Міняла хустку на дві склянки пшона, їла мишей та листя з дерев: такі спогади матері, яка намагалась вижити під час Голодомору 32-33 років, переповідає жителька села Несваткове Кропивницького району Галина Вовченко. Вона голодомор не застала. Та, каже, від матері і односельчан про ті події знає чимало.

У хаті, де живе понад пів століття 79-річна Галина Вовченко, мешкала родина, в якій під час голодомору померли шестеро з 12-ти дітей.

"В квітні 33-го помирає батько, всі менші діти повмирали за зиму. І він лежить на печі, пухлий здорово, і вже барабан, а не живіт – стукай, наче в діжку. І він просить жінку і остаток дітей старших – ну це їм год по 12: "Є два відра ячменю. Посійте, не з’їжте, уже проталини йдуть, бо якщо не посієте, а з’їсте, то на той рік помрете".

Чула від своєї матері, що люди з голоду втрачали розум. "На Шкільній вулиці теперішній, був хлопчик, і та дитина десь ділась. Найшли десь у хаті, чи за іконою, ніжку. Дитина мала років чотири-п'ять. Мати казала, що тоже чуже дитя знайшли – останки. То вже дітей не випускав ніхто, боялися, щоб не ловили".

Матері Галини Вовченко під час Голодомору було 24 роки. Жила вона з чоловіком, дітей тоді в них не було. Щоб вижити, міняли речі на їжу.

"За оцей платок на базарі давали два стакани пшона. Мати пожаліла платка, бо його дуже мало пшона того, і принесла його додому". Навесні, розповідає Галина, коли голод став нестерпним, чоловік сказав продавати хустку. "А вона взяла платок, прижала – жалко! Бо вона його купила у пані Красінської, робила кілька сезонів, щоб купить платок оцей. Приходить він додому, з роботи, батогом так бив, так бив…"

У 32-33 роках їли все, що знаходили, розповідала мама Галині: "Чи мишу, чи борсука, а вже акація стала, то листя їли, і цвіт".

Щороку, 27 листопада Галина запалює свічку: "За убієнних голодом. Хай їм легка земля пухом буде, що отаке пережили, страшне".