Жителі тимчасово окупованих росією міст України живуть у постйному тихому терорі і ми просто не маємо права забувати про них.
Більше того, потрібно максимально кричати про ті варварства, що творять російські окупанти там, аби про це знав і постійно чув весь світ.
"Ну, найважче - фізично, бо це мікроавтобус без кондиціонера і багажника, хоч людей просять не нагрібати, але всі ж їдуть з величезними чемоданами. І купа торб, валіз, ти підіймаєш ноги до підборіддя, вони заклякають, плюс гамір, люди їдуть з дітьми, тваринами, папугами, ми, до речі, з такою родиною подружилися. Та шлях до Василівки пів біди. От приїхав автобус на Василівку і там аут - навколо дороги всюди какахи, а ти не можеш далеко відійти автобуса, щоб не спізнитися раптом що - це найголовніша тривога, аби не відірватися від свого буса",- анонімно пише українка, яка намагалась врятуватись.
Була історія з іншим автобусом, літня жінка пішла собі повільно у кущики і тут прийшов комендант Міша і сказав їхати, а це значить, зволікати не можна. І автобус поїхав. Повертається з кущиків тітонька, а автобуса немає.
Вони приїхали на Василівський пост, автобус зупиняється і скільки стоятимеш - невідомо, в туалет - у кущі, ти ідеш так, щоб не наступити нікуди. Всі машини розбиваються на десятки, вони були в черзі 120-ті, а потім водій показав якийсь аусвайс орківському коменданту і автобус переїхав у пільгову чергу.
"Нагадую, відходити не можна, бо кожну мить може щось змінитися, в колоні 10 автобусів. Виходить той комендант і починає формувати колони, ми були 7 колоною в цей день, а проїзд був тоді з 5-8 вечора, ми мали проїхати, але орки пропустили лише три колони. Стало ясно, що ми будемо ночувати, це жесть, бо вдень дико душно, нікуди не сховаєшся, а ввечері холодно до дрижаків, ми зрозуміли що ночувати в душному автобусі і складеними в три погибелі не зможемо. Люки для вентиляціі не помагають. Врешті ми і родина з папужками і ще чоловік на картонці ризикнули, на вулиці розстелилися і вклалися. А серед ночі пішов холодний дощ. Нам довелося будити водія нашого автобусу і заходити в духоту і вже скорчма доспали. "
Почалася друга серія - зранку сходили до коменданта, він сказав, що пропускатимуть до обіду три колони. Виїхала одна. І застрягла на блокпосту кадирівців, вони зрозуміли, що не факт, що проїдуть навіть ввечері.
"Навколо періодично пострілювали, ми там виконуємо функцію живого щита, це просто треба прийняти і змиритися. З нами їхала дівчина нашого віку з маленькою дитиною, коли вона почула це словосполучення, з нею ледь не сталася істерика, але це нормальна тема",- згадує жінка.
Пройшла повна доба, як їх мали випустити, вони нарешті приїхали на кадирівський блокпост і там буквально за ними, за деревом, стоїть Град. А вони ним херачать, прикриваючись їхнім автобусом.
"Бути в такій близькості з Градом це шок, все просто трясеться. Вуха закладає, ну, короче, і вони просто з-за нашого автобусу шмаляли. Ясно, що наші не відповідали, бо якби відповіли, нашої колони би не було. А, і психологічний момент - чеченці. Нам повезло, нам попався нормальний, перед нами у людей повіджимали ноутбуки, висипали на грунтовку памперси, речі, принижували."
Українка розповідає, що там три блокпости, на в‘їзді в Василівку, де дуже шманають, потім Тарілка, колишній міліцейський пост, і потім виїзд з Василівки. От там як правило стоїть ФСБ, яке перевіряє все на світі. І телефон, і ноут, і задає питання з закавиркою, як ви ставитеся до того, що відбувається, це війна чи операція, дивляться тату у чоловіків і так далі.
"Після сірої зони, хоч який ти потріпаний, та уже ось вони, наші, і все це нівелюється, після 2 нашого блокпоста зустрічає поліція. Наші на блокпостах речі теж дуже серйозно перевіряють, щоб ніякі колабори не їхали, шпигуни, проганяють по реєстру кримінального розшуку, паспорту, військовозобов‘язаний чи ні, фоткають всіх, хто приїжджає, нас наші по факту перевірили серйозніше, ніж орки, але зі своїми це все якось вже на розслабоні. Я, наприклад, виходжу з автобуса, а наші питають, чого так пізно виїхали, кажу, вас чекали, кого особисто знаєте з колаборантів, кажу, нікого, здивувалися, що ми з гітарою. Нормально все, привітно."
Реєструють, що ти заїхав у Запоріжжя, відправляють на волонтерський штаб, потім спати в дитсадок на матрацах на підлозі, потім з 6 ранку - знову на штаб, запис, хто куди далі. Бувають всілякі затримки по кілька годин.
"І з приводу телефона - все зносити і завантажувати додатки і фотки, щоб були різними датами, ми акаунти позносили, але все одно було стрьомно. А, і важливо - не можна, щоб стояла Дія в телефоні, орки впевнені, що це додаток для коригувальників, вони не розуміють, що там документи, вони впевнені, що це Єворог, щоб спалити іхнє місцеположення. Ну, і на постах не привертати уваги до свого телефона",- радить врятована жінка.
Якщо у вас є історії особиста чи близьких, яку має дізнатись якомога більше українців, пишіть Тетяні в особисті повідомлення в соцмережах.
Раніше ми повідомляли, що російська армія за місяць не змогла просунутися ні на йоту, коли чекати перелому та звільнення.
Джерело
