Вісімнадцятого липня 1954 року постановою Ради Міністрів СРСР повернули спільне навчання хлопчиків і дівчаток у школах. Захопивши владу, більшовики оголосили загальнодоступність освіти, рівність статей і вже в травні 1918 року ввели спільне навчання. До кінця 1930-х Сталін виступив за те, щоб знову розділити хлопчиків і дівчаток. У підсумку 1943-му оголосили, що рівноправність статей досягнуто, а роздільне навчання «зміцнить дисципліну» і «усуне нездорові взаємини між учнями». Але за 11 років стало ясно, що нічого доброго з такої реформи не виходить. Для роздільних чоловічих і жіночих шкіл не вистачало будівель, вчителів і грошей. А з дисципліною і гендерною рівністю у хлопчиків все стало зовсім погано. «Бабель» згадує, як хлопчики і дівчатка вчилися то разом, то порізно, і публікує архівні фото з київських шкіл різних періодів.
За часів Російської імперії навчання хлопчиків і дівчаток майже в усіх навчальних закладах було роздільним. Та й освіту в країні, де більшість населення становили селяни, було доступно далеко не для всіх. В кінці XIX –початку ХХ століття Російська імперія за рівнем грамотності населення займала одне з останніх місць в Європі.
Якість освіти залежало і від статі. Хлопчики отримували набагато більший обсяг знань. Все тому, що в той час в більшості європейських країн саме чоловік отримував провідну роль у всіх сферах державного і суспільного життя.
Жінка ж повинна була присвятити себе в основному сім’ї, тому вважалося, що дівчатам зовсім не потрібні академічні наукові знання. Зазвичай в жіночих гімназіях і пансіонах вивчали словесність, танці, домоведення, заняття рукоділлям і етикет. Іноземні мови часто входили в навчання за окрему плату за бажанням батьків.
Захопивши владу в 1917 році, більшовики взяли курс на боротьбу з «важким спадком царського режиму» практично у всіх сферах життя. Це стосувалося і шкіл. «У всіх навчальних закладах вводиться спільне навчання учнів обох статей. У найменуванні всіх навчальних закладів опускаються слова «чоловіча» і «жіноча». Всі навчальні заклади приймають на свої вакансії учнів обох статей на рівних підставах », – наголошувала постанову Народного комісаріату освіти від 31 травня 1918 року. Тепер хлопчики і дівчатка займалися разом навіть на фізкультурі, роздільними залишалися тільки уроки праці.
Крім задекларованого рівноправності, у спільного навчання були і чисто практичні плюси. Така система дозволяла заощадити на будівлях шкіл і на кількості вчителів. Крім того, в тому ж 1918 році більшовики скасували шкільну форму. У нової влади просто не було на неї грошей, тому уніформу учнів оголосили «символом несвободи і пережитком минулого».
У 1930-х більшовики остаточно зміцнилися при владі і стали поступово повертати деякі атрибути «старого режиму». Наприклад, в армію повернули погони, ордени, офіцерські та генеральські звання.
В цей же час в верхівці керівництва почали говорити про повернення до роздільного навчання хлопчиків і дівчаток. Одним з головних прихильників цієї ідеї був сам Сталін, якому здавалося, що хлопчики ростуть занадто «жіночними». Країна готувалася до великої війни. На це переорієнтували важку промисловість, а в школах робили упор на військово-патріотичне виховання. До цього часу в школи вже повернули форму, причому у хлопчиків вона була військового зразка – кашкет, гімнастерка і поясний ремінь солдатського типу.
Учні середньої школи при заводі «Арсенал» на заняттях з військової підготовки, 1938 рік.
Спочатку повернути роздільне навчання хлопчиків і дівчаток планували в 1941 році, але завадило напад Німеччини на СРСР. До цього повернулися в травні 1943 року, коли ситуація стала складатися вже на користь союзників по антигітлерівській коаліції. В результаті радянські чиновники оголосили, що «рівноправ’я статей по частині доступності освіти вже досягнуто», і вирішили повернути роздільне навчання під приводом того, що воно «буде сприяти зміцненню дисципліни і усуне не завжди здорові взаємовідносини між протилежними статями».
Перший урок в 1-А класі Київської жіночої середньої школи № 33 1 вересня 1949 року.
Спочатку роздільне навчання вводили тільки в великих містах – Москві, Ленінграді, столицях союзних республік, обласних і великих промислових центрах. Адже, згідно з інструкцією, у кожної школи – і чоловічий, і жіночої – має бути окрема будівля, а також всі необхідні навчальні приналежності. У містах України, Білорусі та Прибалтики таку практику вводили в міру того, як їх звільняли від німецьких військ.
У Наркоматі освіти відразу ж вирішили, що чоловічі школи повинні фінансуватися краще, ніж жіночі. Адже для хлопчиків планували збільшити кількість лабораторних і практичних занять з фізики, хімії, біології, тому що «країна потребувала інженерів, учених і будівельників».
Викладач фізики Київської середньої школи № 147 проводить досліди разом з учнями 7-Б класу, 8 лютого 1949 року.
Кадри перерозподілили так, щоб з хлопчиками працювали більш досвідчені і кваліфіковані педагоги. З’явилися навіть чоловічі школи з іноземною мовою навчання, де викладачі отримували на 50 відсотків більше звичайної ставки. Окремі кошти виділяли на те, щоб створювати в чоловічих школах додаткові спортивні секції, адже «хлопчики в силу своїх природних особливостей більш рухливі, їм потрібно реалізовувати надлишок енергії». У чоловічих шкіл був пріоритет і в підборі будівель.
Новорічний бал в Київській жіночій школі № 57, січень 1947 року.
На ділі втілити таку реформу освіти виявилося непросто. В першу чергу, не вистачало будівель, особливо в зруйнованих війною містах. Іноді хлопчикам і дівчаткам доводилося вчитися в одній школі в дві-три зміни. Або займатися на різних поверхах, або на одному поверсі, розділеному дерев’яною перегородкою.
Педагогічних кадрів теж не вистачало. За інструкцією, директорами чоловічих шкіл повинні бути чоловіки, а жіночих – жінки, але чоловіків-директорів було мало. У чоловічих школах була велика плинність кадрів, тому що вчителям часто було складно підтримувати дисципліну в класі. Ось як згадує цей період одна з викладачок: «У нас на сходах хлопці лихословлять, курять. Один так вдарив на вулиці іншого учня, що зламав йому перенісся. Учень 7 класу викинув з вікна 20 чорнильниць, а потім парту. Остання потрапила на балкон і мало не вбила прибиральницю ».
Ще один провал реформи стосувався гендерної рівності. У хлопчиків швидко з’явилося презирливе ставлення навіть до тих дівчаткам, з якими вони ще недавно сиділи за однією партою. Дівчаток звинувачували в тому, що вони оцінювали хлопчиків тільки по тому, наскільки вміло вони танцювали на шкільних балах. А жіночі школи зневажливо називали «бабськими», в яких толком нічого не вчать.
Дійшло до того, що в пресі розгорнулася ціла громадська дискусія з приводу того, яку освіту краще – спільне або роздільне. Центром дискусії стала «Літературна газета» – орган Спілки письменників СРСР. Крім адекватних аргументів на кшталт проблем повноцінної комунікації та соціалізації дітей, не обходилося і без ідеології. Противники роздільної системи навчання називали її «переспівами теорій буржуазних ідеологів про інтелектуальну неповноцінність жінок», через що у дівчаток з’являються «ознаки споживацтва і міщанства». А прихильники говорили, що це «дуже прогресивний підхід, оскільки дозволяє поліпшити результати навчання, а також сконцентруватися на вихованні справжніх чоловіків», а дівчинки – «майбутні матері, і виховувати їх потрібно відповідно».
Редактори «Літературної газети» відправляли копії сотень таких листів верхівці ЦК КПРС. Там вже розуміли, що все пішло не так, але поки Сталін був живий, реформу ніхто не збирався скасовувати. Тільки на наступний рік після його смерті постановою Ради Міністрів СРСР від 18 липня 1954 року повернули спільне навчання хлопчиків і дівчаток у школах. Причому офіційна мотивація була та ж, що і в 1943 році, коли вводили роздільне навчання, – «прагнення поліпшити дисципліну учнів». Так через 11 років хлопчики і дівчатка знову опинилися за однією партою, і тільки уроки праці як були, так і залишилися роздільними.
Джерело
