Українські військові місто звільнили з третьої спроби

Сьому річницю визволення від проросійських бойовиків відзначили у Лисичанську. Деокупація міста для Збройних Сил виявилася непростою. Адже саме тут терористи облаштували собі потужні укріпрайони. Запеклі бої тривали чотири дні. На річницю звільнення приїхали учасники тих подій. Що згадували і що відчувають нині, дізнавалася журналістка "5 каналу" у матеріалі із циклу "Повернути своє".

Ганні немовлям довелося пережити окупацію Лисичанська. Про те, як батьки ховали її від обстрілів, не пам'ятає, та з їхніх розповідей добре знає, що відбувалося в рідному місті 7 років тому.

Три місяці окупації згадують із жахом: у Лисичанську відзначили річницю деокупації (Відео)

"Я народилася у 2014, і тоді йшла війна. Стріляли тоді. Школу розгромили", – зазначає мешканка Лисичанська Ганна Надолько.

Понад три місяці життя в окупації проросійських найманців мешканці Лисичанська згадують із жахом.

"Бородаті дядьки заїхали до двору, де мешкають мої батьки. Встановили якийсь пристрій. І почали саме з двору, з жилого, де є люди, стріляти. І одразу ж тікали на інше місце", – пригадує мешканка Лисичанська Катерина Ченцова.

Валентина згадує, коли біля її будинку окупанти облаштували блокпост, беззбройні жінки пішли до бойовиків, аби переконати прибрати його з-під їхніх осель. Утім, марно.

"Тут вони на повороті Мельникова поставили гармату і барикади. І ми підійшли до них, п'ятеро. Стали просити, гляньте! Все місто тут! Діти, онуки, люди похилого віку! Вони нам сказали, йдіть, матом, по підвалах. Ми ваш Лисичанськ залишили на закуску", – зауважує мешканка Лисичанська Валентина Гунчева.

Те, що ворог не готовий полишати місто, Збройні Сили відчули при першій спробі штурму 20 липня 2014.

"Це був найбільш укріплений район оборони противника. Вони вважали, що він не приступний, і вони зможуть тримати оборону як мінімум декілька місяців. Задача була дуже складна і вимагала від нас максимальних зусиль, максимального зосередження всіх сил і засобів, які ми мали", – наголосив командувач підготовки командування Сухопутних військ України Олександр Павлюк.

Попри поразку 24 бригада не здалася і поновила штурм Лисичанська.

"У нас середній вік в батальйоні був 23-24 роки! Всі молоді були! Тільки от 18-19! Слава богу були старі сержанти з бойовим досвідом, які брали на себе відповідальність!", – стверджує військовослужбовець ЗСУ Юрій.

Військовослужбовець ЗСУ Олександр додає: "Вже перед містом Лисичанськ зайняли оборону, справа десь почався шквальний вогонь АГС. У мене ранило бійца. Дуже-дуже багато було вогню. Засипал. Не доходя до Лисичанська кілометрів з 5 так вийшло, що мене теж ранило".

З третьої спроби 24 липня Збройні Сили розпочали вирішальний бій. Коли 24 бригада дійшла до перехрестя, подальшому руху вперед стали перешкоджати ворожі снайпери. Один із них цілив просто з даху будівлі Центру зайнятості.

"Заходили ми по цій дорозі. На цьому перехресті потрапили в засаду. Тоді був смертельно поранений кулеметник. І лікар, який побіг його витягувати, його також підстрелив снайпер", – акцентує увагу військовослужбовець ЗСУ Андрій.

Колишній командир 24 згадує, як тоді його рішучість змінила ситуацію.

"Я вирішив застосувати танки по місцям дислокації снайперів. Вдалося! Противник був знищений, і ми безперешкодно вийшли в центр міста", – додав Олександр Павлюк.

У те, що місто знову визволили, місцеві не могли повірити. Боялися виходити з укриттів. Бійцям батальйону "Донбас", який тоді допомагав робити зачистку міста від проросійських найманців, довелося переконувати мешканців, що найстрашніше – позаду.

"Виклали весь харч, який був у них! Тобто їх пайки, хліб, воду привезли їм. І тихенько-тихенько казали, виходьте! Це ми! Ми вас визволили!", – пригадала мешканка Лисичанська Катерина Ченцова.

Під час звільнення Лисичанська загинули 15 військових та понад 2 десятки цивільних осіб. В місті встановлено три пам'ятники загиблим. Щороку 24 липня біля кожного з них збираються сотні небайдужих.

"Хочеться, щоб ця їхня смерть не була даремною! Щоб вони не віддали найдорожче, що нам дав Господь, просто так! Щоб вони віддали життя за вільну Україну. І хочеться, щоб вона жила і процвітала", – підсумував військовослужбовець ЗСУ Олександр.

Вікторія Ковальова, Олександр Лахтін, Сергій Могилевич, Луганська область, "5 канал"

Джерело