Зв’язкова УПА з Тернопільщини, наймолодша племінниця патріарха Української Греко-Католицької Церкви Йосипа Сліпого – Людмила Сліпа відсвяткувала 85-річчя. Жінка досі на святкові заходи одягає костюм упівки і носить червоно-чорний прапор. А ще, Людмила Сліпа досі господарює: обробляє город і ремонтує свій дім. За словами жінки, костюм упівця дістався їй від рідного брата. “Цей костюм із криївки – ще з 1945 року. Крім нього, брат залишив мені значок, що на піджаку, то я тільки отаку і маю пам’ятку від свого брата”. Жінка розповіла, що мала двох рідних братів і сестру. Брати були упівцями, а сестра - зв’язковою. Людмила була наймолодшою дитиною. У 1945 році з матір’ю покинула рідний дім після того, як найстарший брат, – 18-річний Михайло, став упівцем. Відтоді їм довелося жити у лісі. “Вранці до брата прийшла повістка – його забирають до армії. А увечері прийшли надрайонові з бандерівцями і викликали його надвір. Коли брат повернувся до хати - сказав: “мамо, відсьогодні я не ваш син, а ви – не моя мама і тихенько, не кричіть, я більше додому не прийду”. І ще він сказав: “тікайте з хати куди можете”. У віці 9 років Людмила почала носити упівцям їжу, яку варили старші зв’язкові. “1947 рік, 1948, початок 1949-го – я носила їжу упівцям. Давали мені корову, сумки. У Бурканові була стежка, я вже знала де це місце, приходила туди, покашляла – це був знак для упівців, і вони приходили їсти. Поїли, посуд я забрала, і, ніби-то, з пасовиська поверталася до села. Бандерівці були дуже мною задоволені”. Жінка працювала у колгоспі, у дорожній службі, а ще, на хлібзаводі – там вона була майстринею і пекаркою. Чоловік Роман був сотником УПА. “Ще коли ми не були одружені – Романа хотіли стратити, але за нього заступилася прокурорка і врятувала йому життя. Після того, Романа вивезли до Москви, потім до Іркутська, Ноябрська, а далі - у Караганду, у Магадан. Він розповідав, що у тюрмах не було харчів. Люди їли хліб з тирси, зіпсовану капусту та картоплю. В таких умовах в тюрмах загинуло багато людей, але він, на щастя, вижив. Листів додому писати не дозволяли. Усе, що Роману передавали до тюрми рідні – до нього не потрапляло. Звільнили його у 1954 році, а у 1955 – повернувся додому. Тоді він побачив мене і уподобав собі. Пізніше був випадок, коли його батько-майстер, до свят шив мені чоботи. Ті чоботи вони принесли до мене разом і, заодно, прийшли на сватання. У тому ж 1955 році на Йордан у нас було весілля”, - розповідає жінка. Людмила Сліпа – мати чотирьох дітей. У неї три доньки – Орися, Галина, Богдана і син Михайло. Жінка має 9 онуків і 12 правнуків. Уже 28 років, відколи помер чоловік, Людмила Сліпа вдома порається сама. “Я добудовувала дім. Вставила нові вікна і двері". "Газу не було, то ж я чотири роки тому провела газ. Сама скошую траву на подвір’ї, ось зараз косу замочую, бо трохи розсохлася, а мені уже треба буде косити”, - розповідає жінка. Людмила Сліпа планує вкласти у будинку нову підлогу. Для цього на подвір’ї уже заготовила каміння і скляні пляшки. “Мені потрібні ці пляшки і щебінь, щоб заливати підлогу. А ще треба буде купити цемент і наскладати гроші, щоб заплатити майстрам за роботу”. Щороку Людмила Сліпа обробляє город площею 10 сотих, а навколо нього садить плодові дерева. “Я вже посадила 7 яблунь і грушку. А на городі вирощую помідори, буряк, картоплю, всього по-трохи”. Людмила Сліпа каже, її батько був двоюрідним братом предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Йосипа Сліпого. Портрет патріарха жінка зберігає у своєму домі. Людмила Сліпа каже, що пам’ятає історію свого роду і досі молиться за душі усіх рідних, які загинули у часи війни. А ще, жінка до сьогодні згадує зустрічі з упівцями. “Бандерівці мене дуже любили. Коли я приходила до них до лісу, вони з радості мене підкидали на руках догори. Мій брат був з ними. Я їм співала: “і ми ще прапор піднімемо, тризуб приложим до чола, і крикнем: Слава, Слава, Слава Україні, так, що здригнулася земля!”. І, як тільки заспіваю ту пісню, – вони мене знову брали на руки і підкидали догори!”.

Зв’язкова УПА з Тернопільщини розповіла свою життєву історію

Джерело