14 травня у Турині український гурт Kalush Orchestra переміг у пісенному конкурсі "Євробачення-2022". Перемога була прогнозованою. Напередодні фіналу букмекери оцінювали її імовірність у 60% – надзвичайно великий показник. Попри те, що після голосування журі Україна йшла четвертою й довелося понервувати, переважна більшість глядачів віддали по 12 балів нашій країні.

Головна інтрига – де ж буде проводитися Євробачення-2023? Коли закінчиться війна – ніхто не знає. А за умовами конкурсу, країна-господар має забезпечити безпеку артистам і відвідувачам.

Із перемогою Kalush Orchestra привітав і президент України Володимир Зеленський. Це вже третя статуетка конкурсу в українців. Але чи дійсно ця перемога така важлива для української музичної індустрії? А для України загалом?

На прохання Суспільне Культура головний редактор медіа про нову українську культуру LiRoom Олексій Бондаренко стежив за нацвідбором, прослухав усіх учасників "великого" Євробачення, подивився фінал та розповідає про те, чи справді це перемога "з жалості", і які висновки можна зробити.

Цього року питання про те, чи є Євробачення політизованим конкурсом, можна закрити. Так, є. Ба більше, завжди було. Шанси на перемогу в України, яка своїми силами боронить Європу та світ від Росії, були б величезними незалежно від нашого номінанта. Всесвітні марафони Stand For Ukraine, мільйони українських біженців, загальнонародна підтримка в Європі й світі, людське співчуття – усі ці чинники зіграли б на руку Україні в будь-якому разі.

Але з цього всього важливо зробити правильні висновки.

1. Це не означає, що в Kalush Orchestra слабкий номер чи погана пісня

Ще до початку повномасштабної війни до Нацвідбору в Україні була прикута велика увага в світі. Тому є дві причини.

Перша – Go_A хоча й посіли лише п'яте місце, сприймаються ледь не як співпереможці разом із Maneskin. Особисто я рік потому не можу згадати жодного номера, окрім цих двох. На підтвердження цьому факту можна додати те, що Go_A другим серед українських гуртів (після ДахаБраха) цього року запросили взяти участь у Glastonbury.

Друга – Україну люблять єврофани. Кожного року згадуються виступи Вєрки Сердючки, Руслани й Джамали. Згадують не з жалості, а з відвертої цікавості.

У цьому плані номер Kalush Orchestra був перспективним від початку. Поєднання українського фолку із хіп-хопом, який залишається найтрендовішою музикою у світі, дивакуваті автентичні костюми та імпозантний фронтмен – потужна комбінація. У більшості артистів немає й половини цих рис.

2. Це не знецінює нашу перемогу

Напередодні фіналу величезні шанси України на перемогу прокоментував представник Ізраїлю Майкл Бен Давид. Він сказав: "Вони мають виграти все. Вони мають перемогти й відвоювати свою країну, не тільки Євробачення. І ніхто не розуміє, через що вони проходять зараз. Це дуже важко".

Саме тому величезну підтримку України на тлі війни не варто розглядати як шахрайство чи фору. Війна не існує у вакуумі. А культура й шоубізнес є віддзеркаленням реальності. Скільки б Євробачення не намагалося робити вигляд, що конкурс поза політикою, вони не можуть бути поза людяністю. Якщо для них права людини є найбільшою цінністю (а вони про це говорять щороку, підтримуючи ЛГБТК+ зокрема), то росіяни позбавляють українців найбазовіших прав – на життя, на власну землю й свободу. Тож чому підтримка України в цей момент має бути чимось неправильним?

3. Мистецтво не є поза політикою

Менш із тим, я вважаю, що риторика Євробачення про те, що вони за все хороше й проти всього поганого, є доволі вдалою. Бо саме вона дозволяє їм робити перекоси в бік світла й правди, коли вони необхідні.

За лічені дні до фіналу Kalush Orchestra почали закликати підняти тему Маріуполя й екстракції з "Азовсталі" зі сцени конкурсу, який дивиться майже 200 млн людей. За правилами конкурсу це заборонено, бо може бути розцінене як політичний заклик.

Але Калуш ризикнули. "Help Mariupol, Help Azovstal Right Now!" — вигукнув Олег Псюк по закінченні виступу, і цей заклик пролунав, наче грім, який розрізав тишу. На тлі цих п'яти секунд усе інше враз видалося штучним і неважливим. Хто виступав після України, я навіть не згадаю, настільки сильно згадування трагедії нашої війни повернуло до страшної реальності з веселкового світу Євробачення.

Але "Калуш" не дискваліфікували. Як повідомили представники України після конкурсу, вони попередили організаторів завчасно. Тобто реакція самого Євробачення не була імпульсивною, вони знали, що заклик відбудеться. Ба більше, ще по ходу конкурсу з'явилася заява, що організатори все розуміють, і що це радше гуманітарна заява, а не політична.

І це насправді так. Бо мова не про політичні амбіції чи "позицію сторін", мова про життя людей, а життя є найвищою цінністю. "You Have To Choose Sides", — кричать українці з першого дня війни. У цьому випадку вибір сторони – це надати майданчик для правди. Євробачення обрало бік ще 25 лютого, коли виключило Росію з конкурсу. І нехай мовчазною, але підтримкою "Калуша" підтвердило свій вибір. Можна тільки подякувати.

4. Ще рано говорити про прорив

На жаль, перемога Kalush Orchestra не матиме стратегічного впливу на українську музичну індустрію або ж політичну позицію. Це один із елементів великої боротьби українського народу (як би пафосно це не звучало) за нашу свободу і країну.

Я навіть не вважаю коректним порівнювати важливість, наприклад, промов Зеленського на головних площах, концертів на підтримку українців, телемарафонів за участі Стінга та Imagine Dragons чи перемоги на Євробаченні. Це ще один великий, красивий інфопривід, про який ще якийсь час говоритимуть, але цього замало і для того, щоб зробити тектонічні впливи в політиці (наприклад, прискорити нафтове ембарго) чи посилити позиції української музичної індустрії (у якій досі не вирішені базові проблеми з авторськими правами, офісами стрімінгових сервісів, присутністю лейблів тощо).

Але це не означає, що це неважливо (пункт 2). Це так само важливо, як й інші зусилля культурного, інформаційного, медійного фронту. І все ще менш важливо за перемоги ЗСУ та відбивання наших територій.

Найкрутіше, що зробили Kalush Orchestra в цій кампанії, – вони посунули акцент із себе на Україну. Усі їхні активності присвячені висвітленню війни, розповідям про те, що в нас відбувається. Особливо потужним став реліз кліпу, який гурт зняв у Бучі, Ірпені й Гостомелі відразу після деокупації. Кліп вийшов на наступний день після перемоги, – чудово спрацьовано.

Цим Kalush Orchestra бетонують себе в українську культуру. І що ще важливіше — фіксують розрив між українською та російською музикою. Джамала, Go_A, Kalush Orchestra – це цілісна історія репрезентації української культури з маловідомих для Європи аспектів: історія кримськотатарського народу, український електро-фолк, а тепер гуцульский хіп-хоп.

Зараз мені вже важко уявити, щоби пересічний глядач сплутав між собою українського та російського артистів. Не кажучи вже про українців, які виступали за Росію, як Настя Приходько.

Тепер завдання української музики, культурної дипломатії та й самих Kalush Orchestra — довести, що їхня перемога – не випадковість, а цілком логічна подія, що випливає з багатства української культури й шоубізнесу. Бо насправді так і є.

Але втримати вершину важче, ніж її взяти. І це задача не тільки для команди Івана Клименка ( продюсер гурту Kalush Orchestra – ред.), а для всієї української музичної індустрії, яка досі ніяк не може об'єднатися навколо спільних цінностей.

Читайте також Kalush Orchestra вже перемогли зі своєю піснею на Євробаченні – Юрій Береза Як росіяни 30 років формували залежність українського музичного ринку від Москви Правда має перемогти й на війні, й на Євробаченні – прогноз Філа Пухарєва Музика поза політикою? Розкажіть про це мертвим у Бучі Як Україну підтримує світова культурна спільнота й чому це важливо

Джерело