Суспільне Культура започатковує серію матеріалів "Таємне життя експонатів" – знаходимо в українських музеях твори світового значення і розповідаємо про них маловідомі факти. Одна стаття – один витвір мистецтва. Географія пошуків – Україна. А цілі, які ставимо перед собою, – не лише дати інформацію, яка здивує, а й зацікавити настільки, щоб ви пішли в музей і відчули його наново.

Раніше ми писали про триптих з майстерні Ієроніма Босха, який зберігається у київському музеї Ханенків. Детективне розслідування, яке провели музейники, і спонукало нас започаткувати цей цикл. Тепер час настав подивитися у бік Національного музею імені Шептицького, де зберігається один із найвизначніших іконостасів України – жовківський XVII століття. Його творець - Іван Руткович, художник, про життя якого майже не залишилося свідчень.

Такі пам’ятки, як жовківський іконостас XVII cтоліття, завжди мотивують повернутися до чи не одвічного питання: у який спосіб дивитися на художні твори релігійного змісту, щоби дійсно їх побачити?

Для цього потрібно, щоб контекст твору не превалював над естетичним сприйняттям. Тоді глядач мимоволі стає антикваром, який розглядає матеріальний фрагмент історії, насолоджуюсь формою, майстерністю автора, кольоровими співвідношеннями.

Говорячи про іконопис, ми передусім підходимо до його розгляду з позиції дослідника. Нас цікавить, як виконання жовківського іконостасу випередило час, а його автор реалізував новітні для XVII cтоліття ідеї та методи роботи, а також чому пам’ятки, що походять із іконостаса — must see в експозиції Національного музею у Львові.

Величезні розміри і грандіозні витрати

Іконостас — це стіна, складена з кількох ярусів ікон, які розміщуються горизонтально на дерев'яних брусах, оздоблених різьбленим декором.

Як архітектурна форма іконостас розвивався від трирядного до восьми- та дев’ятирядного. Іконостас із Жовкви — семиярусний. Його розміри вражають – 10,85 х 11,87 метрів. Ця масштабність неминуче впливала на церковний простір і вірян.

Виробництво величезного іконостасу потребувало грандіозних фінансових вкладень. Написи на окремих іконах дозволяють визначити не тільки роки створення іконостасу – 1697-1699, – а і говорять, що спонсором був міський жовківський цех шевців.

Роман Зілінко, дослідник давньоукраїнського мистецтва з Національного музею у Львові вважає, що є вірогідність, що до фінансування була долучена руська громада міста, і, можливо, меценат — родина Собеських, яка дала монарха Речі Посполитої - Яна III Собеського. Родина володіла Жовквою.

Зробили для однієї церкви, а знайшли в іншій

Жовківський іконостас ще називають “скварявським” через історію переміщень. Спершу твір створювався Іваном Рутковичем для жовківської церкви Різдва Христового. Пізніше його передали до сусідньої церкви у селі Нова Скварява, де він був перезібраний, на що вказують виявлені дослідниками порушення оригінальної конструкції.

Причини переміщення лишаються загадковими. Втім, існує дві версії. Згідно з першою, пам’ятку перемістили перед великою пожежею 1833 року, що знищила міську церкву у Жовкві. А друга версія говорить, що іконостас передали після пожежі. Ця версія обґрунтовується тим, що за часів перебування іконостасу у Новій Скваряві з нього зникли деякі первісні ікони, а частина з них була замінена на інші, також була втрачена частина різьби. Ці зміни виявились завдяки архіву дослідника іконостасів Ярослава Константиновича у 1920-х роках.

У Новій Скваряві іконостас намагалися відреставрувати і через це пошкодили його. У Національний музей у Львові твір потрапив у 1937 році. Відтоді почалася його фахова реставрація, і у 1940-х роках окремі ікони та фрагменти декоративної різьби експонувалися. Втім, комплексна та ґрунтовна реставрація відбулась лише у 2007-2009 роках під керівництвом реставратора вищої категорії Володимира Мокрія.

Українське бароко та вплив голландської графіки

Жовківський іконостас увібрав у себе численні нововведення, які різні майстри винаходили та застосовували у своїй роботі в XVII столітті.

"Це один із шедеврів українського барокового мистецтва, де відобразилися нові іконографічні теми, об'єднані у ряди та цикли іконостасного ансамблю, найперше неділі П'ятидесятниці, Страсті Господні. Великою мірою це відбулося під впливом європейського мистецтва, зокрема голландської графіки", – розповідає Роман Зілінко.

З важливих для українців сюжетів, говорить він, в іконостасі є ікона святого рівноапостольного Володимира Великого, яка чи не вперше з'являється на Галичині.

Унікальним також є зображення, а властиво , короля Речі Посполитої, власника Жовкви, мецената церкви — Яна ІІІ Собеського. "Його тут зобразив Іван Руткович у постаті сотника Лонгина в групі Розп'яття з пристоячими", – сказав Зілінко.

Світські портрети на іконах та школа декоративного різьблення

Одним із основних шедеврів руки Рутковича в іконостасі є “Архангел Михаїл”, розміщений у дияконських вратах.

Його фігура уміло вписується у пропорції подовженої форми дошки. Архенгел постає на тлі золотого рослинного орнаменту.

Мотив тла можна зустріти і на інших пам’ятках жовківських майстрів, що дає підстави говорити про традиції жовківської школи декоративного різьблення.

Особливу увагу заслуговують кольори: темно-зеленуватий шолом і панцир, що контрастує із червоним плащем, який розвіюється навколо фігури.

Сміливе поєдання червоного та зеленого, а також поза, що відсилає радше до світських портретів, аніж до традиційного іконографічного канону, ставить ікону у ряд із найкращими тогочасними зразками польського світського живопису.

Такий підхід був революційним. Для порівняння можемо взяти образ архангела Михаїла середини XVI століття з Яблунева, що вирізняється скутістю у кольорах та площинністю.

Питання, яке справедливо постає: де і як Іван Руткович міг ознайомитись у XVII столітті з європейськими художніми прийомами, які він адаптував до жовківського замовлення?

Як вже згадувалось вище, одним із можливих меценатів іконостасу, ймовірно, був Ян Собеський, у резиденції якого Руткович міг побачити, наприклад, портрети його старших синів, виконані польськими авторами, а також ознайомися з колекцією живопису і, відповідно, застосувати побачені прийоми європейських художників у своїй роботі.

Також у виконанні іконостасу оригінальним було звернення художника до теми Страстей Господніх, що розгортається на вершині ансамблю, в композиції Розп’яття.

До інновацій належить і розміщення ряду додаткових ікон зі сценами Старого й Нового Завіту та ряд неділь П’ятидесятниці, що трапляється виключно в західноукраїнських ансамблях. Саме у цих роботах Руткович проявляє себе як відмінний пейзажист.

Нині у музеї у нас з вами є можливість побачити окремі оригінальні ікони майстра такими, як їх бачили наприкінці XVII століття, та спробувати відтворити увесь ансамбль іконостасу як одну грандіозну та унікальну пам’ятку давньоукраїнського мистецтва.

Книги про Рутковича і його вплив на малярство Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст. Автор Віра Свєнціцька. Київ, Наукова думка, 1966 ( PDF) Українська декоративна різьба 16-18 століть. Автор Михайло Драган. Київ, Наукова думка, 1970 ( PDF). Спадщина віків. Українське малярство XIV -XVII століть у музейних колекціях Львова. Автори Віра Свєнціцька, Олег Сидор. Львів, Каменяр, 1990 ( PDF).

Джерело