Тетяна та Євген Ткачишини мають одинадцятьох прийомних дітей та чотирьох біологічних. Багатодітна родина не збирається полишати рідне місто Миколаїв, попри обстріли.

Батьки-вихователі розповіли кореспондентам Суспільного про свою велику сім'ю.

Скільки зараз виховуєте дітей?

Тетяна: Взагалі було одинадцять прийомних дітей, зараз виховуємо сімох дітей. Разом із власними (біологічними) дітками буде п’ятнадцять. 19 років старшому сину і 11 наймолодшій дочці.

Решта діток за віком вже не проживають з нами, стали дорослі. Хтось вже одружився. Вже є одна внучка, а одну очікуємо через два місяці. Тож ще буде поповнення в родині.

Ми проживаємо в Миколаєві, не евакуювалися, але наразі виїхали з міста до знайомих на кілька днів на відпочинок. Трохи морально відпочити з дітьми, бо ми живемо в центрі міста і все, що прилітає туди, чують діти.

Чи не було бажання виїхати з Миколаєва в більш безпечний регіон?

Тетяна: Жодного разу не було бажання. Коли пропонували кудись поїхати, то, навпаки, з’являлося бажання залишатися, допомагати. Наші діти допомагали роздавати гуманітарну допомогу, ділилися водою, розвозили з чоловіком воду родинам з дітьми, сусідам похилого віку, бабусям, дідусям, і кого зустрічали. Словом, допомагали іншим миколаївцям у ці скрутні часи, як і до війни. Ми так завжди живемо.

Як вирішили створити багатодітну родину, взяти діток на виховання?

Тетяна: Це було у 2012 році. Ми самі з великих родин: у чоловіка шестеро братів, а у мене — семеро.

Євген: Завжди в нашому житті були поруч рідні, було багато спілкування, ми завжди намагалися один одному надавати допомогу. Зустрічалися на нашому життєвому шляху люди, які нам допомагали. Ось і ми вирішили допомогти хоч одній дитині. Так сталося, що не одному, а на набагато більше — одинадцятьом діткам.

Чи важко? Що найскладніше, адже у кожного свій характер?

Євген: Так, безумовно, у кожного свій характер, темперамент, власне сприйняття світу, що оточує. Але нічого, можна домовитися один з одним, розв'язувати будь-яку проблему.

Діти між собою контактую, спілкуються?

Тетяна: Так, вони в нашій родині вже давно. Були колись зовсім малесенькими, а зараз хтось в 10-му класі, хтось в 9-му, хтось у 6-му, хтось здобуває професійно-технічну освіту і навчається у коледжах, опановує професії кухаря, будівельника. Тобто вони вже такі, що звикли. То маленькими були, звісно, діти всі між собою щось ділять. А вже зараз всі дорослі, мудрі, розумні, допомагають один одному. Звичайно, виникають непорозуміння якісь, але не на тривалий час, все розв’язується.

А як приймали рішення про те, яку саме дитину берете в родину?

Тетяна: А цього рішення ми не приймали. У нас було завжди так: кого нам дадуть, того і забирали в родину. Я скажу, все відбувається з молитвою. Ось, дівчинка зараз в 10-му класі навчається, а тоді їй було чотири рочки. Я не могла тоді поїхати до Очакова, просто телефоном спілкувалися. Вихователі набрали і кажуть: "Вас хоче почути маленька дівчинка". Вона відразу мені сказала у слухавку: "Це ти моя мама дзвониш?", я сказала: "Так, я твоя мама!". Я не знала, яка вона: які в неї очі, яке волосся, вона маленька, пухленька чи худенька. Я сказала: "Поїду, заберу ту дитину". Вона запитала: "Ти до мене приїдеш?". "Так, чекай, — кажу, — я приїду за тобою". І все, її ніхто не обирав. Вона сама мене обрала. Ніхто не очікував, що вона відразу скаже такі слова: "Це ти моя мама?". Я не мала права відповісти, що я не її мама. Я її мама і все.

Які слова можете сказати тим людям, які сумніваються, бояться, які б хотіли взяти дитину до сім’ї, але їх щось стримує?

Тетяна: Навіть не знаю. У кожного щось своє. Треба почути, що саме стримує, зрозуміти чого боїться.

Перед тим, як брати дитину до родини, ми працювали із психологами. Що два роки відбуваються зустрічі з психологами.

Євген: Проходимо такі курси за спеціальними програмами. Так би мовити, опановуємо курси підвищення кваліфікації.

Тетяна: Найцікавіше, що там зустрічаємось з такими ж родинами, як і ми. Ділимося різними історіями, ситуаціями, навчаємось один в одного, слухаємо фахівців, психологів. Дуже цікаві програми.

Що відомо За даними обласної служби у справах дітей, на території Миколаївської області станом на 30 вересня перебуває на обліку 2670 дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з них 640 — це діти, які підлягають усиновленню. Функціонує 45 будинків сімейного типу та близько 250 прийомних сімей. Більшість з них були евакуйовані за кордон і в безпечні регіони України. Читайте також На Миколаївщині сталися три пожежі через обстріли Ракетний удар по багатоповерхівці в Миколаєві. Вторгнення РФ. Внаслідок обстрілів на Миколаївщині постраждали 73 дитини

Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.

Джерело