Уродженця Києва і навіть коротко лікаря в армії Української народної республіки! Ворога та водночас любимчика Сталіна.
Уже за часів незалежності України в Києві створили цілий культ Булгакова. З пам’ятником, музеєм, фільмами та фестивалями. А ще його включили до шкільної програми – замість Гаррі Поттера.
Отже, далі коротка історична довідка про те, що не так з кієвлянином Булгаковим і чи варто Україні й надалі його вшановувати – та ще й за гроші українських платників податків.
З початком повномасштабного російського вторгнення з мапи України зникають усі імперські маркування – у тому числі імена російських письменників, які до нас або не мають жодного стосунку, або бачили Україну глибокою колонією. Бо, як сказав історик Ярослав Грицак, скасовуючи російську культуру, ми у першу чергу вирішуємо питання власної безпеки.
Але зовсім інша ситуація виникла з Міхаїлом Афанасієвичем Булгаковим.
"Місто і великий киянин Булгаков немислимі один без одного", – йдеться у фільмі телеканалу "Інтер" “Булгаков. Великий кієвлянін”, знятого 2021 р. Маленька частина нездорового культу Булгакова, який "рускій мір" почав насаджувати в Україні та її столиці ще з кінця 60-х років ХХ ст. Найцікавіше, що найбільші успіхи припали уже на роки української незалежності – у 1991 відкрився музей, який назвали Домом Булгакова, потім пам’ятник, а на 7-му році війни проти росії на Андріївському узвозі проводили Булгаков-фест. Організатор фестивалю і меценат музею Булгакова Влад Трубіцин – депутат Київради від "Слуги народу". У 2022 затриманий за хабар у майже 1,5 млн. За часів Віктора Януковича та міністра освіти українофоба Табачника твори Булгакова стали обов’язковими для вивчення у школах.
Здавалося, що б тут такого? Булгаков і справді киянин, який це місто і Україну по–своєму любив. От, наприклад, в автобіографічному оповіданні "Я убив" герой – альтер-его Булгакова скаржиться, що всі сім років життя в Москві його тягне на батьківщину – в Київ. Бо, цитата – "ах, які зірки на Україні!" Саме так – "на Україні". Так і не затямив Міхаїл, що правильно "в Україні", а не "на Україні".
Або ось ще автобіографічне – з екранізації булгаковської "Білої гвардії":
– Питаю як українською кіт?
– Каже "кіть".
– А як кит?
– Він очі вирячив. Не кланяється. Слова "кит" у них не може бути, тому що на Україні не водяться кити
Знову "на". Зовсім як нинішні російські окупанти, які думали, що йдуть "на" Українську землю. Хоч ми їм тисячу разів казали – що не "на", а "в".
Так ми плавно переходимо до того, що не так з кієвлянином Булгаковим – до його патологічної українофобії, ненависті до всього українського, особливо мови.
Ось ще одна цитата з "Білої гвардії": "Я б вашого гетмана за влаштування цієї миленької України повісив би першим… Хто тероризував російське населення цією мерзенною мовою, якої і на світі не існує? Гетман. В оригіналі українська мова гнусна". Це знову ж таки слова альтер-его Булгакова, одного з Турбіних.
Але щоб зрозуміти причини цієї українофобії та чим вона загрожує сьогоденню, треба нарешті перейти до біографії Міхаїла Булгакова.
Звісно, Мішу Булгакова можна назвати корінним кієвляніном – але з родини окупантів чи то пак колонізаторів. Його батько – Афанасій Булгаков приїхав сюди з Брянщини викладати релігієзнавство у Київській духовній академії – тобто у знищеній Могилянці. А ще він підробляв цензором – хоч кажуть, чоловік був хороший. Тож Міша виховувався у родині і середовищі т. зв. російської інтелігенції. Що це за інтелігенція, ми бачимо навіть у тій же "Білій гвардії" – поспівати під гітару і поплакатися про долю росії – обов’язково під водочку.
Київ український для цього середовища був чужий і отже ворожий. Мешкали Булгакови то на орендованих квартирах, то на дачі – у Бучі – туди щось усіх окупантів тягне. Останнє місце проживання в Києві – Андріївський узвіз, 13. Власне, сьогодні тут музей, який чомусь називається домом Булгакова.
У колонці “цей проклятий квартірний вопрос” письменниця Оксана Забужко теж ставить питання: а чому, власне, дім Булгакова? Адже будинки зазвичай називали іменами власників. А у випадку Андріївського узвозу 13 – це дім Василя Листовничого. Українського архітектора, інженера, почесного громадянина Києва – людини, яка ніяк не менше за Булгакова заслуговує на пошану. До речі, перше, що зробив Василь Павлович, придбавши садибу на Узвозі, – викинув із фліґеля друкарню російського шовіністичного "Союза Михаила Архангела". Але от у романі Міші Булгакова Листовничий постає смішним та навіть огидним Васілісою – але про це згодом.
Стаття Забужко викликала просто шквал нездорових емоцій – як можна руйнувати культ особистості?
Але повернімося до біографії нашого антигероя. Там до пори до часу нічого цікавого: гімназія, університет, диплом лікаря, юнацька закоханість і одруження всупереч волі батьків. Аж раптом починається Перша світова війна. Булгаков у шалі імперського патріотизму вирушає на фронт воєнлікарем, дружина за ним – сестрою милосердя. Утім лікарська практика Міхаїла переважно у глухому тилу в російській глибинці. Майбутній письменник серйозно підсідає на морфій. У цей час відбувається лютнева революція та більшовицький переворот. Булгаков звільняється з армії і повертається до Києва на Андріївський узвіз. У спокійний період гетьманату він позбувається морфінової залежності і починає практикувати як лікар–венеролог.
Про наступні бурхливі події у житті Булгакова достеменних відомостей мало – їх ми можемо хіба шукати у частково автобіографічних текстах. Буцімто він намагався захищати Київ від військ директорії наприкінці 1918, а потім був на коротко мобілізований до армії УНР як лікар, але втік. Власне про це українофобське оповідання "Я вбив".
Один із героїв – та власне сам Булгаков – з лютою ненавистю згадує петлюрівців, яких, мовляв, ненавидів увесь Київ і тільки й чекав приходу більшовиків. Власне, навіть цей пасаж дає розуміння, наскільки далекі тексти Булгакова від історичної достовірності. Сам Міхаїл першого приходу більшовиків на початку 1918 не застав, але Київ цей червоний терор ще добре пам’ятав, тож хотіти їх повернення міг або затятий комуніст, яких була меншість, або самогубця.
В оповіданні "Я убив" лікар – читай Булгаков – вбиває неприємного фактично злочинного українця-полковника і втікає. Реальний Булгаков швидше за все просто втік. Ходять чутки, що мобілізували його і в Червону, і в Білу російські армії. Бути б Міхаїлу звичайним білоемігрантом, якби не тиф, який змусив його залишитися у росії.
А далі уже почалася зовсім інша історія – Булгакова в росії. Радянська дійсність цього псевдодоінтелігента звісно дратувала – але це була швидше класова ненависть до простолюду. З іншого боку Булгаков намагався з червоною владою домовитися. Чого варта легендарна історія з дзвінком Сталіна.
Булгаков після заборони постановок своїх п’єс і цькування у пресі написав вождю СРСР листа, а той особисто набрав переляканого письменника і пообіцяв йому поновлення на роботі. Не дивно, що у останньому романі "Майстер і Маргарита" в образі сатани-Воланда багато хто впізнав Сталіна, а у Майстрі – самого Булгакова. Булгаковський диявол не позбавлений шарму – і, здається, саме Сталіну присвячений.
Сталін подарунка не оцінив. Булгаков помер, а його тексти надовго лягли в шухляду і почали публікуватися через багато років після його смерті – у 60-х. Але навіть тоді у фільмі "Іван Васильович змінює професію" в фінальних титрах про Булгакова забули, а актор Нікулін просто злякався виконувати головну роль.
Але саме у цей момент починає створюватися культ Булгакова у Києві. Важливу роль у цьому відіграв інший російський київський письменник – Віктор Некрасов, який заново віднайшов будинок, про який йшлося в романі "Біла гвардія". Наприкінці 80–х Булгакова почали масово видавати, а вже на початку 90-х відкрили музей.
Культ Булгакова має всі ознаки рускоміровської штучності. А з’явився він у тому числі й тому, що всі українські книжки про Київ та їх автори – Підмогильний, Домонтович, Плужник – на час його появи були наглухо стерті з суспільної пам’яті.
Отже, що маємо у підсумку? Штучний культ російського письменника–українофоба та імперця, який у своїх популярних текстах спотворив історичну дійсність. Про його талант можна сперечатися. Цікавим є оцінка другої дружини Булгакова Люби Бєлозьорської. Світська левиця, вона любила влаштовувати на кухні вечірки з друзями – вони пили і гучно сперечалися про мистецтво. Булгаков у сусідній кімнаті марно намагався працювати. Одного разу він не витримав, вийшов до гостей і злісно заявив: навіть Достоєвський не працював у таких умовах. На що дружина спокійно відповіла – але ж ти не Достоєвський.
Що робити з пам’ятником, музеєм, шкільною програмою, а головне культом Булгакова у Києві? Особливо за гроші платників податків? Залишити як є, стерти з суспільного простору чи замінити своїми: скажімо, Листовничим, Підмогильним та Домонтовичем?
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
Джерело
