26 червня в Україні відзначають день кримськотатарського прапора. Суспільне поговорило з журналістом, та головним редактором кримськотатарської газети “Къирим” Бекіром Мамутовим, про історію прапора, а також про його місце і роль у житті кримських татар в тимчасово окупованому Криму.

За яких обставин кримськотатарський прапор був затверджений та став офіційним?

Тут варто згадати про 26 листопада 1917 року, тоді у Бахчисараї на території Ханського палацу зібрався перший Курултай кримських татар. Була здійснена спроба відновити нашу національну державність, а заразом і державні символи такі як прапор. Збереглись фотографії того дня, однак на них прапора не видно, хоча очевидці тих подій, розповідають, що до зали, де зібрались близько 70-ти делегатів Курултаю внесли велике блакитне полотнище, до слова на ньому ще не було тамги. Засідання Курултаю тривало 17 днів, і в один із останніх днів були затверджені державні символи, зокрема, блакитний прапор з тамгою. Письменник Джафер Сейдамет пригадує, що це рішення зустріли із захватом та оплесками.

У 1919 році Курултай скликали ще раз і це, мабуть, була остання така публічна подія на довгі роки вперед, де наш національний прапор був присутній. У кінці 1920-го року до Криму зі своїми стягами прийшла радянська влада, у листопаді 1921 року у Москві підписали документ про заснування Кримської автономної радянської соціалістичної республіки, почали формувати нові місцеві органи влади і новим символом, зрозуміло, був червоний прапор, на якому, щоправда, написи були в тому числі і кримськотатарською мовою.

Подальша доля нашого прапора була трагічною. Радянська влада розцінила його як прояв чогось буржуазного, національного та хансько-феодального. На наступні 73 роки для нашого блакитного прапора настали темні часи, говорити не те що про прапор, а про національну гідність не доводилось. Це було повне табу, який ще прапор, Курултай, чи прояв будь-яких інших національних інституцій!?

А якщо пригадати депортацію кримських татар, то ішлося про порятунок власних життів, а не цінностей, якими був безперечно і прапор. Люди забирали з собою щось базове і необхідне.

Читайте та дивіться: "Самоповернення в Крим". Історія кримських татар після депортації

Як відображена його доля у боротьбі кримських татар за повернення на батьківщину з місць депортації?

Я на жаль не був учасником “московських подій”, коли влітку 1987 року кримські татари влаштували на Красній площі масову демонстрацію з вимогою дати їм можливість вільно повертатись на батьківщину. Але варто сказати, що і тоді на першому плані були не символи такі, як прапор, а лозунги та вимоги, і доволі жорсткі, наприклад: “Батьківщина, або смерть ”. Збереглось доволі багато фотографій того часу, але прапор там здебільшого не присутній, та й безпосередні учасники про нього не згадують. Розмови про прапор відновились під час підготовки другого Курултаю кримських татар у 1991 році.

Скликання другого Курултаю у червні 1991 року можна вважати другим днем народження для кримськотатарського прапора, чи не так?

Спочатку були збори оргкомітету, де обговорювали порядок денний Курултаю, список рішень, які потрібно було ухвалити. Серед цих питань стояло і питання про повернення та затвердження нашого національного прапора - синього полотнища з тамгою. Курултай засідав п'ять днів, в останній день, 30 червня, прапор був затверджений. Коли прозвучало це рішення, то звичайно, його зустріли із захватом, як і у 1917-му році.

У цьому контексті я хотів би зазначити, що до радянських символів у людей того часу було, м'яко кажучи, холодне та відсторонене ставлення, особливо серед кримських татар, тому коли у 1991 році вдалось відродити історично твій прапор, який шанували твої предки. Розумієте, коли в тебе нехай і немає власної держави, але вже є відновлений національний прапор — це дуже надихає та живить людей. Так, було дуже важко, криза 90-х вдарила по кримським татарам з подвійною силою, бо ми саме повертались додому, але ми знали, що за майбутнє потрібно боротись і одним із символів цієї боротьби буде наш прапор.

Я помітив, що прапор дуже розповсюджений серед кримських татар, не лише у дні свят чи пам'яті, а й просто у буденному житті. Його часто можна зустріти на подвір'ях, або в автомобілях. Ви пригадуєте часи, коли він став повсюдним у Криму?

Це правильне відчуття. Думаю, практично кожному моєму співвітчизнику доводилось переживати відчуття гордості, яке ніби вселяв нам цей блакитний стяг. Я пам’ятаю події і 92-го року, коли ми влаштовували численні мітинги біля адміністративних будівель з вимогою прописати нас у Криму та виділити землю, тоді прапор супроводжував нас усюди. На одному з таких мітингів ми зібрались біля вокзалу у Сімферополі, хтось із учасників мітингу вирішив повісити прапор на найвищій щоглі. Ми навіть не встигли помітити, поки говорили, як це трапилось… В якийсь момент всі подивились угору, а щогла була “озброєна” нашим прапором, і ця “озброєність” передалась кожному присутньому.

У 90-тих всі мітинги в Криму на 18 травня у пам'ять про загиблих під час депортації 1944 року рясніли нашими блакитними прапорами. А в 99-му році, за різними підрахунками, у Сімферополі на 18 травня зібралось від 40 до 55 тис. людей, всі прилеглі від центральної площі вулиці були переповнені народом. І це було просто блакитне море з прапорів.

У 2019 році також була приголомшлива акція у якій брала участь уся наша діаспора. Акція була присвячена дню прапора, вона почалася завчасно за кілька місяців. У нас був величезний прапор, десь 6 на 10 метрів, він подорожував багатьма європейськими і не тільки столицями, де на ньому залишали автографи відомі громадські діячі. Я, до речі, мав радість доторкнутися до цього прапора. Після цієї подорожі на ньому майже не було вільного місця, все було в підписах, лише уявіть, величезний прапор і весь у розписах. За кілька місяців він об'їхав практично весь світ і вже до Дня прапора опинився у Києві, на Майдані, де його розгорнули.

Будь-який політичний захід, не лише 18 травня, а будь-яка політична акція, супроводжувалась тим, що люди приходили з прапорами, і зрозуміло, що для кожного у цьому прапорі концентрувалась своє уявлення про нього, як про символ, але я думаю, що те, що об’єднувало всіх — саме відчуття до цього прапору, це те, що він увібрав в себе і славне, і трагічне минуле, і ось таке, я б сказав, в політичному сенсі, бойове сьогодення, яке було пов’язане, із вимогами направленими на відновлення політичних прав нашого народу.

Як історія прапора відображена у літературі, наприклад, в поезії? Адже це теж приклад ставлення до власних символів.

Після 2010-го року, коли було започатковано офіційне свято “Вшанування національного прапора”, кожного року до нашої газети, хтось із читачів надсилає свої вірші на цю тему. Наші професійні поети та літератори з відомими іменами роблять це дуже щиро, бо вони пишуть це не як за радянських часів, не за гонорари. Колись наші поети та письменники жартували над символами радянських часів та над тим, що на одному вірші про вихваляння радянської влади можна створити цілу збірку, до якої ще додасться вагон якихось творів.

Сьогодні ж це все абсолютно щиро, це такий душевний порив, коли намагаєшся висловити при цьому не лише свої почуття, але й почуття свого оточення. Це ніжне ставлення до своїх національних символів не лише, як до чогось соціального, потужного, а й до того, що об'єднує.

Ось, наприклад вірш нашої читачки Осія Аблякімової, з останнього номеру газети. Він кримськотатарською мовою, але я дозволю собі зробити буквальний, прозаїчний переклад:

Я вклоняюся своєму національному прапору,

Він у моїх руках, блакитний з тамгою,

Я цілую його і моє серце тремтить,

Нехай вічно він розвивається над Кримом.

Щороку кримські татари 26 червня піднімаються з прапорами на гору Чатир-Даг. Чим особлива для вас ця гора та як сформувалась така традиція?

Крим має кілька символів: Аю-Даг, Ай-Петрі, Ак-Кая, Карадаг біля Судака. У цьому ряді символічних місць значним символом є Чатир-Даг, тому що його видно з багатьох точок Криму. Це місця певною мірою є уособленням кримських татар, їх історії. Тому сходження туди вимагає великих зусиль. Ця акція буває зазвичай і напередодні 18 травня, як присвята жертвам геноциду депортації. Окремо, такі ж сходження відбуваються у день прапора.

Цьогоріч сходження на Чатир-Даг не планувалось. Хоча припускаю, традиційно, частина наших молодих людей все ж піде на Чатир-Даг, де буде ставити прапор. Гадаю, мало в кого присутні такі почуття до свого національного прапора, як у кримських татар, коли ти бачиш як він розвивається над батьківщиною, яка, на жаль, тобі ще не належить.

Дивіться також: «З ним ми отримали право жити в Євпаторії» — історія одного кримськотатарського прапора

Джерело