Жителі Ізюма після окупації перебувають у складному психологічному стані, говорить волонтерка з Ізюма Юлія Чередник, яка возить гуманітарну допомогу для міста. Далі Юлія з командою планують везти їжу та предмети першої необхідності у навколишні села, каже, що допомоги там потребують не менше, ніж в Ізюмі.

Про волонтерство, потреби ізюмчан та комунікацію з владою Юлія розказала Українському Радіо Харків.

"Кам’янка взагалі стерта з лиця землі"

Що вам вдалося побачити на деокупованих територіях, яка обстановка? Що з гуманітарною ситуацією, з будівлями?

Можна сказати одним великим словом — катастрофа. Наразі там гуманітарна катастрофа, будівлі зруйновані навіть більше, ніж ми всі вважали. І катастрофа у психологічному стані людей.

Поки що там повний хаос, там безлад

Наразі немає якісної організації роздачі гуманітарної допомоги, ніхто не зробив якісь центри видачі, тому волонтерам зараз дуже складно цей процес організувати. І досі ще немає зв’язку.

Це ми саме про Ізюм будемо говорити, про інші території ви не знаєте?

Звичайно, знаю, про Ізюмський район, про прилеглі села. Такі села, як Бабенкове, Оскіл, Капитолівка, Синичино, Кам’янка. Кам’янка взагалі стерта з лиця землі, але там мешкає 11 людей. Ми були в шоці. В ці села взагалі не возиться гуманітарна допомога. Благодійні фонди дуже гарні, дуже молодці, але про що чують, туди і возять. Тобто на Ізюм возять, а на села не возять. Тому ми на наступну поїздку хочемо покрити також Ізюмський район.

"Проблема в організації, нестачі немає"

Гуманітарної допомоги бракує чи нема з ким домовитись про те, як скласти списки тих, хто потребує, або організувати центри видачі?

Проблема в організації, нестачі немає. Возиться дуже багато. І ми везли дуже багато, і ще повеземо. Просто нікому займатись нормальною організацією.

Але місцеве самоврядування, принаймні якісь представники, мають бути?

Представники наразі займаються пошуком колаборантів, списками колаборантів. Те, що люди зараз потребують допомоги, саме в цей час, не через 2-3 тижні, їх це менше цікавить.

Коли ми поїхали перший раз, завезли 40 машин гуманітарної допомоги. Дуже різноманітної, починаючи від медикаментів, тестів на вагітність, закінчуючи плівкою, стяжками, гвіздками. Ми везли все, везли лікарів та психологів.

Люди здичавіли, люди бояться і не вірять, що все налагоджується

Ми прийняли рішення не роздавати одразу гуманітарну допомогу. І вони намагаються більше собі щось взяти, щоб потім, якщо русня прийде знов, то виміняти щось на щось, вони так звикли вже за пів року. Наприклад, дідусь, у якого нікого немає, бере жіночу гігієну. Нахапують дуже багато, одні й ті самі люди.

І зараз вони ще в такому інформаційному вакуумі, вони навіть питали в нас, чи наш Київ. Не те що Харків — чи Київ наш.

А це переважно літні люди?

Усі — і молоді, і старі. Там дуже багато. На даний час в Ізюмі перебуває 1500 дітей шкільного віку, це не враховуючи дошкільнят. В Осколі 140 дітей, 1100 людей.

Ми розвозили допомогу або по квартальним, або по довіреним людям, і це спрацювало дуже добре. Я взяла район Гончарівку, хтось взяв район залізниці в Ізюмі, всі волонтери роз’їхалися всі по цих районах.

Я можу сказати про свій район, як було організовано видачу гуманітарної допомоги. Ми залишили все у довірених людей, вони за день розфасували, далі я попросила військових трохи проконтролювати роздачу. Ось так воно працює. Це те, що ми змогли організувати швидко.

В ідеалі, щоб це були якісь волонтерські організації або представник якихось волонтерів, який зробить хоча б два центри. В нас місто ділиться на береги, і там зруйнований місточок, є тільки понтонна переправа. І якщо хоча б на одній та іншій стороні було складське приміщення і центр для завезення всієї допомоги...

"Майже у 90% людей є симптоми ПТСР"

Які першочергові потреби зараз?

Це тепло для нашого міста і для прилеглих сіл. Ми вже займаємося цим питанням. Зараз благодійний фонд мені пообіцяв 100 обігрівачів, але що таке 100 на все наше населення?

Так, електрика буде, але у цю зиму взагалі не буде тепла, це неможливо

Як будуть виживати люди, невідомо, адже в Ізюмі, у районі, майже в усій Харківській області заміновані ліси, тобто дрова собі люди не приготують навіть самі.

Наскільки потрібна психологічна допомога людям, що перебували в окупації?

Ми привозили двох психологів, жінку і чоловіка, щоб різні люди могли поспілкуватися, з ким зручніше. Це психологи, які вже мають досвід деокупованих територій, таких, як Бородянка, Ірпінь. За їхніми висновками, майже у 90% людей є симптоми ПТСР. Але його можна діагностувати тільки після закінчення негативного впливу, а негативний вплив ще не закінчився.

В Ізюмі зараз лише вісім лікарів. Зараз ситуація така, що коли якщо немає світла, немає і води. У лікарні відсутня вода, кожен день треба 120 літрів дизелю для генераторів.

Психологи можуть заїжджати раз на тиждень, і я таких людей знайду. Але людям потрібна терапія. Тому що катували не лише чоловіків у катівнях, а навіть жінок. Там страшна ситуація, та ще й інформаційний вакуум.

Можливо, треба людей вивозити на реабілітацію, до Харкова або до інших більш-менш безпечних громад Харківщини?

Звичайно, треба. Я також співпрацюю з деякими організаціями, які займаються евакуаціями. Зараз один з благодійних фондів, який має спецтранспорт для вивозу лежачих хворих, можливо, також з нами поїде, та когось зможемо забрати. Це ще на етапі перемовин.

Читайте також: Рятували, гасили та розвозили молоко й кашу: як працювали під час окупації надзвичайники Ізюма

Деяких людей треба вивозити до лікарень, бо є дуже багато онкохворих, інсулінозалежних. Але є також люди, які кажуть, що ніколи не покинуть свій дім. Люди бояться звернутись до лікарні навіть в Ізюмі. Їм здається, що, поки вони сходять до лікарні, мародери розтягнуть їхній будинок.

Але ж є поряд представники військових, поліції, щоб люди відчували, що з ними поряд хтось розділяє їхню долю?

Представники, звичайно, є, є поліція місцева. Я спілкувалася з поліціянтами і з військовими. Але до місцевої влади люди не змогли пробитися, намагалися якісь питання ставити, ніхто нічого не відповідає. Представники поліції відповідають. Але люди в нас залякані, вони думають, що це пару днів побуде, і знов русня прийде. Їм треба інформаційну підтримку, психологів.

Багато людей просили радіоприймачі у волонтерів, щоб хоч щось зрозуміти Ліхтарі, грілки, обігрівачі

Які у вас першочергові завдання?

Найпоширеніший запит зараз — це свічки, ліхтарі, скотч, гвіздочки маленькі. Навіть якщо вони плівку знаходять, їм треба чимось скріпити. Радіоприймачі, щоб люди хоч щось зрозуміли, що Київ і Харків ніколи не були взяті. Також грілки, обігрівачі.

Чи легко потрапити до Ізюма тим, хто зможе щось привезти, за наявності документів, чи не буде якихось перешкод?

Ситуація така, що потрібна спеціальна перепустка у місто, і якщо хтось заїжджає у місто, має бути прописка в Ізюмі. Якщо у волонтерів немає ізюмчан, краще запитати, куди краще проїхати, як, у який район. Я володію цією інформацією.

Ми будемо їхати у місто десь з 3-5 жовтня. І я з радістю запрошую в колону до нас, організовану колону, у якої будуть перепустки й супровід, для допомоги місту і прилеглим громадам, які також були окуповані.

Читайте також: РФ незаконно вивезла з України понад дві тисячі дітей — Верещук

Ще одне питання, яким не можуть зайнятися волонтери, лише керівництво області і міжнародні організації. В мене є інформація, що в Ізюмі зараз є вивезені до Росії діти, і тепер батьки, які лишились в Ізюмі, не знають, як їх повернути. Вони були вивезені до якихось літніх таборів, перший заїзд повернувся, другий теж. Наскільки мені відомо, це був третій заїзд — і якраз відбулося звільнення. І тепер батьки навіть не знають, до кого звернутись — до адміністрації міста вони не достукались, тому звернулись до волонтерів. Я сказала, що порушу це питання, але це не до волонтерів, нам це не під силу.

Читайте також

Напрямок — Ізюм: хроніка окупації та боїв за місто

Джерело