На Полтавщині працює один із найбільших волонтерських осередків – благодійна організація "Полтавський батальйон небайдужих". Розпочала свою діяльність вона іще з 2014 року. Про історію її створення та напрямки, якими займається під час повномасштабного вторгнення розповіла в інтерв’ю "Суспільному" співзасновниця "Полтавського батальйону небайдужих" Наталія Гранчак.

Як виникла ідея створення?

Це березень 2014-го року. У перших числах Владика Федір (Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір – ред.) разом з нашими священниками поїхали до Криму і відвідували там наших бійців в різних містах. А ми тут на місці у соборі (Свято-Успенський собор у Полтаві – ред.) вирішили зібрати трішки коштів. Для того, щоб їм на пальне їздити півостровом. Коли ми зібрали ці кошти, я телефоную йому і кажу, що ми тут зібрали ці кошти, ми хочемо Вам перекинути. А він каже: "Я щойно був в Феодосії в військовій частині, в них там немає засобів захисту. Давайте я вам номер карточки хлопців, кинете туди кошти. А на пальне ми знайдем, свої скинемся. Це була така перша наша допомога десантникам у Феодосію – ми переказали туди кошти. І до кінця березня ми уже збирали тут в Полтаві і замовляли форми для наших побратимів, друзів наших".

Які на початку були напрямки роботи у батальйону?

Їх було так багато. Фактично, ми їх і зараз зберегли. Окрім того, що у нас не було медичного напрямку такого широкого, зараз він додався 2022-го року. А це і логістичний, і закупівля, і склад. Це – "Полтавській галушки" ("печеньки" ми їх називали), сухі борщі і hand made по-полтавськи – це маскувальні сітки, кікімори, там і білизну шиють наші дівчата, подушки. Великий напрямок по пошиттю.

Багато людей були задіяні?

Теж було багато. Я пам’ятаю, що ми 2016-го року, мабуть, нагороджували багато обласними грамотами Полтавської обласної ради волонтерів, коли нам було два роки. То десь близько 200 чоловік отримали подяки і нагороди. Це тих, самих основних, більшість я тоді й не знала. Так само, як і цього року, багатьох волонтерів в перші дні я навіть не знала як звати. Вони просто знали, що сюди можна прийти, тут можна допомагати. Приходили, працювали. Я всім це розповідаю, що в перші дні в лютому 22-го року мене і охорона теж не пропускала, вони просто не всі знали хто я. "Я ви куди?", "А ви хто?", "Куди? Стійте!". Кажу: "Хлопці, мене треба пропустити". Так знайомились з людьми.

Які зараз напрямки роботи, і чи є табу, чим ніколи не займатиметься "Батальйон небайдужих"?

Ми не купуємо зброю. Ми церковна, прицерковна організація завжди були. Наше завдання – це зберегти життя. Тому ми орієнтуємося в основному на те, що збереже життя. І в червні 14-го року ми купили перший прилад нічного бачення. Я пам’ятаю, як Саша мені показувала повідомлення від наших друзів, які були тоді в Авдіївці, і вони написали: "Якби не ваш прилад нічного бачення, шестеро чоловік попали б в засідку і могли б загинути". І я так пам’ятаю оці переживання, і саме зараз коли я розповідаю, мурахи такі йдуть. Ти зберіг життя шістьом людям. Тобто є цінність того, що ти робиш і є зміст, заради чого ти це робиш. Це – зберегти життя.

Чи вистачає зараз коштів?

Останній місяць дуже складно. Це природній процес. Точно так було 14-й, 15-й рік. Ті, хто активно волонтерили тоді, то й зараз могли передбачати, як воно буде розвиватися. Досить складно збирати. Немає такого, як раніше, що на карточку в перші дні війни і по 300 тисяч проходило щодня. Люди просто кидали масово. Зараз такого немає. Є, що і півтори тисячі в день кидають, і дві. Тому ми проводимо різні акції, заходи.

Дивіться більше в інтерв’ю співзасновниці "Полтавського батальйону небайдужих" Наталії Гранчак.

Джерело