Музикант Ігор Воєвуцький займається волонтерською діяльністю з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Зараз працює над записом альбому на вірші українських класиків. В інтерв’ю Суспільному Ігор розповів про творчість в проміжках між волонтерською діяльністю та чергуванням на блокпостах.

Який у вас зараз графік?

В мене дві доби на тиждень – служба в батальйоні; волонтерство – воно постійно, я в соцмережах збираю кошти, до речі, зараз збираю кошти на автомобіль.

Музикант Ігор Воєвуцький:

Знаємо, що ви від самого початку повномасштабного вторгнення стали волонтерити – ви вже мали досвід чи доєдналися до людей, яких знали?

Я знайшов у Житомирі волонтерську організацію, яку створили мої знайомі. Прийшов у фонд, кажу: ось в мене є машина, вона заправлена, в мене є руки-ноги, є соцмережі, чим я можу бути корисним? Найперше, що хочеться робити в такий час будь-якому свідомому чоловіку – бути корисним. Мені зробили посвідчення, і я спершу розвозив аптечки для блок-постів. Ми і робили блок-пости – мішки з піском тягали, все робили, що було потрібно. Потім до мене почали стукатися знайомі, які пішли служити, переселенці почали звертатися до мене особисто. І я став уже сам без фонду збирати гроші, формувати і розвозити замовлення. Мій керуючий компанією теж пішов в ЗСУ – був на сході, і їм знадобився тепловізор. Перша сума, яка до мене прийшла на тепловізор – це було десь біля 10 тисяч гривень. Це творчі діти з Дніпропетровщини – вони організували кілька благодійних концертів. Їхня викладачка написала мені, що вони хочуть передати мені ці гроші, щоб я використав їх на потреби людей. Цей внесок став першим, і я був настільки вражений, мене це так підняло... І ми потім досить швидко назбирали всю суму на тепловізор.

З одного боку, люди купують супутник, а з іншого – волонтерам на місцях стало складніше. Як ви вирішуєте питання забезпечення потреб?

Я стараюся відмовлятися від речей, які я не можу робити. Якщо немає часу чи я в чомусь не розбираюся, то я відмовляюся, перенаправляю запити на волонтерські фонди або організації, тому що фонди зараз багато чого вирішують. Єдине що – у фонді маєш ставати у довгу чергу і поки до неї дійдеш, то доводиться довго чекати. У мене, наприклад, люди попросили автомобіль, але я їх перенаправив у фонд. Я не можу тут на бус назбирати, хлопці вже ось три місяці на "Москвичі" їздять, і я ніяк не можу назбирати. Такі волонтери як я адресно допомагають – отримали запит і працюємо. Я зараз займаюся одним запитом і більше нічого не беру.

У квітні ви вирішили підписати контракт і вступити до лав тероборони. Що передувало цьому рішенню?

Я передивлявся в новинах кадри з Бучі, Ірпеня – бачив, скільки чоловіків розстріляли, вбили. Бачив кадри з ними у погребах зі зв’язаними руками. І зрозумів, що я точно не хочу зустріти війну ось так. Тому я пішов до військкомату – там мене поставили в резерв. І після я вирішив підписати контракт з добровольчим формуванням, для того, щоб вміти користуватися зброєю, розумітися в тактиці та бути корисним і в цьому напрямку. Якщо не дай Боже, в нас починаються серйозні військові дії, я хоч розумію, що робити. Розумію, що в мене є батальйон, і я знаю, куди мені бігти. Тобто в мене є все, щоб не закінчити своє життя так, як це було в Бучі. Ну, і звісно, в мене вже мав народитися син, а тато має бути прикладом.

Як це ваше рішення сприйняла дружина, родина?

Я їм не казав. Я вже коли підписав контракт, тільки тоді сказав.

Чи спілкуєтеся з вашими ексколегами по гурту "Авіатор" і як задіяний ваш брат Олександр Воєвуцький?

Олександр задіяний як волонтер. Він виїхав із сім’єю за кордон – у Сашка на початок повномасштабної війни дружина була вагітна четвертою дитиною. В нього три доньки, йому не можна було тут залишатися. І ми всі йому сказали, щоб він обов’язково виїжджав і був зі своїми дітьми. Він мені допомагає, від початку допомагав – багато передав потрібних речей, допомагав фінансово. Зараз він ще в Польщі, в нього народилася четверта донька, він із сім'єю поки там живе.

А щодо колишніх колег по гурту "Авіатор" – ви спілкуєтесь?

Так, спілкуюся, буквально вчора переписувався з Дмитром (Тодорюком –ред). Колеги почали активно їздити по частинах – вони, здається, вже три пісні записали на військову тематику, активно працюють.

Ми зараз знаходимося в студії, де ви пишете музику. Як вам вдається поєднувати творчість і службу?

Зараз вже набагато простіше служити в нашому регіоні і в батальйоні, з яким я підписав контракт. В нас менше змін, і вже минув той час, коли ми кидалися в різні сфери: і волонтерили, і на тренування кожен день ходили, і служили. Всі хапалися за все одразу, і тому ситуація була трохи хаотичною. А зараз, коли все більш-менш врівноважене, я стараюся приділяти більше уваги тому, що вмію, на що вчився – це творчості.

Над чим працюєте зараз?

Зараз у нас дуже цікавий проєкт, який ще до війни ми задумували з відомим автором та композитором Олександром Яшиним. Він славиться тим, що найкраще в Україні пише музику на вірші класиків. І ми вже давно з ним говорили: мовляв, давай напишемо, давай зробимо альбом чи, можливо, одну-дві пісні. Будучи в "Авіаторі", ми заспівали пісню на вірші Тараса Шевченка "Над Дніпровою сагою". І ми з ним на цю тему багато говорили, що потрібно популяризувати нашу культуру, літературу, що через пісню це набагато легше сприймається людьми.

Зараз він, як переселенець, живе в мене вдома. І одного разу під час спілкування я йому кажу: Сашо, здається, прийшов час нам втілити наші задуми. Ми вже цим проєктом займаємося три місяці, зараз шукаємо меценатів, які нам допоможуть реалізувати сам альбом. У нас написані вже дев'ять пісень. Ми робимо і концертну програму, і альбом. Дуже сподіваємося, що до кінця року випустимо альбом і підготуємо концертну програму. Коли буде вихід альбому, ми хочемо його презентувати в школах. За першою освітою я – педагог, тому хотів би провести відкриті уроки: прийти з гітарою, заспівати кілька пісень на вірші класиків. Хочемо зробити такий тур по школах – звичайно хочу почати з Житомира. Я є почесним амбасадором Житомирщини в світі, тому дуже хотілося б почати цей проєкт саме в Житомирі. Далі підемо по Україні і обов’язково такий тур хочемо зробити за кордоном. В деяких країнах Європи вже є школи, де вивчають українську мову та літературу. Я дуже хотів би побувати в цих школах, презентувати альбом, подарувати школі альбом, провести відкриті уроки та зробити невеликий концерт.

Чи думали ви про те, що обов’язково зробите після перемоги?

Хотілося б стати в один ряд з тими людьми, які будуть відбудовувати країну після перемоги. Я думав, можливо, відкрию якусь будівельну компанію – щось у цій сфері, щоб можна було відбудовувати країну. Зараз вже більш-менш все стало на свої місця, вже зрозуміло, де ми знаходимося, куди ми йдемо, що ми робимо, і я впевнений, що ми маємо бути корисними в тому місці і робити те, що ми вміємо найкраще.

Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир "Не вірила, допоки його не обійняла", – мама звільненого з полону Дмитра "Ореста" Козацького з Житомирщини. Актори Наталія Сумська та Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя. "Найважче для мене в капеланстві – не розплакатися при хлопцях" – житомирянка Олена Легенчук. "У війську ми тепер офіційно маємо священників, це дуже важливо" – священник з Житомира Богдан Бойко. "Підготовка, яку я мав, допомогла мені вижити", – десантник, житомирський пластун Ігор Макарчук. "Це треба було зробити" – міський голова Новограда-Волинського про повернення місту історичної назви. "Найважливіше в поїздках на фронт – бачити очі наших військових" – волонтерка Тетяна Гарилюк. "Ми не мали ні грошей, ні транспорту, але розуміли, що треба допомагати" – волонтер Ігор Андрусенко. "З росіянами можна говорити лише мовою зброї", – шахіст із Житомира Артем Сачук, який воює у ЗСУ. «Повернуся, коли Маріуполь знову буде українським», – лікар-хірург з Маріуполя Олег Шевченко. "Завдяки донорству я познайомився з дружиною" – рекордсмен Житомирщини зі здачі крові Сергій Ващенко.

Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber

Джерело