24 лютого косів’янин Роман Хромейчук отримав повістку. 25 лютого пішов у військкомат. Однак на фронт його не відправили.

Чоловік є дияконом Церкви Християн Віри Євангельської. Священнослужителів не мобілізують, повідомляють Косів. Імена з посиланням на газету Гуцульський край.
Прийшов Роман з військкомату додому і замислився:
Якщо я не можу воювати, значить, буду допомагати тим, хто це робить. Заповідь застерігає: не вбий! Але той, хто не піклується про своїх, особливо про домашніх, той зрікся віри і гірший за невіруючого. Піклування – це оборона, захист. Коли ти відповідаєш за свою сім’ю, за рідну землю, ти мусиш їх захищати. І фізичним шляхом також, – не тільки молитвою, – вважає Роман Хромейчук.
Зайнявся волонтерською діяльністю. Ця справа була для нього знайомою. Церква Християн Віри Євангельської постійно займається доброчинністю, допомагає соціально незахищеним людям.
Почав з власних коштів. Хромейчуки мають чотирьох дітей: трьох доньок і сина. Зараз вони з мамою живуть у Польщі. Дружина і старші дочки працюють. У перші дні війни рідні передали Романові у Косів гроші.
Я думаю: а мені що треба? Кусень хліба і горня чаю вистачає. Взяв ці гроші, додав свої і вирішив зробити щось корисне, – пригадує волонтер.
Як чоботар з Косова допомагає українським воїнамСпершу купував взуття для військових. Важливо уточнити, що Роман Хромейчук – з родини шевців, хоча йому самому більше подобається слово «чоботар». Чоботарями були його батько та дід. Хромейчука у Косові вважають найкращим майстром. Тому взуття, яке він відремонтував, пошив (він і це вміє), а також вибрав – то безсумнівний знак якості.
Тактичні берці для наших військових купують і передають Романові у Косів друзі та знайомі з-за кордону. Він і сам їх купує вже тут, в Україні, у місцевих виробників – за кошти доброчинців. Часто докладає власні гроші або ті, що надсилають йому рідні.
Роман Хромейчук наголошує: наші військові босими не ходять. Збройні сили забезпечені черевиками вітчизняного підприємства «Талан», яке спеціалізується на пошитті взуття спеціального призначення. Воно якісне і надійне. Але його недостатньо. Бійцеві видають одну літню та одну зимову пари. Він не може ходити в одних черевиках кілька днів підряд. Треба у щось перевзутися. Тому, зокрема, потрібні кросівки, щоб і ноги відпочили, а на випадок тривоги можна було би в них і в бій вступити. Тому таке змінне взуття має бути легким і надійним.
Як чоботар з Косова допомагає українським воїнам
Спільними зусиллями чоботаря та інших доброчинців взули вже кілька сотень вояків.
Роман Хромейчук «спеціалізується» ще на одному вкрай потрібному виді гуманітарної допомоги – шукає і передає на фронт дефіцитну закордонну цинкову мазь. Вона ефективна для загоєння запрілостей ніг і пахових зон, від чого солдати на фронті постійно потерпають. Друзі та рідні Романа Хромейчука скуповують цю мазь у всіх аптеках закордоння, які трапляються на їхньому шляху. На фронт відправили вже майже дві тисячі баночок цілющого крему.
Передає бійцям також металеві фляги, ліхтарики, рації, турнікети, спальні мішки, одяг (він швидко зношується), медикаменти, тактичне та медичне спорядження, продукти.
«Ти знаєш, кому це потрібно, кому це дати» – саме таку фразу кажуть усі доброчинці відповідальним та активним волонтерам України, коли передають гроші, речі або продукти. Це вияв величезної довіри. Роман Хромейчук чує ці слова щодня.
Мій товариш працює у міжнародній медичній організації, є її волонтером, – розповідає чоловік. – Якось написав, що має турнікети, запитав, чи потрібні вони мені? Кажу: дуже треба. Він надіслав 50 турнікетів, кожен коштує 50 доларів. Я повірити в це не міг. Через якийсь час цей же товариш привіз у Косів медикаменти. До зустрічі з ним я мало орієнтувався у тактичній медицині. Він тут провів майстер-клас. Так що я вже вмію пакувати тактичні аптечки, знаю, що в них має бути.
Як чоботар з Косова допомагає українським воїнам
Роман починав і зараз взаємодіє з відомою косівською волонтеркою Юлією Таринською. Співпрацює з Іриною Фаїк, Тетяною Бович, Оксаною Соколюк, Оксаною Мельцовою – вони шиють підсумки, чохли для фляг, балаклави, розгрузки, плитоноски та інше. Роблять це безкоштовно. «Колись у мене залишилися благодійні гроші, кажу: дам вам хоч на тканину. Мені відповідають: не треба, нам тканину дала Люба Бринська з Кутів».
Це ще один доказ того, що росія воює не зі США і Європою, а з народом України. І наша армія – найбільша у світі. Зараз майже кожен українець – воїн.
Безцінну допомогу війську надають співвітчизники з-за кордону. Вони надсилають Романові Хромейчуку в Косів і те, що придбали з власної ініціативи, і те, що він замовляє. Решту потрібного Роман купує або на Косівщині, або замовляє в Інтернеті.
Як чоботар з Косова допомагає українським воїнам
Є серед Романових помічників-благодійників особливі люди – учасники групи «Косів Гуцульський», яку він створив і модерує у соціальній мережі «Фейсбук». До 24 лютого це була просто цікава краєзнавчо-етнографічна сторінка. Зараз це ще й важливий інформаційний і патріотичний ресурс. Чимало пожертв Роман Хромейчук отримав від людей, з якими «знайомий» лише в Інтернеті. Найбільше їх у Польщі. Допомагають також з Ізраїлю, США, Великобританії, Іспанії, Італії та інших країн Європи.
Кожна посилка для воїна – адресна. Відбувається це таким чином. До Романа у майстерню приходять рідні військовослужбовця і просять/замовляють/беруть те, що йому потрібно на фронті. Буває, що військові самі заходять – перед відправкою на фронт, зокрема після відпустки чи поранення.
Роман Хромейчук фотографує усе, що дає конкретній людині. Якщо речі беруть родичі, то просить, щоб воїн, коли отримає посилку, сфотографував надіслане і вислав у Косів знимку. Це такий сучасний спосіб контролю і звітності. Важливе уточнення: обличчя родичів і військовослужбовців не фотографують з міркувань етики і безпеки.
Як чоботар з Косова допомагає українським воїнам
Роман Хромейчук і його помічники переважно допомагають землякам. Але не тільки. До Романа звертаються тимчасово переміщені особи, які оселилися на Косівщині, а їхні чоловіки/сини/брати воюють. Часто бійці просять прислати щось для своїх побратимів – вихідців зі сходу.
Хлопці з західних областей переважно «упаковані добре», – пояснює Роман. – Ті, хто зі сходу країни, нічого не мають, бо їхні рідні – або біженці, або в окупації. Звичайно, ЗСУ забезпечують усім. Але одяг, взуття, інші речі побутового призначення нищаться, їх треба змінювати. До мене приходять дружини наших військових, питають: «Ромку, можеш дати взуття моєму чоловікові і його побратимові?». Даю. Звичайно, хочеться передусім допомогти своїм. Але в цей час всі – наші. Всім допомагаємо. Ми всі – українці. Нам не можна ділитися, бо цього хочуть наші вороги.
Питаю Романа: «Ви – фахівець, розумієтеся на взутті, часто його купуєте для військових, чуєте їхні відгуки. Розкажіть, яке воно має бути?».
Волонтер ще раз наголошує:
ЗСУ забезпечені добротним вз

Джерело

Схожі статті