Зібралися селяни день у день, на тому самому місці, в тій самій кількості, щоб повторити 100-річне фото. От тільки винятково про нащадків людей зі старовинного фото не йдеться, мало хто з нинішніх жителів села впізнав на ній своїх родичів, пише “Галицький кореспондент” з посиланням на” ТСН”.

На старовинну світлину в архіві своєї матері-довгожительки пан Мирослав досі уваги не звертав. Аж поки мати не влаштувала йому квест – впізнати своїх родичів.

«Діда зразу показав. Ну, бабу я довго шукав. Так і не знайшов. Баба ще до мого народження померла, а з дідом ми прожили 19 років», – каже ініціатор відтворення фотографії Мирослав Книгницький.

Пішов селом та з’ясував, що таке фото у багатьох сусідів, але переважна більшість й гадки не мають, хто на ньому і чому. 

«Ми втратили родинний цей зв’язок. Бо повернути час назад неможливо. Ми втратили з радянського часу багато того, що називається святе для родини», – переконаний Мирослав.

Світлині рівно 100 років: у липні 1922-го мешканці села повитягали зі скринь святкове вбрання – кептарі, вишиванки, хустки. Зібралися на пагорбі біля церкви та запросили модного фотографа, аби увіковічнив їх на згадку для майбутніх поколінь. 

«Це Олександр Кібер – знаний фотограф свого часу, коломиянин. Він приїхав з Відня. Користувався унікальною технікою», – каже мешканка села Галина Волощук.

Продовжити традицію прадідів запропонував односельцям пан Мирослав. Знайшов однодумців, які збільшили старовинне фото, аби людям легше було розгледіти давно забуті обличчя і відшукати рідних чи сусідів. Та розвісив світлини по селу із запрошенням тепер сфотографуватися самим. Знайомі обличчя на столітній світлині познаходили одиниці. Багато хто навіть не здогадується, як виглядали їхні пращури. Та й міграція далася взнаки: за сто років одні з села виїхали, інші, навпаки – оселилися тут.

Але день у день, на тому самому місці, що й 100 років тому, вже нинішні мешканці села збираються на фотосесію. Більшість ідуть цілими родинами.

«Щоб пам’ятка була, щоб мої внуки-правнуки подивилися на фото і згадали», – каже одна із жінок, що прийшли фотографуватися.

Коли світлини надрукують, їх не роздаватимуть, а продаватимуть навіть учасникам історичної фотосесії, а зібрані гроші передадуть на потреби української армії.