Журналіст Іван Гребенюк починав свою кар’єру у Кропивницькому (тоді Кіровограді). Майже вісім років був кореспондентом ТСН на телеканалі “1+1“. Зараз – журналіст-міжнародник у Чехії. Він знімав війну на Донбасі, на 10 років депортований з Білорусі і знає, як це – ризикувати. Про свою небезпечну й цікаву роботу, сучасні стандарти в українській і міжнародній журналістиці Іван розповів Суспільному сьогодні, у професійне свято журналістів. Цінність професії Іван Гребенюк у журналістиці з 2007 року – зі своїх 19 років. Працював у структурі, яка зараз є філією Суспільного, а тоді була Кіровоградською обласною державною телерадіокомпанією. Спочатку був кореспондентом і ведучим на обласному радіо, потім перейшов у відділ телевізійних новин: там готував сюжети і вів ранкові й вечірні прямі ефіри. У 2009 році став спецкором СТБ в Кіровоградській області. Наступного року переїхав до Києва і там працював на всеукраїнських телеканалах – СТБ і “1+1”. Кореспондентом ТСН був упродовж восьми років. Каже, журналістика була дитячою мрією: вплинули образи тодішніх телеведучих і, можливо, “якась загальна краса професії”. “Я розгортав газету перед дзеркалом і уявляв себе ведучим, читаючи уголос новини”. Потім були роки навчання в університеті “Україна” за спеціальністю “видавнича справа і редагування” і реальна журналістська робота в кадрі й за кадром. Спочатку це все просто подобалося, каже Іван, а років через п’ять прийшло ще й усвідомлення того, що ти займаєшся чимось цінним. “Це коли, наприклад, є проблема, і журналіст допомагає її вирішити, причому не порадою, а просто висвітлюючи”. Але, говорить, треба враховувати, що ця професія забирає багато часу. “Спочатку взагалі забувається особисте життя, бо журналістика тебе скрізь переслідує. Ти повсюди бачиш тему і намагаєшся в неї вникнути”. Військовий кореспондент Працюючи в ТСН, Іван Гребенюк він репортажі з Євромайдану в Києві, потім почав знімати війну на Донбасі. Поїздки в зону бойових дій тривали упродовж півтора року. Іван працював по всій лінії фронту від Маріуполя до Луганської області. “Ми були конкретно на лінії зіткнення, і, звісно, траплялося всяке. У багатьох моментах було страшно. Були й обстріли, було й захоплення кавказькою диверсійно-розвідувальною групою”. Журналістика – специфічна професія, каже Іван, і вона, попри багато вражень, дає й інший ефект. “У нашій професії, коли ти працюєш у великій журналістиці, якщо так можна сказати, коли ти побачив багато, бувають різні побічні дії. Я, наприклад, не приховую, що маю посттравматичний синдром і досі працюю з психологом. Твої страхи й твоє минуле інколи вилазять боком. Це інший бік професії. Людина взагалі-то може багато витримати, але інколи це буває лише через страх”. На питання, яка якість більше всього потрібна журналістові, Іван відповів – “стресостійкість”. Робота мрії Справжню журналістику не можна уявити без об’єктивності, каже Іван. З 2019 року він працює на телеканалі “Настоящее время”. Це спільний проєкт Радіо Свобода й “Голосу Америки”. Головний офіс каналу базується в Празі. Іван – один з шеф-редакторів інформаційної програми. “Ми висвітлюємо події в країнах, де є проблеми зі свободою слова, з демократією, де утискають журналістів. Наше головне завдання – об’єктивно розповідати про все. Наприклад, у Білорусі, де вбивають незалежні ЗМІ, людям важко дістати об’єктивну інформацію. Вони отримують її однобоко, лише з державних телеканалів. Ми ж подаємо усі позиції”. Що відомо: 7 серпня 2020 року Мінську затримали трьох журналістів телеканалу "Настоящее время": Ірину Ромалійську, Івана Гребенюка та Юрія Баранюка. Журналісти висвітлювали вибори президента. Згодом їх депортували з країни та заборонили в'їзд на 10 років. Іван каже: якщо в Україні працював журналістом, то у Празі займається організаційною роботою: шукає теми, формує випуск, розподіляє завдання. Перебуває переважно в офісі. Винятком стала торішня поїздка в Білорусь. Тоді у серпні Івана і двох його колег спочатку затримали й допитали, а потім депортували з країни. Офіційною причиною стала відсутність акредитації для висвітлення президентських виборів. “Відтоді нічого не змінилося, – каже Іван. – Білорусь для мене залишається закритою на 10 років”. За репортерською роботою, каже, особливо не скучає. “Лише інколи дивишся збоку на якісь події і думаєш, як би ти зробив матеріал і подав інформацію, виходячи з власного досвіду. Але якщо трапиться можливість, то, звісно, я залюбки щось зніму”. На роботу в “Настоящее время” потрапив через конкурс. “Коли ти працюєш 10 років у всеукраїнській журналістиці, то хочеш вийти уже на якийсь інший рівень, шукаєш нові виклики для себе. Ця структура відкрита. Було оголошено конкурс, і я його пройшов. Нічого не вигадував, просто описав свій досвід, у тому числі військового кореспондента. Сказав, що робитиму те, що добре вмію”. На питання, чи в міжнародній медіакорпорації витримуються журналістські стандарти, Іван відповідає: “Абсолютно витримуються. Найголовніша цінність цієї компанії в тому, що ти несеш відповідальність за кожне твоє слово. Якщо ти когось критикуєш, то підтверджуєш це фактами. У матеріалі ти подаєш усі точки зору, і ніхто в його зміст не втручається і не заважає працювати. Це, мабуть, робота мрії”. Про українську і кропивницьку журналістику “Мені здається, що українській журналістиці бракує об’єктивності, – каже Іван. –Більшість телеканалів належить бізнесовим групам зі своїми інтересами, і через це в ефіри потрапляють не зовсім об’єктивні матеріали. Також не вистачає прогресивності”. Каже, класичним ЗМІ (телебаченню, радіо й газетам) зараз треба дуже постаратися, щоб утримати увагу аудиторії. “Дуже багато всього крокує в інтернет, і через це телебаченню важко брати людей "на гачок". Якщо ми щось постимо, наприклад, у соціальній мережі в інтернеті, користувач має право обирати, що йому дивитися. З екрана таке право обмежене. Окрім цього, люди мають дуже багато засобів, щоб порівняти отриману інформацію і зрозуміти, чи це, зрештою, правда. І от у цьому є виклик для української журналістики. Якщо ми поженемо пропаганду з екранів телевізорів, глядач це може перевірити, і ми тоді не втратимо авторитет”. Переглядати кропивницькі ЗМІ Іван може лише через інтернет. “Мені дуже подобається, що ви (кропивницька журналістика – ред.) інтегруєтеся в соціальні мережі і використовуєте різні платформи для поширення, знаходячи глядачів не лише через екрани телевізора. І, враховуючи кількість коментарів і лайків на окремі матеріали, можна сказати, що ви робите щось правильно”. Не боятися ідей Журналістам-початківцям, а також усім іншим колегам Іван радить не боятися власних ідей. “Не бійтеся йти проти хвилі й вносити щось своє, тому що зараз саме час, коли нові ідеї й підходи можуть вистрілювати “на ура”. Ну, і звісно ж, треба пам’ятати про об’єктивність. Якщо вона буде, тоді можна святкувати”.

Джерело