Лідер білоруської опозиції Світлана Тихановська, що була змушена залишити країну після того, як на думку багатьох, перемогла багатолітнього президента Олександра Лукашенка, днями зустрілася з держсекретарем США Ентоні Блінкеном. Під час зустрічі вона закликала Штати запровадити санкції щодо компаній, які працюють в найбільш чутливих для білоруського режиму секторах - калійному, нафтовому, лісовому і сталеливарному. Саме такі жорсткі заходи, на думку опальної опозиціонерки, зможуть допомогти знести нинішній диктаторський режим Лукашенка, який після президентських виборів минулого року зовсім «злетів з рейок».

Звісно, візит до США «ручні» білоруські та російські ЗМІ представлять як «поїздку до хазяів» та зайвий доказ того, що революція, яку намагалися влаштувати прихильники Тихановської, незгодні з результатами виборів, має всі ознаки «кольорової». Тоді, дещо понервувавши, Лукашенко знайшов дієвий спосіб боротьби з масовими протестами – скориставшись наявною лояльністю силовиків, він просто задавив їх з допомогою кийок. Тихановська втекла з країни, когось з її прихильників кинули за грати, хтось причаївся, а хтось як колишній головред найреволюційнішого телеграм-каналу NEXTA Роман Протасевич пішов на співпрацю з владою, що зняла його прямо з примусово посадженого літака.

Відомий білоруський політолог Артем Шрайбман обрав варіант залишити Білорусь і перебрався разом з сім’єю до Києва. Він раніше працював на вже забороненому в Білорусі популярному інтернет-порталі TUT.BY і під час останніх президентських виборів взяв відеоінтерв’ю з основними опозиційними кандидатами в президенти. Шрайбман є запрошеним експертом по білоруській тематиці московського Центру Карнеги та засновником аналітичного агентства Sense Analytics, що готує бюлетені з інформацією про ситуацію в Білорусі для дипломатичних представництв та міжнародних організацій. В розмові з «Главкомом» експерт-дисидент розповів, чого можна очікувати від візиту головної опозиціонерки до Штатів, що відбувається з Протасевичем та як змусити Путіна кинути Лукашенка напризволяще.

«Історія з Протасевичем в результаті зіграла опозиції в плюс»

Давайте парою слів розповімо про вашу особисту історію. Що вас спонукало виїхати з Білорусі, бо ви, в принципі, давно критикували режим Лукашенка і були «небажаним елементом»? Зовсім припекло після цих президентських виборів?

На це питання є два рівні відповіді – приватний і загальний. На загальному рівні ситуація в країні така, що поля для непідконтрольної владі аналітиці, публіцистиці практично не залишається. Як ви бачите, за останню пару місяців фактично всі великі видання або були закриті, або переїхали. Аналітики перебралися в інші країни, зокрема, в Україну.

Раніше в діях влади існували «червоні лінії». Наприклад, у нас дуже нечасто карали просто за слово, на відміну від політичної активності. А зараз це стало загальною практикою. Навіть за законом мене і будь-якого політолога можна заарештувати і посадити до трьох років. Є така стаття – за дискредитацію Республіки Білорусь, – під яку можна підвести будь-яку критику сьогоднішнього режиму. В моєму конкретному випадку був зрозумілий привід: інтерв’ю Романа Протасевича, який згадав мене серед учасників одного чату, в якому координувалися протести. При цьому згадав в такому ракурсі, нібито я брав участь в цьому обговоренні. Насправді, там всі брали участь в обговоренні, але якихось порад, як стверджував Протасевич, я не давав. Але хто зараз в цьому буде розбиратись, бо з нього цю фразу просто витягували. Я вирішив не ризикувати і перевіряти, що це означало насправді.

За яких умов ви можете повернутися?

Чесно кажучи, в мене нема відповіді на це питання. Головна умова – коли я буду відчувати, що це безпечно. А змінитися ситуація може кількома шляхами: зміна влади або незворотна зміна поведінки влади, коли ми побачимо нефейкову лібералізацію в країні.

Коли Протасевича тільки затримали в аеропорту, примусово посадивши літак з ним, він в стані гроггі повторював, що його в цій країні очікує смертна кара. Потім з’явилися відео, де він казав, як з ним тут добре поводяться, він дав згадане вами інтерв’ю, його відпустили під домашній арешт, де він знову отримав доступ до соцмереж. Зрозуміло, що всі ці заяви він робив під тиском, розуміючи свою ситуацію. Тобто наразі його можна назвати умовною маріонеткою режиму?

Дуже складно про це судити, бо ми не знаємо, які засоби тиску до нього застосовуються. Тому важко сказати, скільки в його виступах особистих образ, а скільки заяв, написаних на папері. Зрозуміло, що він не є самостійним в своїх висловлюваннях і не може якось відкрито критикувати владу, оскільки знаходиться під домашнім арештом під наглядом офіцера КДБ, що мешкає на сусідньому поверсі. Ми просто не розуміємо, де в його діях є він особисто. І поки ми цього не зрозуміємо, ми не можемо оцінювати те, що він каже.

Я знаю Протасевича дуже давно, хоч і не близько, як колегу-журналіста. В принципі, Рома – людина доволі імпульсивна і емоційна. І я припускаю, що, знаючи його больові точки, на нього можна було натиснути дезінформацією більше, ніж якимись тортурами. Я навіть не певний, що його фізично катували, але більш детально про це, навіть з етичної точки зору, можна буде говорити лише після його звільнення.

Що ви маєте на увазі під дезінформацією?

Йому могли розповісти, що його всі кинули, ніхто не передзвонює, колишні соратники в чомусь його звинувачують, проти нього хтось дає покази… Або погрожують йому в такому форматі, що ось приїхали слідчі з доблесної «ЛНР», – чому б тобі з ними не поїхати на допит до Луганську? Такими речами можна куди більше залякати, ніж якимось фізичним тиском.

До Протасевича прикуто дуже багато світової уваги, аби робити з нього якусь сакральну жертву, тому на його прикладі білоруська влада хоче показати, яка вона вся така гуманна. Мовляв, отримала гарантії співробітництва та пішла назустріч. І це сигнал всім іншим політв’язням. Під домашній арешт у нас перевели лише сумарно з десяток осіб з 500 політв’язнів – або за станом здоров’я, або була пара випадків, коли Лукашенко особисто дав розпорядження після зустрічі в СІЗО. Протасевич – це такий унікальний випадок, він є єдиним з політв’язнів, хто пішов на таку, вимушену чи невимушену, угоду. На його прикладі хочуть показати всім іншим, хто відмовляється від співробітництва з владою, що буває, коли ти з нею співробітничаєш. До нього був хіба що Юрій Воскресенський, який підставив екскандидата в президента Віктора Бабаріко, а всі інші сидять, тобто відмовляються від угод.

А те, що Протасевич взагалі пішов на цю угоду, деморалізує всю іншу опозицію?

Думаю, що спочатку певний приголомшливий ефект від цього був. Як зізнавалися деякі лідери опозиції, це змусило, по-перше, захвилюватися за власну безпеку, по-друге, враховуючи, що Рома був не рядовим опозиціонером, а його зламали, це на багатьох справило враження певної розгубленості та досади. Але не думаю, що це був довгостроковий ефект – доволі швидко всі зрозуміли, що людина знаходиться не повністю у власній волі. Тому всі подальші його заяви всі списують на тиск.

Ви кажете про певну розгубленість опозиції, але мені здається, що вона розгубилася, як тільки Тихановська залишила країну.

Думаю, настрої дуже змінилися з вересня, коли Тихановська лишила країну, тому що тоді навколо неї практично не було команди, а потім команда зібралася. Спочатку, дійсно, настрій був на підйомі, коли люди всерйоз розраховували на перемогу, проводили величезні щотижневі марші. Але поступово зі спадом протестної активності певна деморалізація пішла і по опозиційним штабам. Історія з Протасевичем та літаком Ryanair – лише частина цього пазлу. Вона вже призвела до першого пакету санкцій, і далі все буде лише наростати. Тобто криза в Білорусі припинила бути внутрішньою, і це багатьох в опозиції надихнуло. Взагалі, скоріше ця історія в результаті зіграла опозиції в плюс.

А навіщо Лукашенко так підставився і такий подарунок зробив опозиції?

Для початку я не впевнений, що планування цієї операції від «А» до «Я» було зав’язано особисто на Лукашенку. Вірогідно, що його в неї посвятили буквально напередодні і сказали, що є можливість приземлити цей літак з Протасевичем і посадити головного ворога. І він міг це ухвалити, не особливо подумавши про наслідки. Якщо ви проаналізуєте політичні рішення Лукашенка за минулий рік, то це все якісь метання та непослідовні кроки – наприклад, не реєструвати частину кандидатів в президенти і зареєструвати ту ж Тихановську, спочатку силою людей розганяти – потім відпускати… Таке собі тестування меж можливого. Але тут він прорахувався і це приклад класичної помилки, якої припускаються всі автократи, особливо які довго сидять на троні.

«Лукашенко демонструє Москві, що у неї ніколи не буде більш антизахідного лідера Білорусі, ніж він»

Свого часу для Лукашенка було важливим ставлення світової спільноти, тому він робив певні «щедрі» кроки, намагався зблизитись