Валентина Шевченко із Миргорода понад 20 років створює вироби з глини. Матеріал для робіт копає та готує самостійно, а потім – виготовляє посуд, свічники, вази та предмети декору. Про це вона розповіла Суспільному.

Скільки загалом створила виробів, каже, не рахувала. Також роботі з глиною навчає дітей, для них влаштовує майстер-класи.

"Я працюю руками, як кожен гончар, і роблю руками орнаменти. Хочу – роблю паличкою ритування, хочу – розписую . Хочу – все закрию, хочу – залишу, але треба, щоб усе було гармонійно, красиво і в радість", – говорить керамістка Валентина Шевченко.

На виготовлення одного тареля треба близько тижня, каже керамістка.

Її с ушити треба повільно, як лялечку, пелюшками перекладаючи, перевертаючи. Це десь 5 днів, а то й тиждень, коли волога погода. Тоді випалювати. Один випал – це 5–7 годин. А тоді ще декор є поливами. Поливи – це пісок і глина перетерті до пилу і розведені водою. У процесі випалу вони розплавляються і роблять склоподібну поверхню.

Із глини керамістка створює свічники, предмети декору та вази. Найбільше серед робить, каже, посуду.

Я не люблю посуд для вистави, я люблю посуд, щоб ним користуватись. Макітри для вареничків, для плову, таріль для яблук, для винограду.

Гончарством жінка займається понад 20 років. Вироби створює у майстерні, яку облаштувала у себе вдома.

Я з дитинства хотіла займатися ліпленням із глини, і тому Миргородський керамічний технікум із великим конкурсом став для мене першою сходинкою. Коли я не працюю кілька днів, то значить я хвора. Бо це мені дає і здоров'я, і втіху, і радість.

Роботи створює для рідних, друзів та на подарунки. Її кераміка, окрім України, є також у колекціях, зокрема, у Сполучених Штатах Америки, Фінляндії, Франції та Італії.

Я не рахую кількістю чи грошима те, що я роблю, я рахую це щастям, яке я отримую від самого процесу спілкування із глиною, від самого процесу творення.

Джерело