Увечері 24 лютого цього року 39-річний киянин Володимир Карась похапцем зібрав речі та поїхав до військкомату. Наступний тиждень він у складі ЗСУ розвозив розвідгрупу в гарячі точки тоді ще окупованої Київщини.

Завдяки його роботі українським бійцям вдавалося просуватися вглиб до путінських виродків і поступово визволяти населені пункти.

Втім на восьмий день активних бойових дій серце Володимира назавжди зупинилося…

***

Історія Володимира Карася з Києва, який загинув за Україну

«Вечірній Київ» розпочинає серію пам’ятних публікацій «Пантеон Героїв», присвячених загиблим захисникам з Києва. Цей матеріал про Володимира Карася, якому судилося загинути одним з перших, 3 березня.

Стаття написана на основі інтервʼю журналістки «Вечірнього Києва» з коханою захисника Оленою Олещенко.

Історія Володимира Карася з Києва, який загинув за Україну

Володимир Карась народився у Києві 28 червня 1982 року. Він зростав спокійною, відповідальною та мʼякою дитиною. Зі слів батьків, з маленьким Володею можна було домовитися як з дорослим.


Історія Володимира Карася з Києва, який загинув за Україну

Володимиру – пʼять

Хлопець ходив у школу №284, що у Дарницькому районі. Там же відвідував і гурток по моделюванню.

«Він палко захоплювався конструюванням. Збирав різні моделі машин та потяги. Їх, до речі, продовжував любити й в дорослому житті. Після роботи ніяк не міг заснути, вмикав стріми з кабіни машиніста…», – розповідає 27-річна дівчина Володимира – Олена.


Історія Володимира Карася з Києва, який загинув за Україну

Володимир з молодшим братом Євгеном

З молодшим на пʼять років братом Євгеном у Володимира були дружні стосунки. Він часто забирав брата з садочка, а потім вдома, через всю квартиру, будував йому залізницю з потягом.

Після 7 класу Володимир Карась вступив до Дарницького ліцею, а після закінчення – у КПІ, на факультет інженерії.

У дорослому житті брати активно долучалися до революційних рухів. І розпочав цей непростий шлях Карась молодший.

У 2009 році Євген очолив радикальну організацію С14, яка декларувала прихильність до українського націоналізму та направляла вектор громадян на передові технологічні знання й самоосвіту.

Учасники активно боролися проти проросійських сепаратистських структур та їхніх членів. Нерідко робили це гучно – збирали масові акції біля структурних адміністрацій, обливали «сепарів» зеленкою тощо.

Володимир Карась не був активним учасником радикального руху, але підтримував національну ініціативу та час від часу долучався до акцій. Але все змінили події травня 2013 року.

«Тоді на Володимира напали, переплутавши його із братом. Троє чоловіків чекали на нього в під’їзді. Коли він зайшов, нападники почали бити Вову зі словами: «Не ходи більше на акції», – каже дівчина.

Того дня Володимиру зламали верхню та нижню щелепи, проломили череп та вибили кілька зубів. Пізніше лікарі констатують йому забій кори головного мозку.

Зі слів Олени, після побиття у Володимира кардинально змінилася позиція. Він почав спілкуватися українською, не пропускав жодної акції та активно відстоював свою позицію.

Історія Володимира Карася з Києва, який загинув за Україну

«Йому боліло, що попри незалежність, Україні продовжували диктувати умови з кремля. Ставили проросійських представників, аби ті гальмували процес переходу від „радянщини“ до європейського рівня життя», – говорить Олена.

Пізніше Володимир з братом долучилися до Євромайдану. Сам він не був активним учасником, так як тільки переніс реабілітацію. Але попри це все одно допомагав. Привозив молоко, лимони – все, що було потрібно. Одного разу Володимиру з другом навіть довелось тікати машиною через невеликі вулички від «чоловічків» з автоматами.

Після Революції Гідності Володимир добровольцем поїхав на схід. Там близько року він на своєму авто розвозив листи та посилки для бійців.

«Він був польовим поштарем. Забирав посилки на кінцевому відділені Нової Пошти та рушав на лінію фронту до отримувачів», – пояснює дівчина.

Історія Володимира Карася з Києва, який загинув за Україну

Часто йому попадало більше, ніж атовцям на передовій.

«Він їздив усюди, тому де-не-де в його машину також влучали. На бусику навіть залишилися вм’ятини із зони АТО.

Але, на щастя, обходилося лише машиною, сам він не травмувався», – додає вона.

З 2017 року Володимир та Олена були знайомі заочно – товаришували по чату. А у 2019 вони вперше зустрілися на виїзній акції.

«Це була акція, присвячена пʼятирічному Кирилу Тлявову, якого вбили поліцейські у Переяславі-Хмельницькому. Біля відділення поліції ми вимагали розслідувати це вбивство», – згадує сьогодні кохана Героя.

Після виїзної акції Володимир ще більше зацікавився Оленою. Дівчина подобалася йому й раніше, під час переписки. Коли ж вони зустрілися у реальному житті, його почуття лише посилились…

Через тиждень чоловік наважився зізнатися Олені у симпатії. Однак для дівчини це було занадто швидко.

«Ми продовжували спілкуватися. Памʼятаю наша спільна знайома на деякий час поїхала за кордон і запропонувала мені пожити в її квартирі. Заодно й пригледіти за її собакою. У квартирі не працював холодильник. А Вова якраз тоді працював у логістиці, тож принагідно запитував чи завезти мені свіжих продуктів», – ділиться спогадами кохана Володимира.

А потім Олена простудилася і не мала можливості гуляти з собакою, за якою приглядала. Володимир і тоді не залишив її та допомагав вигулювати тварину.

«Якось в мене піднялася температура і Вова вперше за все своє життя наважився зробити укол людині, а не манекену», – додає Олена.

Після такої турботи та цілодобової підтримки дівчини зрозуміла: не хоче, щоб Володимир їхав.

Відтак, на другий місяць знайомства в реальному житті, молоді люди почали зустрічатися. Їхні стосунки не були романтичними, але вони були міцними.

«За ним я була як за стіною…», – каже Олена.

Історія Володимира Карася з Києва, який загинув за Україну

За освітою дівчина художниця. Нашому виданню зізнається: до знайомства з Володимиром була далека від подібних громадських організацій. Але разом із коханим все частіше доєднувалася до акцій вже реформованого руху С14 – «Суспільство майбутнього» та «Основи майбутнього». А згодом Володимир подарував коханій шеврон їхнього руху, і Олена стала учасницею праворадикального громадського об’єднання.

Окрім акцій пара з учасниками руху часто навідувалася до малечі у дитячій будинок. Зокрема на свято Миколая вони привозили діткам подарунки та різні смаколики.

Повномасштабна війна застала Володимира на роботі, де він працював у режимі добу через дві.

«Я прокинулася від вибухів і одразу написала Вові. Він міцно спав на нічній зміні на роботі та нічого не чув. Його потім розбудила прибиральниця з криками про війну», – каже Олена.

Зранку він швидко приїхав додому. Його перші слова: «Транспорт безплатний. Війна».

Більшість квартир в їхньому будинку вже пустували. Проте пара покидати місто не збиралася.

«Ми знали, про можливий наступ росіян. За кілька годин до війни Євген виклав на своєму ютуб-каналі ролик про те, що українська розвідка повідомила про плани ворога вдертися на наші території близько о 4 ранку.

Ролик миттєво набрав півмільйона переглядів… Проте, ми не знали, як розгортатиметься ця війна: як сильно бомбитимуть та скільки триватиме. Тому ми вирішили залишитися вдома, у Києві, та були більш-менш спокійними. А от мама Вови ще до 24 лютого активно моніторила новини та закликала готуватися. Мабуть, тоді її материнське серце щось відчувало…», – пригадує кохана захисника

Джерело


Схожі статті