Акторка Анна Миронова, після власної трирічної акторської перерви, вперше поставила у Хмельницькому моновиставу Неди Нежданої «Отвєтка». Спектакль присвячений оперному співаку Василю Сліпаку, який став на захист України і загинув на Сході під час проведення антитерористичної операції. Про це розповіла сама акторка, котра через повномасштабне російське вторгнення вимушена була переїхати із Запоріжжя до Хмельницького, де нині проживає.

«У мене була така перерва на три роки. Я працювала у філармонії, займалася, знову ж таки, просвітницькою діяльністю. Багато працювала і з українською культурою, але не в рамках театру», - розповідає Анна Миронова.

Хмельницький краєзнавець та громадський діяч Ігор Байдак, котрий вперше побачив Аню на концерті, присвяченому Дню захисту дітей, в міській бібліотеці, каже, одразу зрозумів, що дівчина – актриса.

Акторка з Запоріжжя Анна Миронова: у Хмельницькому зіграла у моновиставі кохану Василя Сліпака

«І я запропонував їй зіграти якусь моновиставу в нашому монотеатрі «Кут», - згадує перше знайомство з акторкою Ігор Байдак.

Зі слів Анни Миронової, вистава, яку вона зіграла, присвячена Василю Сліпаку – оперному співаку зі світовим іменем.

«Взагалі, ця п’єса «ОТВЄТКА@UA» Нелі Нежданої написана у великому об’ємі. Ми ще тоді, у 2018-му році багато чого повирізали, залишивши основний мотив. Але зараз багато шматків тексту довелося повернути, бо вони стали актуальнішими. Тоді це був «нерв», зараз – це абсолютно «оголений нерв»», - розповідає Анна.

У виставі акторка зіграла кохану Василя Сліпака. Але, каже, це зібраний образ жінки, яка живе в реаліях війни.

«Ця жінка, образ жінки-дівчини, це зібраний образ. Показуючи її зараз, ми не говоримо лише про кохану Василя Сліпака, ми говоримо про жінку, яка знаходиться в реаліях війни», - каже акторка.

Після вистави Анни Миронової у фойє монотеатру «Кут», згадує Ігор Байдак, плакали реально всі: і глядачі, і сама актриса.

«Це було неймовірно! Я бачив, що вона навіть посміхається, але в неї є той прихований сум», - каже Ігор Байдак.

Анна Миронова у березні переїхала із Запоріжжя до Хмельницького, втікаючи від війни.

«Окупація відбувалася занадто швидко. Ми так боялися, що обласний центр - місто Запоріжжя - також окупують. Ми просиділи 10 днів без світла, без інтернету. Син якогось побачив зображення свічки в книжці і каже: «Мамо, це ми з тобою». Така асоціація йде у дитини, що свічка – це ми з ним, бо ми ту свічку економили», - згадує Анна.

Жінка каже, що з березня до липня, коли відбулася її вистава у Хмельницькому, якось внутрішньо намагалася себе відбудувати.

«Почала з того, що сіла вишивати. У квітні побачила, що бібліотеки Хмельниччини шукають волонтерів - внутрішньо переміщених осіб, які будуть готові працювати з дітками-переселенцями. Не даремно шукали волонтерів саме ВПО, бо ми можемо зрозуміти емоції цих дітей, ми відчуваємо внутрішньо, що вони могли пережити. Це діти війни. Я не знаю, як це правильно сформулювати, але ми маємо з цим жити», - каже Анна.

За словами жінки, завдяки роботі з дітьми у бібліотеці, вона змогла вийти в суспільство, побачити людей, спробувала їм допомагати, і від цього допомагала сама собі.

«Ця війна вже нас усіх змінила, і перемога, тим більше, змінить повністю нас. Я дуже мрію повернутися в Запоріжжя. Там мій ліс, там – мій дім, там моя робота, там народилася і виросла моя дитина. Надія має бути таким вогником, який веде нас», - каже Анна Миронова.

Читайте також Працевлаштовувались у війну: як переселенці знайшли роботу у медзакладах Хмельниччини Підприємець з Луганщини релокував бізнес до Хмельницького 3,5 місяці в страху та з мрією: як переселенка вивезла мати з окупації у Хмельницький Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.

Джерело