За час повномасштабної війни у Бучанській міській територіальній громаді загинуло 457 мирних жителів. Точно встановлено, 419 з них – були вбиті, 366 – чоловіки, 86 – жінки, стать п’ятьох встановити неможливо і ще є мішок з рештками невстановлених осіб. Про це повідомила заступниця бучанського міського голови Михайлина Скорик-Шкарівська. За словами чиновниці, більшість із 419 вбитих були поховані у закритих трунах.
Керівництво Бучанської громади скликало пресконференцію з причин зростання кількості запитань щодо списків загиблих. Велика кількість тіл досі не ідентифікована. Відповідно, їх не можна гідно поховати.
«Частина незабраних тіл, які зберігаються у морзі, ідентифікована, частина – ні… Ми не знаємо, чому вони (ідентифіковані) не забрані. Є випадки, коли ідентифіковані носять ім’я живої людини, – говорить про одну із проблем Скорик-Шкарівська. – Загалом всі справи убитих росіянами розслідують правоохоронці. Але ми звели власну статистику».
На всій території Бучанської громади, а це 14 населених пунктів, відбувалися активні бойові дії. Громада перебувала в окупації 33 дні. З самого початку повномасштабного вторгнення і боїв на Київщині у громаді перебував керівник ритуальної служби Бучі Сергій Капличний. Він ховав місцевих мешканців навіть під час окупації.
Якщо до повномасштабної війни його робота полягала в оформленні дозвільних документів на поховання, то під час і після окупації він із волонтерами збирав загиблих на вулицях Бучі.
В інтерв’ю «Главкому» Капличний розповів, як змінилася робота ритуальної служби з початку повномасштабної війни та чому тривалий час не ідентифіковані загиблі.
У перші місяці повномасштабної війни, після розстрілів у Бучі люди масово до вас зверталися, аби поховати рідних. Їх знаходили, ідентифікували і ховали. З часом звернень ставало менше, але ось зараз натомість почастішали запитання щодо списків загиблих і причин, чому не вдається встановити окремих осіб. Прокоментуйте ситуацію.
Наразі близько 100 не ідентифікованих тіл залишаються у моргах. Є спеціальний Telegram-канал, де публікують фотографії цих тіл. Ми чекали від прокурора дозволу на їх поховання, бо у даному випадку це має відбуватися саме з його дозволу.
Багато не ідентифікованих тому, що їхні родичі можуть бути досі за кордоном.
Є випадки, коли людина декілька разів здає тести ДНК, але все одно не може знайти когось із рідних. У вас є розуміння, у чому проблема?
Розумієте, раніше я сидів у кабінеті і видавав людям дозволи на поховання. У цьому полягала моя робота. Ми докладаємо максимум зусиль, аби в усьому допомагати тим, хто постраждав. Ви знаєте, що пошуком людей мають займатися правоохоронні органи, але цим займаємося і ми, місцева влада, і волонтери допомагають, аби зрештою встановити тих, хто загинув.
Міська влада визнає: всі справи убитих росіянами розслідують правоохоронці, але власну статистику вона теж веде. Для цього це робиться? Є недовіра до тих, хто веде слідство?
Статистика повинна бути і у нас. Наприклад у мене як начальника ритуальної служби. Інформація за кожен місяць розфасована у мене, є папки про людей, які поховані на кладовищах Бучанської громади, а це 24 кладовища на 14 населених пунктів нашої громади.
З якими питаннями до вас звертаються зараз люди?
Ще у травні у мене телефон розривався від дзвінків. Зараз стали звертатися рідше, два-три рази на тиждень. Хтось повернувся з-за кордону поховати рідну людину. З тим і звертаються. Слава богу, Бучанська громада знайшла можливість зробити поховання у нас безкоштовним для рідних загиблих. Але це вже не стосується людей, які зараз помирають.
Якщо порівнювати кількість померлих у цьому році і у минулому, велика різниця?
Минулого року на трьох кладовищах у Бучі було поховано 360 людей. А тут прийшли окупанти і тільки за місяць понад 400 людей вбили.
Україна не займається ідентифікацією тіл російських військових. До вас зверталися їхні рідні, які шукають своїх? Чи були охочі приїхати і здати тест ДНК?
Був один такий випадок наприкінці лютого. До мене зателефонувала жінка. Не знаю, звідки знайшла мій номер телефона. Вона попросила знайти її сина, російського військового. Сказала, що за допомогу заплатить 11 тис. російських рублів. Чесно кажучи, я не розумів, про що йдеться. У мене були бурхливі емоції. Може, навіть грубо пожартував, згадав курс їхньої валюти до долара. Відповів, що ми не будемо таким займатися. З її сторони було емоційне звернення, і з мого боку була емоційна відповідь. На тому розмова і закінчилася, більше не телефонували.
Це було, коли «Байрактаром» по росіянах вдарили, багато їхніх солдатів лежали на вулиці Вокзальна.
На пресконференції прозвучала інформація, що тіла 35 бійців «Азова» з «Азовсталі» привезли до вас. Коли загинули ці люди, чи є серед них мешканці вашої громади?
Ще коли у нас не було електрики, не працювали морги, а тіл було дуже багато, до нас Збройні сили привезли три рефрижератори з тілами наших військових. Жоден з моргів не міг приймати понад 25 тіл на день. Рефрижератори працюють автономно, на дизелі, вони вже три місяці у нас перебувають.
Тіла «азовців» пробули тут кілька тижнів, судмедексперти провели свою роботу, встановлювали причину смерті. Ніхто з них не був із нашої громади. Можу лише сказати, що на кладовищах Бучанської громади за час повномасштабної війни ми поховали 18 військових.
Як змінилася ваша робота, якщо порівнювати з першими місяцями великої війни?
Тоді багато хто з волонтерів визвався допомогти. Зараз не такий наплив загиблих, нам набагато легше. Є ще тіла, яких ніхто не впізнав і якщо не знайдуться їхні рідні, ми їх ховатимемо як невстановлених осіб. За законом України «Про поховання і похоронну справу», ми маємо їх поховати на території нашої громади.
Михайло Глуховський, «Главком»
