Нещодавно у видавництві "А-ба-ба-га-ла-ма-га" вийшла друком заключна частина трилогії творів Шекспіра "Король Лір". Над виданнями працювали близько тринадцяти років, перша книга "Гамлет. Принц данський" з'явилася в 2008-му.

Письмен­ник Юрій Андрухович виступив у ролі перекладача, а ілюст­рував книжку Владислав Єрко. "Їхня версія "Короля Ліра" — щаслива нагода пережити геніальний твір по-новому, гостро відчути його вічну актуальність", – прокоментував вихід книги очільник видавництва Іван Малкович.

Про роботу з текстами Шекспіра, його повсякчасну актуальність та простір перекладу Суспільне Культура поспілкувалося з Андруховичем під час фестивалю Translatorium.

Чому потрібні сучасні переклади Шекспіра та як Андрухович став перекладачем. Інтерв'ю

Перші переклади Шекспіра українською мовою належать Пантелеймонові Кулішеві та Михайлові Старицькому у 1882 році. Наступні переклади - датовані аж другою половиною XX століття. Причому значною мірою робота з текстами та їх вихід друком відбувались в діаспорі, наприклад, зібрання перекладів Юрія Клена за редакцією Євгена Маланюка 1957–1960-х років у Мюнхені та Торонто. В еміграції Шекспіра українською переклали Максим Славінський, Ігор Костецький, Святослав Гординський, Остап Тарнавський, Олег Зуєвський та багато інших.

Перекладами Шекспіра в різні роки займались Іван Франко, Юрій Федькович, Павло Грабовський, Панас Саксаганський, Дмитро Павличко, Максим Рильський, Іван Кочерга, Юрій Клен. До найвизначніших відносять "Макбет" Тодося Осьмачки, "Отелло" Майка Йогансена, "Троїл і Крессіда" Миколи Лукаша, "Буря" Миколи Бажана.

За радянських часів вийшло трьох та шеститомне зібрання творів Шекспіра українською у 1969-му та 1986-му роках. За незалежної України Шекспіра почало перевидавати харківське видавництво "Фоліо" у 2004.

На даний момент українських перекладів "Гамлета" існує десять, "Ромео та Джульєти" - п’ять, "Короля ліра" - чотири. Автор усіх найновіших - Юрій Андрухович.

Я переклав всього лише три п’єси Шекспіра. Насправді чотири, але лише три з них вийшли книжковими виданнями. Четверта — комедія"Дванадцята ніч", яка певний час була в репертуарі Черкаського театру. На сьогодні, наскільки мені відомо, її там немає, тому можна цим перекладом тимчасово знехтувати. Отже, є три трагедії: "Гамлет","Ромео і Джульєтта" і"Король лір"."Король лір" за часом найновіша.

Почнемо з "Гамлета": це була доволі особлива для мене ситуація. Я зовсім не готовий був погоджуватися на пропозицію, яка надійшла від на той час художнього керівника Київського молодого театру. Станіслав Моїсєєв страшенно хотів поставити"Гамлета" в якомусь ще, скажімо так, не"закадемізованому" перекладі, дуже свіжому та сучасному. І він такого не міг знайти.

Йому почали підказувати, що от, може б, він звернувся по цей переклад до мене. І я після певного періоду вагань, хитань ну, начебто, по-перше, якийсь такий не мій матеріал, по-друге, здається навіть мого тодішнього рівня англійською мовою було доволі недостатньо. Але врешті решт я зважився. І уже в кінцевому підсумку багато років потому [у 2008-му], ця робота вийшла друком у видавництві "А-ба-ба-га-ла-ма-га". І цей переклад десь там працює, існує, звучить.

Але я до цього ставився як до абсолютно виняткової ситуації в моєму житті. І виглядало, що більше перекладати Шекспіра я не збирався.

Але потім чомусь мені самому захотілося перекласти "Ромео і Джульєтту". Я подумав, що настільки гарне було видання "Гамлета" у видавництві Івана Малковича, і я раптом уявив собі, що може бути ще одна така красива книга, і цією другою гарною книгою стане "Ромео і Джульєтта". Так і сталось - вона вийшла у 2016-му.

З "Королем ліром" - інша історія. Тут вирішальним чинником став художник Владислав Єрко, який оформив перші дві трагедії в моїх перекладах. І який, на мій погляд, є просто великим майстром книжкового мистецтва, книжкової графіки, книжкового дизайну. "Король лір", як виявилося, його улюблена п’єса з шекспірівських. Але я спочатку відмовлявся перекладати, потім просто відкладав. Тим часом художник робив свою роботу - спочатку ескізи, потім створив повноцінні ілюстрації, потім цілі розвороти майбутньої книжки. І врешті-решт до цього особистого чинника додався ще один, можна сказати, стихійно-непередбачуваний — пандемія, локдаун, карантин. І те, що на цей момент я вже дописав свій новий роман, в мене не було жодної ідеї відносно якоїсь моєї наступної нової книги, з’явилося дуже багато часу для сидіння вдома то я взявся все-таки за переклад "Короля лір".

В історії українських перекладів Шекспіра є багато цікавих епізодів. Наприклад Михайло Старицький в перекладі "Гамлета" всюди замінив п'ятистопний ямб оригіналу на хорей. Панас Мирний робив декілька спроб перекласти"Гамлета", але зумів перекласти лише деякі частини п’єси.

Для багатьох перекладачів готовність перекладами Шекспіра є певним показником професійності та досвідченості в професії. Для театралів всіх часів постановки"Гамлета" є певним мірилом таланту. Пропозиція зіграти Гамлета для акторів - досі уособлення визнання таланту. Чому Шекспір досі не втрачає актуальність та чи є життя після"Гамлета"?

Життя після перекладання "Гамлета" є, чому нібито я своєю власною персоною можу слугувати якимось доказом.

Не знаю напевно, як це відбувається в акторів, але припускаю, що в більшості з них також надалі все складається непогано. Скажімо, наш франківський актор Олексій Гнатковський доволі багато виступає і в інших ролях, хоча Гамлет — одна з його знакових ролей, можна сказати, досягнення зоряних висот в акторстві.

Геніальність Шекспіра в тому, що він дуже бурхливо продовжує жити на театральних сценах. От ми не можемо з його епохи взагалі нікого порівняти. Ми не можемо згадати з тих же часів ну там, не знаю, Лопе де Вегу, Кальдерона…- вони інші. Щоб настільки цікавити сучасний театр, настільки бути подразником для нього, не кажучи взагалі про античну драму.

Є страшенно багато драматургів, які значно ближче до нас у часі, десь там із XIX - XX століть, які на сьогодні забуті або напівзабуті: театри не звертаються до них. До Шекспіра звертаються постійно.

Це означає, що його твори, мова, мислення, візії весь час працюють і передусім продовжують запалювати режисерів. Але режисери працюють в нашому часі, в теперішньому часі, і їх доволі часто не влаштовують уже існуючі переклади творів Шекспіра, тому що вони трошки такі, відгонять архаїкою, так? І звідси випливає мабуть постійне оновлення перекладацької скарбниці.

Я вже не вперше цитую, хоч не знаю, кого, але хтось дуже розумний сказав, що насправді в кожній розвинутій культурі кожне покоління повинно мати свої переклади Шекспіра, так? І якщо не у повому обсязі, то хоча б свого "Гамлета". Тому важливо щоб молоді українські перекладачі, наприклад Христина Михайлюк (перекладачка та директорка видавництва "П’яний корабель") зараз теж вже почала перекладати Шекспіра бо, мені здається, що вже назрів час для наступного"Гамлета" після мого.

Українська перекладознавиця Лада Коломієць висловила тезу, що ваші переклади Шекспіра деякою мірою продовжують тенденцію "виламування шекспірівського канону". Переклад Костецького протиставляв себе перекладу Гребінки. Переклад Андруховича - це "постмодерне обігравання шекспірівського коду в ХХІ столітті. В обох перекладах маємо орієнтацію на бурлескне представлення Шекспіра". Дослідниця охарактеризувала ваш переклад як "дещо пацанський" - оскільки в ньому присутня знижена лексика, вульгаризми та сленг.

Чи могли б ви окреслити свій простір перекладу: з якою літературою хотіли би попрацювати та як вибудовуєте кордони свого втручання в оригінальний текст?

Я не перекладач. Тому в мене немає такого простору. Я беруся за переклади, у виняткових ситуаціях. Наприклад коли хтось мене особисто дуже просить, і мені починає здаватись, що дійсно, якщо я цього не зроблю, то ніхто. Але я не перекладач в тому правильному розумінні як людина, яка насправді служить, створюючи своєю рідною мовою, щось адекватне і відповідне тому, що вже написано без неї, мовою оригіналу.

Я все-таки волію створювати свої власні, оригінальні тексти, тому в мене і немає якихось там перекладацьких планів.

Але можливо вже завтра хтось мені раптом покаже, якусь там, не знаю, збірку поезій чи оповідань, і мені стане настільки цікаво й потрібно засісти за цей переклад, що я знову засяду. Тобто це дуже спонтанно відбувається, і дуже епізодично.

І якщо я вже це роблю, то намагаюся залишати дуже помітний авторський акцент. А це суперечить тому, що повинен робити хороший перекладач. Хороший перекладач тому і хороший, що його в перекладі не видно. Люди не дискутують про особу перекладача, а дискутують про автора і його твір, не зауважуючи, що їм хочеться дискутувати, тому що перекладач це так вдало переклав. Натомість я, зазвичай, дуже тягну ковдру на себе, і тому мої переклади мають певне авторське тавро чи знак.

Читайте також

"Перевтілення чи віддзеркалення": українські перекладачі – про ситуацію з віршами Аманди Ґорман

Перекладач на обкладинці — ставити чи ні: інтерв'ю з українськими видавцями

Джерело