За останні п'ять місяців з України виїхало понад 9 млн осіб – переважно жінок, дітей та людей похилого віку. Зокрема у Чехії тимчасовий захист отримали більше 357 тис. українців. Західні країни допомагають вимушеним переселенцям у межах державних програм. Посильну підтримку надають українська діаспора та культурні центри.

Але й прості українці, які вже давно живуть у країнах, що дали притулок біженцям, приходять на допомогу землякам. І це, мабуть, найцінніше. Бо одна річ – отримувати допомогу від ввічливих, доброзичливих, але чиновників. А зовсім інше – знову почути рідну мову, зустріти своїх, відчути, що ти не сам.

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.

З чого все почалося, як у вас виникла ідея створення навчальних закладів для дітей українських переселенців у Празі?

24 лютого, о п'ятій ранку, мені зателефонувала однокласниця з Києва і сказала: «Я виїжджаю». Я кажу: «Виїжджай, звісно». Потім зателефонував чоловік одногрупниці, військовий із Харкова, та попросив допомогти сім'ї. Потім приїхала свекруха із Києва, їй 81 рік. А потім понеслося: знайомі, знайомі знайомих, яких я й у вічі доти не бачила. Так через мій будинок за місяць пройшло 28 людей, багатьох з них ми самі їздили забирати на кордон зі Словаччиною та Польщею.

Серед тих, хто приїхав, було багато моїх однокурсниць. Хтось за освітою викладач, двоє працювали у школі, коли почалося повномасштабне вторгнення. Найважчі моменти були – коли вранці виходиш на кухню, а вони сидять з темними обличчями, чекають на новини. Треба було вигадати, чим їх зайняти, як їх повернути до життя. І вирішення проблеми знайшлося само собою.

Я спочатку зателефонувала директорці садочка, куди ходить мій молодший син – запитала, чи можна орендувати якісь приміщення, якщо ми організуємо групу для українських дітей. Вона сказала, що цілком можливо, і порадила звернутися до міської ради Праги-Збраслав (район, де ми живемо). Я туди й пішла.

І одразу допомогли?

Так сталося, що все збіглося. Моя ініціатива, бажання садка та школи прийняти дітей, і те, що міська рада була готова все це фінансувати. Ми дали оголошення у нашому районі (населення району – 5 тис. осіб), що створюємо українські адаптаційні групи у дитсадку та школі. І на перші збори прийшло близько 70 батьків. Як з'ясувалося, у нашому районі опинилися дві великі групи біженців з України: одна жила у гуртожитку пожежної охорони, іншій дала притулок Українська православна церква.

Садок та шкільні класи відкрилися одночасно?

Так, все йшло паралельно. Перші батьківські збори відбулися 16 березня, а вже 18-го розпочали роботу 1, 2 шкільні класи. Усього – 84 дитини. Виявилося, що у нас найбільша адаптаційна школа для українських дітей у Чехії.

А садок запрацював 21 березня, він прийняв 23 дитини, віком від трьох до шести років. З 1 квітня ми відкрили ще один клас на 22 дітей у сусідньому районі Прага-Липенці.

І вийшло так, що ми дали можливість українським дітям продовжувати навчання, а мамам – працювати, вони уклали зі школою трудові договори як вчителі адаптаційних класів.

«Скільки всього чехи принесли для дітей – це неймовірно»

Багато батьків, напевно, хотіли віддати дітей одразу до чеських класів?

Так, безумовно! Але половина батьків говорила, що все одно повернуться потім в Україну. І не всі діти хотіли навчатися у чеських класах. Плакали: «Я хочу додому».

Якісь нарікання з боку батьків були?

Звісно. Я у квітні часто розбиралася з претензіями типу: «А чому вчителі говорять російською?» От був випадок – претензія від одеських матусь. З'ясувалося, що це не вчителі російською мовою говорили, а одеські дівчатка допомагали дівчаткам з Маріуполя, які ніколи не навчалися в українській школі.

Ви якось свої школу і дитячий садок назвали?

За назвою місцевих шкіл – початкова школа ім. Владислава Ванчури Прага-Збраслав, початкова школа Прага-Липенці, садок Елішка.

Скільки класів було у школі, які предмети там викладали?

Адаптаційні класи продовжували навчання за українською програмою. Класи сформували багатовікові: 1-2 клас, 3-5 клас, 6-9 клас. Тричі на тиждень у дітей були уроки чеської мови, у середині квітня вони почали відвідувати чеські класи – кілька днів на тиждень по дві-три особи приходили у різні класи. І навантаження на наших вчителів падало, і діти краще адаптувалися.

Ви сказали, що міська влада одразу пішла назустріч у плані фінансування. Наскільки це великі суми?

Із самого початку, у березні, гроші на наш освітній проєкт йшли від району, із резервного фонду – провели позачергове засідання та вирішили допомогти. Міськрада оплачувала житло для дітей та батьків: орендувала три поверхи гуртожитку будівельної компанії. У квітні до проєкту вже долучилися «міністерські» гроші – надійшло фінансування на урядовому рівні.

А щодо сум, що виділялися… У нас понад сотня дітей, тільки на обіди виходило у місяць 3 тис. євро. Зарплати, з урахуванням податків для дев'яти вчителів (шість у школі та троє у садочку) – це ще 9 тис. євро щомісяця. До речі, хочу окремо відзначити, як нам допомагали чехи, коли ми дали оголошення про створення садка і школи! Скільки всього місцеві жителі принесли для дітей – це просто неймовірно. Все відбувалося дуже швидко, за тиждень діти були одягнені, взуті, мали портфелі, зошити, канцелярію…

Вам щось платять за те, що ви робите?

З травня мені виділили пів ставки як координатору адаптаційних класів. Вісім євро на годину, максимально – це 480 євро на місяць.

Наскільки це багато для Чехії?

Загалом вісім євро за годину – це найнижча ставка різноробочого. Для Чехії це навіть не прожитковий мінімум, мінімальна зарплата – 660 євро на місяць. Але я вдячна безмірно, я до цього і так все робила безкоштовно.

«Діти не повинні втрачати зв'язок із рідною мовою»

Ті, хто навчався у вас у школі та повернуться до вересня в Україну, не втратять рік навчання?

Ні, вони ж усе виконали за стандартною українською навчальною програмою. Спільно із представницею чеської школи ми видали дітям свідоцтва українського зразка, завірені чеською школою. Також діти отримали чеські свідоцтва.

А яке майбутнє у садка і школи? У вересні вони продовжать свою роботу?

Ні, адаптаційний період минув і цілком успішно. Всі діти пройшли стандартну процедуру запису до чеських шкіл, за місцем проживання. Є проблеми з місцями у садочку, але це вирішуватиме міськрада у серпні. Міністерство освіти затвердило програму, що дозволяє відкрити для мам, які працювали в українському проєкті, три ставки асистента вчителя у початкових класах. А мені запропонували викладати фізику чеською мовою у 6-9 класах.

Ви погодилися?

Мабуть, я недаремно таки здобула в університеті освіту педагога. Якщо життя так повернулося, чого ж кидати шкільну мрію? Хочу ще, щоб у школі запровадили українську мову як факультатив. Домовилась із двома харківськими видавництвами: «Школа» i «Ранок», що вони нададуть художню літературу українською мовою. Тепер головне, щоби бібліотеки їх викупили. Адже діти не повинні втрачати зв'язок з рідною мовою.