Прикордонник Павло Жариков був одним з перших, хто зустрів ворога 24 лютого. Кінолог приймав оборону України в Щасті, що на Луганщині. Тепер він служить на Львівщині. Про обстріли, втрати та протистояння наступу росіян Павло Жариков розповів Суспільному.
Павло Жариков проходив службу в Щасті на Луганщині. Саме там була лінія розмежування з окупованою територією. Прикордонник пригадує, ще за кілька днів до повномасштабного вторгнення російські війська почали обстрілювати місто.
"17 лютого був перший обстріл КПВВ – контрольного пункту в'їзду-виїзду Щастя, коли проходив гуманітарний конвой. Вже почалися перші обстріли. І з 18 числа ми почали жити на відділку. З 20 лютого почалися масові обстріли самого міста", — каже Павло Жариков.
24 лютого, пригадує, почалися масові обстріли і наступ російських військ. Тоді Павло був серед тих, хто першими чинили спротив ворогу.
"З 23 на 24 в ніч десь з пів п’ятої ранку почалися масові обстріли самого міста. Я службу на Сході проходив з 2018 року, тому я трішки вже був звиклий до обстрілів, але таких масштабних, як були тоді, я не заставав. Там за три-чотири години вони зробили те саме, що за всю війну з такими містами як Чернігів, Харків. Дуже сильні були масовані обстріли. Багато було техніки і багато піхоти", — каже прикордонник.
Через кілька годин розпочались вуличні бої.
"Десь о пів на восьму почалися вуличні бої: і на території відділку, і на території прикордонної комендатури швидкого реагування, власне, де я знаходився. Тоді нам дали команду приймати оборону і давати відсіч російським військам", — каже Павло Жариков.
Тоді довелося відступити на другу лінію оборони і зайняти позиції в інших містах, щоб вже звідти протистояти нападникам.
У Щасті, яке зараз окуповане, залишилася бойова подруга Павла — вівчарка Делі, яку кінолог не зміг евакуювати з міста через масовані обстріли.
"Коли це все почалось, то можливості забрати не було, тому що людей не було можливості там забрати, вибирався хто як міг. І собаку просто випустили з вольєру і я вже потім, коли ми відійшли на другу лінію, я зв’язався з сусідкою і вона звернулась до знайомих. Вони знайшли собаку і забрали до себе", — каже кінолог.
Павло розповідає, Делі була з ним впродовж шести років з двомісячного віку.
"Як дитина, мабуть, так. Нікуди відлучитись без собаки було неможливо. Постійно з собою возив і брав, і їздив, і на відпочинок,і у відрядження – завжди був з собакою", — каже чоловік.
Прикордонник вірить, що скоро вдасться повернути і Делі, і Щастя.
"Мрію якомога швидше забрати свою собаку, щоб закінчилась війна і потрапити додому", — каже Павло Жариков.
Зараз Павло служить на Львівщині. Поки його бойова подруга в окупації, кінологу призначили іншу вівчарку – звати її Вума.
"Собака прийняла, я думаю, що все буде добре", — додає чоловік.
Читайте також : Бої за Маріуполь та евакуація з-під обстрілів. Історія прикордонника та його собаки Джерело
