дівчина почала передавати повстанцям їжу й лікувальні трави, які збирала самотужки.

"Коли розвідка казала їм, що є спокій, вони були вдень, а коли був неспокій, то — вночі. Прийде сотня, треба приготувати їсти. Піти по хатах, по сусідах, зібрати якогось хліба, молока, щоб їх погодувати", — розповідає Єфросинія.

Тоді, продовжує жінка, селом уперше пішла чутка: все, що стосується повстанців, треба тримати в таємниці.

"За це треба мовчати, бо це — за Україну. Ми здобуваємо, ми хочемо мати свою Україну. І не можна було нічого казати. Найменша дитина, і то вона нікому нічого не говорила", — пригадує Єфросинія.

Приблизно тоді, після закінчення санітарних курсів, які в селі таємно проводила провідниця Зена, Фрося отримала своє псевдо — Розетка.

"Вони не здалися. Вони всі перестрілялися в бункері"

Єфросинія допомагала переважно повстанцям із рунґурської криївки. Про життя цих молодих хлопців і дівчат вона пригадує: "Я вам не можу передати їхній біль і їхню муку. Тепер подумати: наші солдати воюють, їм доставляють зброю, харчі і їм також важко. А цим хлопцям принесли їсти сільські, то вони поїли, а не принесли їсти... Їм треба було йти , аби ніхто не знав сліду, де вони були".

У Рунґурах діяли дві криївки — і нижня, які мали між собою сполуку, розповідає Розетка. Місця розташування обидвох видав зрадник.

"Коли прийшла облава і багато військ, вони ходили, шукали, але не могли знайти бункер. Поки той зрадник не прийшов на другий день з ними. Спочатку дав їм знак — відбив руку на снігу. Вони все одно не знайшли, доки він їх не привів і не показав", — розповідає Єфросинія.

Енкаведисти пропонували повстанцям здатися, а натомість обіцяли свободу. Вони відповіли, що подумають.

"Хлопці були такі завзяті, що не здалися. Вони всі там, у бункері. Відтак енкаведисти взяли двох хлопців і кидали їх у яму, аби ті подивилися, чи повстанці ще живі. Боялися, що вони таки живі і їх постріляють", — пригадує Розетка.

Про те, що сталося у криївці, Єфросинії переповідав батько, адже її ще до цих подій арештували.

Арешт, ув'язнення, допити й заслання

Єфросинія каже, що не пам'ятає, в якому точно році її заарештували, але знає, що це сталося 19 жовтня. Тоді вона якраз повернулася з Коломиї, де продавала вапно — потрібні були гроші, бо після війни сім'я залишилася просто неба, жила в .

"В той день тато мені сказав, що в селі є облава. Думаю: що Бог дасть. Лізу спати на копицю. Коли прислухаюся — вже у хаті хтось говорить. Чую, питаються: "Де Рузі?" Каже мама: "Нема вдома". А він — раз, та й по виліз на і там мене знайшов. І сказав вставати. Мама зав'язала у хустинку буханку хліба, і мене забрали", — пригадує Єфросинія.

Фросю утримували у в'язницях Печеніжина, Коломиї, Станіслава. На жодному з допитів вона не видала повстанців.

"Ну знаєте як тюрма: зранку — кип'яточок, а відтак давали якусь зупку, шматочок хліба. Камера — така вузенька, що мої ноги діставали підборіддя дівчини, яка лежала навпроти, її ноги — мого підборіддя. І ми так, як оселедчики, — одна в одну", — пригадує Розетка.

Її засудили до 10 років заслання за Кримінального кодексу УРСР. Зі Станіслава Фросю забрали в Харків. Там тримали довго — через дитячу травму руки Єфросинія мала інвалідність, і жоден конвой не хотів брати її на роботу. Однак згодом дівчину відправили в Кіров, а звідти — у Республіку Комі.

"Хотілося мати свою державу, щоб ми не були нижчими, щоб ми були людьми"

На волю Єфросинія вийшла у 1953 році за амністією Хрущова.

Жодних фото з юності, ув'язнень чи заслання в неї не залишилося — все спалили енкаведисти.

Зараз жінка живе у рідних Рунґурах. Чоловік Розетки помер приблизно 10 років тому. За жінкою доглядає сім'я — дочка й онука.

"Я розказувала, як тюрма була, як ми жили бідно. А тепер як живемо за України, що вже настільки легше. Щоб вони любили її. Лиш то молодь не дуже хотіла слухати, вона вже тепер зрозуміла, що то може Україна. Отепер вони всі думають, що треба шанувати та й доглядати, аби вибороти її", — розповідає Єфросинія.

Вона каже, що жодного разу не пошкодувала, що прожила свою молодість саме так.

"Ви знаєте, так було тяжко жити, що не жаліла. Думаю вже: що з іншими буде, те і зі мною. Прийшли моск*лі — недобре було, теж ми були якісь... І хотілося мати свою державу, щоб ми не були нижчими, щоб ми були людьми", — говорить Розетка.

Нині зять Єфросинії та чоловік її онуки захищають Україну на фронті. Вона дякує всім воїнам, які зараз боронять державу від російських окупантів, і вірить у перемогу: "Я хочу їм подякувати за їхню боротьбу, за їхню муку, за їхнє страждання. За те, що вони не лишають, за те, що вони борються".

Читайте також Дитинство у підпіллі. Історія 8-річного зв'язкового УПА з Івано-Франківщини Івана Палагіцького "Сталін помер — може тебе не розстріляють". Хорунжий УПА "Спартак" з Прикарпаття Волонтерство в УПА і 32 арешти. Спогади 96-річного Олекси Слижука на псевдо Синиця "Здобудеш або згинеш!" 91-річний боєць УПА подякував українським воїнам за стійкість та самопожертву Спогади учасника Норильського повстання із Прикарпаття

Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Джерело