В Україні вже шість місяців триває повномасштабна війна. І Захід України став надійним тилом для цілої держави. Сюди переїхали люди, бізнес, виробництва і навіть цілі установи зі Сходу та Півдня. Глибоко в тилу опинився й Івано-Франківськ. Які емоції пережило місто з першого дня війни і до сьогодні. Як працює економіка, чи багато місцевих чиновників і депутатів на фронті та наскільки ми в безпеці? На ці питання МІСТУ відповів міський голова Руслан Марцінків.

Івано-Франківськ тилове місто, але 100% безпеки зараз в Україні немає ніде

Як живе сьогодні Івано-Франківськ у цьому статусі «глибокого тилу»? І взагалі, що  пережило місто з перших днів війни і до сьогодні?

Місто живе своїм життям. Однак, за ці півроку Івано-Франківськ, як і всі люди пережив різні емоції від такого заціпеніння у перший місяць війни до спланованої і чіткої роботи. Зараз є рух, є економічне пожвавлення і відновлення. Запрацювало виробництво, й інші сфери, можливо не на 100% як це було до війни, але сьогодні, йдучи по місту можна помітити, що десь відкрився новий магазинчик, десь з’явився новий бізнес, десь щось будується. Економічне пожвавлення все таки є. Багато підприємств переїхало до Івано-Франківська, багато переорієнтувалося, дехто навіть у цих умовах зміг залучати міжнародні інвестиції. На мою думку, Франківськ добре справляється з функцією українського тилу. А все решта буде залежати від ситуації на фронті. Тут все може бути і ми до всіх варіантів готуємося.

А наскільки ми в безпеці, наскільки тилове місто Івано-Франківськ є безпечним для життя?

Ну знаєте, не має на 100 відсотків безпечного міста чи місця сьогодні в Україні. Уявіть собі ракета «Кинжал», яка летить зі швидкістю 9-12 тисяч км за годину. Крім того, ми не застраховані від диверсійних груп. Наприклад, від якихось диверсантів, які підірвуть щось, жодне місто в Україні зараз не є безпечним повністю. Але я б сказав так: Франківськ більш безпечне місто, ніж Дніпро чи навіть Київ, проте треба бути пильними і обов’язково реагувати на повітряні тривоги.

Про інтеграцію внутрішньо переміщених осіб у Франківську громаду хочу спитати, ми спостерігали декілька публічних конфліктів у Івано-Франківську між «переселенцями» та місцевими, я впевнена, що їх було багато і не публічних. Як це «приживання» один до одного має відбутися?

У нас зараз офіційно десь 35 тисяч ВПО у місті Івано-Франківську мешкає. Важко сказати, наскільки коректна ця цифра. Проте, частина цих людей залишиться тут вже надовго. І я переконаний, що ми не повинні відмовлятися від своїх цінностей. Івано-франківці повинні показувати, що у нас є речі, які нам важливі: це мова, це традиції, це віра, це певний спосіб нашого життя. Люди, які приїжджають вони мають це розуміти й вливатися в наше суспільство. Також ми повинні розуміти, що багато чоловіків з Заходу України, з Івано-Франківська сьогодні на війні, в Збройних Силах України, і коли чоловіки зі Сходу чи Півдня переїжджають сюди, то це стає певним подразником для громадськості. Хоча говорити, що воює тільки Захід України безпідставно, бо насправді воює ціла Україна. На жаль, навіть на нашому кладовищі вже поховано четверо бійців з Луганської та Донецької областей, які загинули захищаючи Україну. Вони поховані тут і тут уже мешкають їхні родини. Тому ділити людей, звичайно не варто, треба просто працювати над тим, щоб ця інтеграція відбулася і, щоб Франківськ залишався українським, україномовним, духовним містом. Ми повинні тут бути домінуючими.

З виконавчого комітету і з депутатського корпусу 50 людей на війні. А з усіх комунальних підприємств десь 500 людей

У людей часто побутує думка, що чиновники, депутати вони не воюють, а відсиджуються. Скільки з Івано-Франківська посадовців чи депутатів пішли в лави ЗСУ?

З виконкому  – щонайменше 50 осіб служать, це тільки так би мовити з «білої хати». В тому числі і мій заступник Петро Шкутяк. Якщо брати депутатський корпус, то мій брат двоюрідний Роман Марцінків сьогодні на передовій в Донецькій області. Андрій Грималюк у 10 гірсько-штурмовій бригаді служить, Мар’яна Продан, депутатка, яка пішла добровільно служити у ЗСУ. 8 депутатів є мобілізовані до лав ЗСУ і виконують свій обов’язок на війні. А якщо взяти наші комунальні підприємства, то ця цифра буде не менше 500 чоловік, які зараз служать. Найбільше, це муніципальна інспекція «Добродій», там 50% всіх працівників пішли в ЗСУ. Слава Богу всі живі, але, на жаль маємо вже і тих, які отримали серйозні поранення, одна людина без ноги. Муніципальна інспекція складалася переважно з учасників бойових дій і коли почалася війна, вони одразу всі пішли. Багато хто міг не служити: дехто мав 3 дітей, дехто – інвалідність, але вони пішли. Тому міська рада, виконком докладаються не тільки волонтерством, але й власною участю.

Ви відвідуєте всі прощання з загиблими бійцями, які відбуваються у Франківській громаді. Це напевно морально непросто, чому таке рішення ви прийняли?

Ви знаєте у нас досить велика кількість похоронів, і ми, на жаль, не можемо собі дозволити, щоб ціле місто на вулицях зустрічали наших полеглих Героїв. На жаль, вже понад 60 франківців загинули, близько 20 пропали без вісти. І зараз пішов обмін тілами, от наприклад, днями вже першого хлопця поховали, тіло якого вдалося обміняти. Тому, я як голова громади є присутнім на всіх похоронах, окрім, здається одного 26 березня, коли я був на Чернігівщині. Всі решта відвідую від імені громади, спілкуюся з родиною, висловлюю підтримку. Ми також маємо місцеву програму, через яку ми допомагаємо родинам загиблих. Надаємо 100 тисяч одразу, плюс щомісячну доплату. Зараз почали встановлювати анотаційні дошки, ми вже встановили всім, хто загинув з 2014 року, а зараз розпочали цю роботу щодо наших Героїв, які загинули вже від 24 лютого, і на всіх школах, де вони навчалися будуть встановлені дошки. Але, справді, коли 10 днів поспіль похорони, або 2 в день, то психологічно важко, однак, це шана така, в моїй особі шана цілої громади.

Навчання у школах має бути або онлайн, або змішане. Школи, з різних причин, у більшій небезпеці, ніж садки

З 1 вересня мало б розпочатися навчання в школах. Яка ситуація в франківських навчальних закладах? Бомбосховищ не так вже і багато в нас, але є у школах укриття. Як ви вважаєте, яка форма навчання є оптимально цього року?

Думаю буде або онлайн навчання, або змішане. Можливо початкові класи сядуть за парти, а 5-11 будуть навчатися онлайн. І це не тому, що не можна привести укриття до порядку, це все робиться. Просто технічно і фізично це неможливо облаштувати. Якщо укриття може вмістити 200 чоловік, то воно не може вмістити 2000 дітей. Тобто його можна побілити, лінолеум постелити, картину намалювати, але ти його не розшириш і не розтягнеш. Тому форма навчання буде змішана, на мою думку, або онлайн навчання. А дитячі садки мають укриття і вони запрацюють. Школи з різних причин, є у більшій небезпеці, ніж садки.

Всі прогнозують важку зиму. До чого готується місто цієї зими?

Думаю, загалом все буде гаразд. Але певні проблеми можуть бути. Ворог не спить. Ми бачимо удари по великих котельнях у Кременчузі, у Харкові, ворог так хоче зірвати опалювальний сезон. Газ, швидше за все буде, але доведеться економити. Вже зараз нам поставили завдання зменшити споживання на 10%. Ворог буде використовувати це у війні. Треба бути до цього готовим. Стратегія, яку ми вибрали кілька років тому – перехід на автономне опалення, використання міні-котелень тепер має бути застосована в усій Україні. Нам треба було максимально вкладати гроші в енергетичну безпеку, можливо менше доріг робити. А зараз обставини змушують нас діяти в авральному режимі.

І про релокований бізнес ще питання. Чи можна вже говорити, що він приносить якісь доходи до міського бюджету?

Насправді передчасно. Але для нас головне, що виробництво заходить, немає відтоку тих підприємств, які переїхали до нас, вони вже запускаються і потрохи працюють. Фіни ризикнули на ВО «Карпатах» беруть цех і роблять нове виробництво. Ви знаєте, навіть неважливо чи це великий бізнес, малий, добре навіть, коли родина переселенців не просить допомоги, а відкриває дрібний бізнес, це вже позитив. Щодо доходів: за перше півріччя у нас було недовиконання бюджету на 3%, це дуже мало, а друге півріччя, якщо збережеться така тенденція, то в нас може бути навіть перевиконання. Найбільше зростає частка доходів від легкої, а особливо від харчової промисловості. Адже, в час війни, користується попитом найнеобхідніше – їжа та одяг.

Джерело