Спонсорована «Газпромом» істерія проти сланцевого газу пізніше була «вдосконалена» до кліматичної паніки, підтримуваної Кремлем. І ЄС не встояв перед обома. У матеріалі болгарського дипломата Іліяна Василєва досліджується, як це стало можливим і як призвело до розхитування енергетичних ринків, зокрема ринку природного газу.

У першій частині матеріалу автор зупинився на знущальній іронії Путіна: президент країни, яка є найбільшим у світі експортером газу, підтримав лозунги кліматичних активістів та панічних атак проти витоків та викидів метану.

Ця тема заслуговує на більшу увагу, оскільки є не просто тривіальною частиною чергової публічної події, а головним акцентом промови російського президента на саміті у квітні 2021 року, яка зробила його її головним адвокатом: «Слід враховувати всі без винятку фактори, що викликають глобальне потепління. Наприклад, на частку метану припадає 20% антропогенних викидів. І кожна його тонна створює парниковий ефект у 25-28 разів більший, ніж тонна СО2. Якби, скажімо, в наступні 30 років вдалося скоротити емісію метану вдвічі, то, на думку експертів, глобальна температура до 2050 року знизилася б на 0,18 градуса. Що, до речі, становить до 45% різниці між поточною температурою та метою Паризької угоди».

Як один менеджер бензоколонки взяв у заручники всю Європу

А ось частина, яка демонструє його претензію на лідерство в «антиметановій» групі: «...Було б досить важливо налагодити широке й ефективне міжнародне співробітництво щодо розрахунків і моніторингу обсягів емісії всіх видів шкідливих викидів в атмосферу».

На перший погляд – прекрасні слова, якби не два «але».

По-перше, найбільші у світі витоки метану постійно реєструються в Росії. Наприклад, витік у республіці Татарстан на початку червня цього року, виявлений компанією з геомоніторингу Kayrros SAS, вважається найбільшим у світі з вересня 2019 року.

По-друге, десь, як і у випадку з благодійністю, ефективний моніторинг та контроль забруднення починається з нас самих. Однак, у випадку з Росією – і в цьому можна було неодноразово переконатися, – це не так.

Періодично перед ЗМІ «Газпром» бере участь у якійсь ритуальній сповіді та «самобичуванні», як це трапилося під час червневого інциденту. Але це стало можливим лише після того, як Kayrros виявив цей витік і повідомив про нього світові. І як завжди – «сповідь» просто підтвердила те, що раніше було виявлено супутником. Звісно, за «зізнаннями» не відбулося жодних дій.

Якщо ми подивимося на «батіг і пряник» російської держави щодо кліматичної політики, фінансові заходи та санкції за забруднення та нерегульовані викиди парникових газів, то побачимо, що у російських компаній немає особливого стимулу до жодних дій.

Компанії сплачують штрафи до центрального державного бюджету за викиди парникових газів – метану та CO2. Але їх навряд чи можна назвати особливо суворими або каральними: в рамках урядової постанови від 2016 року про негативний вплив на навколишнє середовище, штраф, який досі використовується як базовий, становить 108 рублів за тонну. Щороку цей показник коригується коефіцієнтом і, наприклад, у 2020 році він сягнув рівня 116,6 рублів за тонну. Ця остання сума еквівалентна €1,35. І для порівняння: на сьогодні у ЄС дозволи відповідно до Схеми торгівлі викидами становлять більш ніж €60 за тонну!

Тому, зовсім не дивно, що Міністерство природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища в Москві є об’єктом інших стимулів та пріоритетів. Міністерство відповідає як за природні ресурси, так і за контроль і моніторинг. Але саме у видобутку та експорті, де працює «Газпром» і де є викиди метану, формуються реальні надходження до російського бюджету.

Ще одна повчальна історія. Як уже зазначалося, Путін приєднався до світового хору проти метану, але, мабуть, більш чесно було б сказати, що він виконує в ньому центральну партію. До «трансформації» російського президента, західні екологічні активісти не робили метан центральною темою. Роль метану почала обговорюватися в рамках антифрекінгових дебатів, але лише у 2020 році ця тема посіла центральне місце, коли американський СПГ та російський природний газ почали прямо конкурувати та стали предметом взаємних звинувачень на кшталт «чий газ є бруднішим». У результаті цього французький уряд заблокував американські вантажі із СПГ у французьких портах. А міністр енергетики США знову заявив, що російський газ – найбрудніший у світі.

Минулого року, незабаром після того, як Росія приєдналася до Паризьких кліматичних угод, Російське газове товариство (асоціація, до складу якої входять «Газпром», «Роснефть», «Лукойл» та «Новатек») запропонувало уряду виключити метан зі списку парникових газів.

У такому середовищі лицемірство виглядає досить природним. Путін явно грає свою роль – обіцяє та говорить таким чином, який робить його «своїм» перед західною аудиторією та політиками. Але поза ритуальними та примусовими зізнаннями – коли доходить до діла – «Газпром» ще більш ритуально уникає будь-якої відповідальності. Як на рівні федеральних органів влади, так і нових регіональних установ. Таким чином, з одного боку Путін отримує політичні дивіденди за свої політкоректні заяви, а з іншого – російські енергетичні компанії, як і раніше, мають повну свободу дій щодо отримання прибутків.


Як один менеджер бензоколонки взяв у заручники всю Європу
ЄС різко скоротив власні розвідку та видобуток нафти та газу, а тепер молиться на Росію, щоб їх отримувати (фото з відкритих джерел)

Подвійні стандарти

Що стосується таких рис, як послідовність і справедливість, то вони не притаманні дебатам щодо державної політики, особливо якщо їх ведуть кліматичні активісти. Але тут варто вказати на певну систематичну асиметрію, оскільки вона має серйозні практичні наслідки.

У цілому західні компанії дотримуються набагато вищих і жорсткіших стандартів моніторингу навколишнього середовища та звітності, ніж російські. Але тиск здійснюється на європейські та американські нафтогазові компанії, а не російські. Багато західних нафтогазових компаній є об’єктом відкритої дискримінації з боку банківських та фінансових установ. Деякі з них є об’єктом судових розглядів та змушені платити величезні штрафи. Нідерландський суд пішов ще далі: для нього більше не мають значення ні ринкові сигнали, ні розрахунки за критерієм «затрати-користь», якими зазвичай керується приватний бізнес. Суд просто зобов’язав Shell до 2030 року скоротити викиди на 45% проти рівня 2019 року.

Російські ж компанії позбавлені подібних мук. Чому?

Однією з причин є те, що режим Путіна міцно контролює політику та суспільство і не дає багато можливостей для кліматичної паніки та екологічної опозиції – у будь-якому випадку не більше, ніж будь-якій іншій опозиції. Не є таємницею, що в Росії, з її ресурсами та великою кількістю надзвичайних екологічних ситуацій, існують справжні проблеми. Існують також й незалежні екологічні активісти, деякі з яких навіть сміливо висловлюються відкрито. Але їх не чути і вони мало чого досягають. Одним із наслідків цього є те, що Путін може безкарно і як йому заманеться викривати на міжнародних форумах всі недоліки щодо метану (або чогось іншого). І з практичної точки зору ніхто його не буде притягувати до відповідальності за розбіжності між словами та діями, а тим більше чинити на нього тиск і просити діяти відповідно до його риторики.

Інша причина: режим чітко розуміє роль енергетичних компаній для країни: вони є чимось «дуже хорошим», їхній успіх життєво важливий для економіки та зовнішньої політики, тобто для виживання режиму.

І третя причина – західні кліматичні екстремісти, як правило, схильні не помічати Росії та зосереджуватися на західних компаніях.

Руйнування міфів щодо XR

У першій частині цього матеріалу йшлося про кліматичних екстремістів, таких як Extinction Rebellion (XR), які вдаються до насилля. Вони ошукані або свідомо стають інструментами Кремля.

Підтвердження такого визначення можна знайти в чудовому

Джерело