Як живуть і працюють бойові медики та чому для кропивницьких лікарок розробили шеврон "Українські бойові відьми" – читайте в інтерв'ю Суспільного з начальницею медичної служби 121 окремої бригади Вікторією Устіловською.

Як давно ваше життя пов’язане з медициною?

З 1 вересня 2000 року. Я вступила до Полтавської медичної академії, факультет "Лікувальна справа", в 2006 році його закінчила й отримала диплом лікаря. Після цього я працювала судово-медичним експертом. Призвали мене 1 березня 2021 року. Потрапила в 406 окрему артилерійську бригаду на посаду начальника медичної служби дивізіону артилерійської розвідки, місто Миколаїв. Коли я приїхала до них, вся бригада була в секторі ведення бойових дій, і тоді вже я потрапила в Донецьку область, де перебувала моя частина. З ними я була до жовтня. З лютого рішенням Залужного, головнокомандуючого ЗСУ, сформували територіальну оборону, куди я була переведена – в місто Кропивницький, на цю посаду. Так я повернулася додому.

Які події відбулися у вашому житті 24 лютого, на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну?

По тривозі підняли десь о п’ятій ранку, зателефонував черговий. В мене чоловік поліцейський, їх теж підняли по тривозі. Звісно, що ми розуміли, що почалася війна, ми підняли дітей, відвезли їх, і пішли на роботу, 24 на 7. (цілодобово – ред.). Так я ми тут живемо, побудували собі кухню, причепили бойлер, побудували душ, є пральна машинка – бо ми тут увесь час. Чоловік шле квіти на роботу, бо скучає.

Чи були ви на передовій?

Наші підрозділи були, моя задача у цей період була забезпечити етапи евакуації, контроль за людьми – тобто де-хто поранений, захворів, як вони переміщуються по Україні. Ми мали забезпечити їх необхідними медикаментами на етапі евакуації для надання першої необхідної допомоги, щоб люди були укомплектовані індивідуальними медичними аптечками для надання само- або взаємодопомоги. Сюди до нас привозять поранених – це найчастіше осколкові поранення судин, кісток та акубаротравми, бо це дуже гучно, і страждають лор-органи. Працює артилерія. Є й переломи внаслідок падіння. Буває, серце страждає. Був один евакуйований із зони бойових дій до Дніпра, де йому поставили штучний водій ритму. Зараз вдома, почувається краще, і ми щасливі, що він лишився живий, що ми зробили все вчасно, вчасно транспортували його, і таких хлопців вишукуємо по всій Україні, щоб перенаправити ближче додому, бо дома, як кажуть, і стіни лікують, тому намагались забрати сюди всіх своїх військовослужбовців.

Чи доводиться спілкуватись із родичами хворих військових?

Так, і дзвонять, і приходять. Буває, із проханням – вважають, що їх рідний не може перебувати там. Не зважають на те, що їх родич ухвалив рішення самостійно, своє доросле рішення. Але звісно, якщо людина потребує обстеження чи лікування, ми не тримаємо його. Тоді ми транспортуємо його по етапам евакуації до найближчого шпиталю.

Є лікарі хірурги, сімейні, а військовий лікар?

Він має робити все. І ще й мама і тато – погладити, пожаліти, послухати. Психологія – це дуже важливо. У кожного своє світосприйняття. Хтось собі може так сприйняти – є армія, є бойові дії, а хтось буде плакати, і це може бути чоловік, чи жінка.

Чи кожен лікар може працювати в таких умовах?

Ті, які є в мене – я у них впевнена. До нас перевели одну лікарку, то вона навіть до нас не заїжджала, поїхала зразу в сектор. Жила в тій машині. Забирала всіх – своїх, чужих повну машину напихала поранених, по тих шпиталях, і не від’їжджала звідти, поки не госпіталізує їх. Вивезла багато людей. Другий раз телефонуєш, пізно, вже мала б повернутись, а вона кілометрів за сто від місця дислокації, каже: доїду. І їде, вночі, фари не горять, навпомацки їде…

Як вони мотивуються?

Їх не треба мотивувати. Вони самі прийшли на службу. Бо це їх держава, вони захищають її і себе.

Як у вас з'явився шеврон "Українські бойові відьми?

Ми з дівчатами завжди їздимо, і нам розробили такі наліпки. Такі наліпки є у волонтерів – вони спитали дозволу. Нам приємно, нас вже знають на блок-постах, впізнають.

Якщо військових направляють у якусь точку, то з ними їде лікар?

Так. В залежності від того, який підрозділ виходить. Медичне забезпечення має бути. Якщо виходить великий підрозділ, з ними йде швидка. Будь-який військовий має бути забезпечений медичною допомогою.Не всі лікарі повертаються, не всі швидкі. Бо це війна.

Багато не повернулись?

Багато… для нас – це багато. Навіть один – це багато, бо вони наші.

Що відомо

Указом президента України старший лейтенант медичної служби Вікторія Устіловська нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Авторка інтерв'ю – журналістка Суспільного Кропивницький Вікторія Колосова.

Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм , Інстаграм та Ютуб

Джерело