«Немає часу на стратегію... Наша стратегія – це тактика», – щиро визнав Володимир Зеленський під час робочого візиту до США.
Таке одкровення/наївність українського президента викликає печаль – підтвердження тому, що він, на жаль, не мислить стратегічними категоріями. Нагадаймо: стратегія – це визначення цілей, це чітке усвідомлення мети, для реалізації якої треба знаходити різноманітні ресурси, вміти з’ясовувати реальний стан речей, докладати неабияких зусиль – інтелектуальних, матеріальних.
З погляду військового (Володимир Зеленський, як відомо, верховний головнокомандувач ЗСУ) стратегія – це спосіб досягнення перемоги у війні за допомогою детально розробленого плану й систематичного застосування різноманітних заходів й засобів протидії з урахуванням постійної зміни ситуації на оперативному просторі. На жаль, український президент демонструє цілковиту відсутність стратегії у війні з Московією...
Чи продемонстрував Володимир Зеленський американцям переконливу стратегію Української держави – до чого прагнемо? чого хочемо? Питання без відповідей.
«Біда, що ми традиційно, від часів Хмельницького не маємо стратегії розбудови незалежної України й ідеологічного забезпечення незалежності.Із тьми-тьмущої стратегій нам потрібна одна – але переможна. Нам бракує стратегії-основи. Як на мене, то це мала б бути стратегія ідентичності, навернення українців до своїх джерел і цінностей», – вважає Леонід Капелюшний, відомий український публіцист.
З ним суголосний доктор хімічних наук Октавіан Ксенжек: «Стратегічне мислення, мабуть, ніколи не було притаманне нашому народові та його керманичам. Ще 350 років тому Богдан Хмельницький, безперечно видатний державний діяч, на рахунку якого було чимало тактичних успіхів, вчинив наприкінці життя такий стратегічний промах, наслідки якого виявилися фатальними для українського народу«.
Безумовно, що для успішного втілення стратегічних задумів потрібна неабияка політична воля. Морально-вольове начало політика-стратега може виявитись доленосним для держави й народу. Коли йдеться про втілення в життя стратегії розвитку суспільства, то можна вести мову про своєрідне «планування історії».
Для того, щоб наполегливо поширювати свій вплив у світовий політичний, економічний, науковий та культурний простір з метою ефективної взаємодії зі світовою спільнотою треба навчитися бути громадянськими націоналістами із стратегічним мисленням, тобто вміти відстоювати інтереси громадян України всіх національностей.
«Ми маємо створити формулу суспільства, яке не має прецеденту в жодній країні», – заявив свого часу Ясухіро Накасоне. У цій сентенції колишнього прем’єр-міністра Японії прихований глибокий зміст.
Українці конче мають знайти відповідь на запитання: «Для чого живемо, навіщо нам держава?» Мають усвідомити свою особливу місію, щоб не розчинитись у глобалізованому світі. Про модернізацію економіки треба думати, про ефективні інновації. Не можна по-дилетантськи презентувати інвестиційні проекти (так званий «план трансформації») на 277 мільярдів доларів без присутності представників американського й вітчизняного бізнесу, без попереднього обговорення (про нього українці мали б дізнатися першими) у Верховній Раді. У підсумку – ганебний провал маніловського (майже за Миколою Гоголем) «плану трансформації».
Головні ресурси доброго планування – інтелектуальні й психологічні, а не матеріальні. Хтось мудро сказав, що «живуть ті нації, які мають програму на завтра». Тобто йдеться про реалістичний план дій, про стратегію бачення майбутнього та його неухильне опанування.
Добре планування полягає у стимулюванні до дії. Йдеться про розумно і свідомо вибрані, реалістично й точно окреслені цілі, які можна досягнути. Не будь-якою ціною, не скільки буде змоги, а лише стільки, скільки потрібно.
Цілі мають збігатися з можливостями, інакше – втрата ресурсів на авантурні прожекти. Патріотично налаштована еліта має чітко сформулювати пріоритети для країни, виробити ефективний план дій для досягнення мети.
Перед омріяним візитом до США Зеленський передусім мав би трансформувати себе, свій офіс, провести чистку серед «слуг народу», помічених у різноманітних скандалах. Не сталося і не склалося. Бо нинішнього українського президента сотворив олігархат. Звісна річ, не як позисистемного стратега і тактика, не геополітика-державника, а передусім як персонажа, зрозумілого та близького популістам і патерналістам. Однак й серед них персона колишнього лицедія в ролі президента щораз більше викликає сміх та іронію. А для політичного діяча це небезпечно. І український президент, схоже, це розуміє.
Достеменно невідомо про що йшлося у розмові віч-на-віч Байдена і Зеленського. «Хімія« точно не виникла. Розмова була далеко не «сонячною». Можна припустити, що під час утаємничених перемовин не обійшлося без нагадування Володимиру Олександровичу про корупцію у вищих ешелонах української влади, про засилля московської агентури в найближчому оточенні очільника Української держави, про «вагнергейт», про олігархів, про недосконалу судову систему....
Дуже добре, що під час візиту до Вашингтона найвищими посадовцями міністерств оборони України та США була підписана угода про оборонне партнерство, яка передбачає двосторонню співпрацю між державами в галузі безпеки. Оновлена Хартія стратегічного партнерства між країнами та відновлена робота Комісії стратегічного партнерства. Своєрідним визнанням важливості досягнутих домовленостей стало висловлювання прес-секретаря президента РФ Дмитра Пєскова, який назвав підписані документи «дружбою проти Росії».
Однак у підсумку від США не було отримано стратегічних гарантій безпеки як і санкцій проти Російської Федерації у зв’язку із загостренням ситуації на фронті.
Дуже добре, що на 60 мільйонів доларів (на додачу до вже наданих 360 мільйонів) буде збільшена цьогорічна військова допомога Сполучених Штатів Україні. Але. Виголошуючи в столиці США пафосні промови, що армія і оборона для нього є пріоритетом, Зеленський чомусь забув, що станом на 10 серпня заборгованість Міноборони по обов'язкових виплатах військовослужбовцям становила 1,5 мільярда гривень, а на фронті по всіх частинах фіксуються масові затримки «бойових» виплат. Про це нагадує Юрій Бутусов, відомий журналіст і громадський діяч.
Розраховувати на підтримку США щодо прагнення України стати членом НАТО, звичайно, можна. Стратегічно. Однак слід визнати, що наразі такі бажання – це журавель в небі.
Українцям потрібна приваблива Мрія, потрібна нова програма для нової країни, потрібне «перезаснування» держави. А для цього має бути спільне бачення майбутнього, має бути консолідована еліта. Без чітко окресленої цілі нічого не вийде.
Однак виступаючи у Стенфордському університеті 2 вересня Зеленський чомусь безапеляційно заявив, що «у нас немає часу мріяти. У нас немає мрії - у нас є українська мета». А далі завирував потік президентської свідомості: «І це, звичайно ж, не тільки цифровизация. Ми повертаємо своїх людей. Для нас це дуже важливо: повернути Крим, повернути Донбас . Ми будемо сильною і успішною країною - лідером Європи. Чому я впевнений в цьому? Тому що можливо все. І я запрошую вас усіх в Україну - на власні очі переконатися в цьому».
Що це? Тактика і стратегія в одній упаковці?
Того ж дня, 2 вересня, президент Росії Володимир Путін на Східному економічному форумі у Владивостоці заявив, що нинішні відносини з Україною вважає ненормальними і неприродними. «Рано чи пізно ми в повноформатному масштабі відновимо наші відносини з Україною», – заявив глава Кремля.
Яким чином? Примусом до дружби? Депутат Російської Державної Думи від путінської партії «Єдина Росія» Константін Затулін на одному з російських телеканалів висловився з цього приводу відвертіше, нічтоже сумняшеся: «Україна кругом винна в тому, що вона зрадила ідею союзу з Росією і всі, хто живе в Україні, в різній мірі, звичайно, відповідальні за це. Держава Україна на сьогоднішній день є ворогом Російської Федепації. І ми повинні всі можливості використовувати для того, щоб така Україна припинила своє існування».
Після проведення «Кримської платформи« Московія впала в істерику. Затулін лементує: «Крим назавжди увійшов до складу Росії і будь-яка спроба в цьому сумніватися, як це було продемнстровано 23 серпня в Києві означає заведення відносин у глухий кут».
Водночас цей представник «братской страни» заявляє, що «ми повинні зараз зосередитися на тому, щоб поставити в плані питання про боротьбу за уми на Україні, за людей на Україні, за те, щоб фінансувати цю роботу».
Прикметно, що того ж дня, 2 вересня, Кремль відмовився продовжити дію мандата діяльності місії ОБСЄ на двох контрольно-пропускних пунктах («Донецьк» і «Гуково») на російсько-українському кордоні, який закінчується 30 вересня. На цей відверто агресивний крок московитів негайно звернуло увагу МЗС України, заявивши, що Росія здійснює «свідомий саботаж» виконання Мінських домовленостей: «Розглядаємо таке рішення РФ як свідчення її планів продовжувати і збільшувати постачання зброї, військового обладнання, боєприпасів, регулярних військ і найманців на тимчасово окуповану територію України в Донецькій та Луганській областях, що може спричинити подальшу ескалацію в зоні російсько-українського збройного конфлікту».
Під час засідання Постійної ради організації у Відні тимчасова повірена у справах США в ОБСЄ Кортні Остріан висловила жаль, що Російська Федерація відмовилась продовжити чинність мандату місії ОБСЄ на українсько-російському кордоні у двох пунктах
Джерело
