Психологиня Катерина Гольцберг: Через смартфони діти нині у фізичній небезпеці 

«Інтернет став авторитетом. Діти йому беззастережно вірять»

Не потрібно бути експертом, щоб помітити різницю між сучасними дітьми і тими, які зростали 20 років тому. А от у чому полягають ці відмінності і яка причина їхньої появи, може фахово пояснити може практикуючий психолог.

Катерина Гольцберг в інтерв’ю «Главкому» розповіла, чому мозок сучасних дітей працює дещо інакше, ніж раніше, чи винні у цьому батьки, а також, з якої причини у нинішніх дітей батьки і вчителі – не авторитети.

Чим відрізняються сучасні діти віком 3–10 років від одноліток, що зростали 20 років тому?

Зараз вже є мем, що діти народжуються зі смартфоном у руках. І це кардинально змінює їхнє світосприйняття. Я працюю у клініці й часто бачу, як батьки, аби заспокоїти малюка, дають йому смартфон: спочатку вмикають мультики, потім дитина освоює якісь простенькі ігри.

Є таке поняття, як проприоцепція. Простими словами: це означає орієнтацію у просторі і рухи тіла у цьому просторі. Це розуміння дитини, до яких предметів вона зможе дотягнутися ручкою, чи зможе перестрибнути калюжу… Нині ж діти все це роблять у смартфоні і у них інколи через це абсолютно порушена координація.

Зверніть увагу: сучасні діти живуть за умов дуже інтенсивного інформаційного потоку. Вони здатні запам’ятовувати величезні масиви інформації і відтворювати її буквального блоками. При цьому вони абсолютно розкоординовані. На мій погляд, мозок сучасних дітей функціонує дещо інакше, ніж у дітей 20 років тому. Інформаційно мозок перенасичений, а проприоцептивно, на жаль, розвивається в уповільненому темпі.

Раніше маленькій дитині суто для виживання потрібно було вміти відповзти, поповзти, відбігти, при цьому не впасти. На мою думку, нині діти через вплив смартфонів перебувають у фізичній небезпеці – це загроза падіння, отримання різних травм.

Чи справді гаджети збуджують нервову систему дитини?

Так, це правда, вони мають таку дію.

Є ще один важливий момент. Маленька дитина розуміє – це її мама, це її голос, її запах. Ось кавун, який має свій запах та певні інші властивості, – липкий, червоний. А є ще кавун у смартфоні, і аналогічних властивостей він не має, хіба що колір той самий. Він не липкий, не солодкий. І у дитини порушується сприйняття реальних предметів, що впливає і на розуміння того, як влаштовано світ. Має бути якась предметно-маніпулятивна гра, спрямована на пізнання речей на дотик, запах, на вагу тощо. У сучасної дитини навіть до трьох років вона значно знижена. Єдиним маніпулятором залишається гаджет. Він пропонує «смартфонні» предмети. І таке порушення має абсолютно реальні прояви: наприклад, діти свайпають (пролистують екран електронних приладів через проведення по ньому пальцем – «Главком») книжки, або збільшують двома пальцями те, що вони не можуть щось розгледіти, – на віконному склі намагаються щось «збільшити». Тобто це вже ера інших тактильних звичок, які можуть заважати пізнавати світ. А світ стає дедалі більш агресивним.

Нещодавно я прочитала про ще один цікавий момент. Нині серед дітей популярні слайми (іграшка з в’язкого желеподібного матеріалу, – «Главком»). У здорового організму слайм повинен викликати гидливість. А гидливість – одне з базових почуттів, яке має бути притаманне людині, для того, щоб вона, наприклад, не з’їла якусь «какавельку», отруту. Скажімо, зіпсовану рибу чи щось інше, що може стати небезпечним для життя. Сучасні ж діти дуже люблять слайми. Так, не потрібно ці іграшки забирати, бо хоч на ньому діти відпрацьовують свою тактильність. Водночас у цьому є певне зрушення сприйняття.

Цей зсув сприйняття ми відчуваємо на новому поколінні. Вони вже зовсім по-іншому сприймають навколишній світ: і тактильно, і за запахами. До речі, дуже багато дітей не можуть їсти якісь продукти через їхній аромат. У сучасних дітей більш яскраве сприйняття запахів – бо ж у телефоні нічого не пахне. І навпаки, у частини дітей з цієї ж причини сприйняття запахів практично відсутнє. Дві крайнощі.

Психологиня Катерина Гольцберг: Через смартфони діти нині у фізичній небезпеці

У такому разі, чи справедливо буде назвати гаджети ключовим фактором, який змінив дітей?

Гаджет – ключовий фактор, який змінив світ. А світ складається і з того, що ми даємо дітям, і з того, якими ми є поруч з дітьми. Якщо мати зайнята гаджетом, то вона недоступна дитині в цей момент. Тож гаджет змінив і батьків, вплинув на їхнє вміння комунікувати зі своєю дитиною, гратися з нею, заспокоювати її теплом своєї душі, а не ось цим інструментом: дав – і дитина завмерла, заспокоїлася.

Я рекомендую всім батькам подивитися фільм «Соціальна дилема». У ньому колишні боси дуже крутих компаній – Google, Instagram – розповідають про те, як усвідомили шкоду, завдану людству цими продуктами. Водночас я б сказала, що не все так погано. Сучасні молоді батьки починають усвідомлювати шкоду від смартфонів і намагаються якось змінювати ситуацію.

Зростає популярність так званих крафтових іграшок – натуральних, з дерева, з соломи… Тобто батьки вже усвідомлюють: ось цю тактильність, яку ми у дітей забрали, необхідно повернути.

Можна говорити, що на буває популярності тенденція до повернення дітей у реальний світ?

Ми говоримо про особливу частину батьків. Але ж є ті, які, так би мовити, перебувають на первинній стадії спілкування з гаджетами і вловили кайф від того, що дитина не плаче. І їм важливіше, щоб дитина була спокійною, ніж щоб вона розвивалася.

«Батькам потрібно розібратися у власних дитячих шкільних травмах»
Поговоримо про стосунки між дітьми і батьками зараз і 20 років тому. Як вони змінилися?

Модель змінюється.

Знову-таки, діти – це наслідувачі. І вони наслідують ті моделі, які їм пропонують батьки. Якщо батьки сидять у гаджетах, дитина також сидить у гаджеті і спілкується теж через гаджет. На жаль, можна сидіти в різних кімнатах і писати одне одному повідомлення. Звісно, це змінює модель спілкування.

Усе змінюється, переходить в якийсь світ швидких комунікацій. Наша ж ментальна складова, назвімо її душею, вимагає більш тривалого спілкування. Дефіцит спілкування може призводити до депресій, до втрати сенсу життя. Раніше ми могли сісти і обговорити щось з мамою. Сучасна ж дитина вже цього не робить, бо не довіряє мамі. У них комунікація часто скорочується до запитань про те, чи дитина поїла і як у неї справи у школі. Все. Немає якогось екзистенціального підходу: коли дитина сприймає батьків особистісно, і батьки її сприймають як особистість, а не як предмет, за яким потрібно доглядати: нагодувати, одягнути.

Психологиня Катерина Гольцберг: Через смартфони діти нині у фізичній небезпеці

Батьки нівелюють вчителів в очах дітей, коли під час розмов на кухні говорять, що, мовляв, «училка – дурепа і взагалі нічого не розуміє»
Тобто забезпечити базові потреби…

Так. Спілкування батьків з дітьми опустилося до забезпечення базових потреб. До речі, батьки часто звинувачують дітей: мовляв, я ж тобі все-все даю, а ти не вчишся. Ні, не все. Тому що дитині недостатньо отримати лише те, що забезпечує її комфортне існування. Ще потрібно якісь екзистенційні питання вирішити. І часто саме брак цього, на жаль, призводить до бажання або спроб піти добровільно з життя у дітей досить юного віку.

До слова, у фільмі «Соціальна дилема» йдеться, що статистика таких вчинків серед дітей збільшилася, причому жертви помолодшали. Якщо раніше накладали на себе руки діти від 13 років, то зараз часто 10-річні викидаються з вікон.

Хто чи що є авторитетом для сучасних дітей?

Оксана Мороз, засновниця волонтерської ініціативи з інформаційної гігієни, детально розглянула це питання у книжці «Як не стати овочем». Суть у тому, що у дітей авторитетом стала інформація, яку вони отримують в інтернеті і якій вони беззастережно вірять. При тому, що в інтернеті часто стільки нісенітниць.

Інколи розвінчати міфи, які діти беруть з мережі, надзвичайно важко, вони до зубного скреготу намагаються довести батькам свою правоту. Їхні аргументи не ґрунтуються на наукових даних. Відбувається певне когнітивне спотворення: упередженість твердження, дитина шукає підтвердження своєї гіпотези, навіть якщо вона помилкова.

Психологиня Катерина Гольцберг: Через смартфони діти нині у фізичній небезпеці

Батьки, аби заспокоїти малюка, дають йому гаджет: спочатку вмикають мультики, потім дитина освоює ігри 
Нещодавно один хлопчик сперечався зі мною щодо користі червоного вина. Я йому намагалася довести, що алкоголь у будь-яких кількостях не може приносити користь. Він мені каже, мовляв, подивіться в інтернеті. І я подивилась. Знаєте, я була шокована! У мережі справді купа матеріалів про користь вина, і ніде не написано, що етиловий спирт, що міститься в алкогольних напоях, в будь-якому випадку шкідливий. Так, ми можемо його пити і заради задоволення, і один келих – це не катастрофа. Але говорити про користь я б не стала. Це очевидний абсурд, а десятирічна дитина зі мною про це сперечається!

Маю й інший приклад. Я стверджую, що трієчники чи люди без освіти в більшості своїй – невдахи. Ні, діти зі мною сперечаються і розповідають про Марка Цукерберга та Стіва Джобса, які не мають вищої освіти. Я пропоную подивитися на питання з боку статистики: запитую, скільки успішних трієчників у вашому дворі, у класі? Серед моїх однокласників-трієчників, наприклад, немає жодної успішної людини. Так, є і приклади Цукерберга та Джобса, але це ж одиниці!

Чи є учителі авторитетами для сучасних дітей? Чи хоча б для їхніх батьків

Джерело