Відділення Emergency за кілька годин перетворилося на пункт прийому пацієнтів, хоча такого раніше тут не існувало, його вигадали медики з нуля, йдеться в ТСН.

Анестезіолог Андрій став координатором на поверсі. Підготовлені ліжка, заправлені крапельниці і шприці, і лікарі, що готові надавати допомогу - це був складений перед війною план. «Ми почали готувати лікарню, аби вона могла дати захист людям. Ми спеціально перенасичували це місце лікарями, аби ми могли все це «перетравити», - згадує медик.

Керівники «Охматдиту» тоді вирішили - готові приймати усіх - не лише дітей, але й дорослих, не самих лише планових пацієнтів, але й поранених. І всіх людей, яким потрібна медична допомога.

Маленькі українці в перші дні війни зі своїми лікарями опинились у центрі обстрілів: як виживала "фортеця-"Охматдит"

ПЕРШІ ПАЦІЄНТИ

За життя першого пацієнта  - осиротілого хлопчика, якого навіть не знали на ім’я - тут боролися кілька днів

«Постраждалий № 1 - батьки хлопчика загинули і його сестра теж загинула. Семирічний хлопчик з великою крововтратою», - зазначали лікарі.

Він став єдиною дитиною, якого лікарі не змогли врятувати. «Навколо «Охматдиту» перший тиждень –півтора, це був театр бойових дій, стрільба майже по всьому периметру лікарні», - пригадує лікар.

Перестрілку видно з вікон, видно як когось затримують і кладуть обличчям в асфальт, але немовля з палати, де ми спостерігався обстріл, не підлягало евакуації.

Лікар Павло Плавський тоді перебігав між корпусами, поспішаючи до пораненої дівчинки - підлітка. В неї було вогнепальне поранення ноги та відстрілений палець.

«Мама там, а брат помер -  Максим, 6 років. Тіло хлопчика, якого розстріляли сьогодні вночі. Зараз лікарі і медсестри чекають, що мають підвезти ще поранених», - звучить на вже архівних кадрах.

Весь цей час частина лікарів вимушена була ходити навколо лікарні з ліхтариками, постійно повідомляли про диверсантів, які намагаються проникнути до дитячого медзакладу. Медичний директор Сергій Чернишук тепер лише сміється і щоб вони - лікарі тоді зробили з диверсантами з ліхтариками в руках?

«Я не був ентузіастом тримання власної зброї, я принципово змінив свою думку і змінив свій статус, в цьому контексті . Тепер вільні люди мають зброю. Знову ходити з ліхтариком я не хочу», - каже медик.

ДІТИ У ПІДВАЛІ

Сигнали тривоги повторювались по кілька разів на день. Лікарі на руках зносили дітей, в такі моменти навіть на підлозі не залишалося вільного місця. Чи не вперше в житті діти уважно слідкували за новинами. Медсестри навіть тут робили уколи та ставили крапельниці.

«В нас було майже 500 пацієнтів, ми досить швидко вирішили питання по виписці, тих, хто міг бути безпечно виписаний, хто міг безпечно евакуюватись», - пригадують лікарі.

Дітям і без війни було нелегко, але вони рівнялися на своїх медиків. Доводилось ночувати в коридорах.

Сершгій Чернишук тоді залишався на роботі, в той час як його родина була під обстрілами.

«Ми 24 лютого стали перед вибором - бути разом із сім’ями, чи на роботі, з часом комусь вдалося цей фактор об’єднати, ми допомагали співробітникам розташувати сім’ї тут», - розповідають лікарі.

Сюди навіть в жорстку комендантську годину знаходилися волонтери, які не лишали шансів бути голодним.

ПЕРШІ ОПЕРАЦІЇ

Це був той день, коли лікарі вирішили - короткі планові операції не можна відкладати надовго. 

«Маленька дитинка з крововиливом в мозкову систему. Якщо почнеться повітряна тривога – ми закінчимо операцію, команда залишиться», - кажуть на архівних кадрах медики.

Ця операція тривала близько години, аби малюк якнайшвидше потрапив до мами, хірург відвіз його сам, на своїй машині.

ЕВАКУАЦІЯ ПАЦІЄНТІВ

На п’ятий день війни перших пацієнтів відправляли в евакуацію, їх не могли прооперувати тут. А запланована трансплантація кісткового мозку не могла відкладатися.

Кожний автобус з дітьми проводжали і плакали.

«Коли треба було віддавати цих діточок, хоч і зрозуміло куди, ми телефонували і готували маршрут для кожної дитини, але все одно це була така невідомість - як вони доїдуть, що станеться з цими дітьми.

Лікарі розуміють, по всій країні поранили так багато дітей, зруйнували так багато лікарень, але тут чекають, бо тепер знають, здатні на багато

«Зараз війна зробила нас не командою, а сім’єю, де кожен знає, хто й чого вартий. Вона стала знову схожа на дитячу лікарню, щоб зараз під час інтерв’ю тут бігали діти, проносились як метеори», - твердять медики.

Читайте також:

"Азовці" стали родиною для жінки, яка на "Азовсталі" втратила чоловіка і маму

На будь-який рух в Нью-Йорку окупанти відкривають вогонь, накривають і черги за гуманітаркою

Наймасованіший обстріл України за 4 місяці: розвідка попереджає про зростання загрози

Джерело